24 квітня 2022 року, у день свята Пасхи, на запрошення начальниці вокзалу станції «Вінниця» Олени Михайленко та з благословення Високопреосвященного Михаїла, архієпископа Вінницького і Тульчинського, секретар єпархії прот. Ігор Сіранчук та Вінницький благочинний прот. Микола Мельник звершили освячення пасок для біженців, які прибувають у Вінницю. Ця акція була зорганізована і започаткована керівництвом станції для моральної підтримки людей, які в сьогоднішній час потребують нашої усесторонньої допомоги.

24 квітня 2022 року Свята Православна Церква вшановує найбільше християнське свято – Воскресіння Христове. У цей урочистий день Високопреосвященний Михаїл, архієпископ Вінницький і Тульчинський, звершив святкові Пасхальні богослужіння у кафедральному храмі Нерукотворного Образа Господа нашого Ісуса Христа м. Вінниці.
Полуношниця була звершена напередодні, у суботу, ввечері. Зранку богослужіння розпочалось Пасхальною ранньою, після якої була звершена Божественна літургія.

Після закінчення служб Тріоді постової вступає в богослужбовий вжиток Тріодь квітна. Тріодь квітна містить молитвослів'я, які славлять Воскресіння Господа Ісуса Христа та події, що відбулися після Воскресіння Христового. Таким чином, Тріодь квітна використовується при богослужінні від першого дня Великодня до Тижня Всіх святих, охоплюючи період часу в 57 днів. В Уставі цей час називається періодом П'ятдесятниці, від чого і Тріодь квітна інакше іменується Пентікостаріоном (Пентікостарієм). Найголовніші спогади, яким присвячені богослужіння Тріоді квітної, належать до трьох найважливіших подій прославленого стану Господа: Воскресіння Христове, Вознесіння Його і Зішестя Святого Духа на апостолів.

У Велику Суботу Православна Церква згадує тілесне поховання Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.
Знявши з хреста і обвивши плащаницею із пахощами, за звичаєм іудеїв, Йосиф і Никодим поклали Пречисте тіло Господа в новому кам'яному гробі в саду Йосифовому, що знаходився недалеко від Голгофи. До дверей гробу привалили великий камінь. При похованні Ісуса Христа перебували Марія Магдалина й Марія, мати Якова та Іосії.

Велика п’ятниця є днем великої скорботи. З впевненістю можна сказати, що цей день став найбільш страшним в історії людства, оскільки безсоромні іудеї взяли і розп’яли на Хресті Господа Слави. Очікуваний Месія був відкинутий Своїм народом. Той Кого проповідували пророки приніс Себе в жертву за гріхи світу.

Розповідь про день страждань Спасителя присутня у кожного з чотирьох євангелістів (Мф. 26. 20-27. 66; Мк 14. 17-15. 47; Лк 22. 14-23. 56; Ін 13. 1-19. 42), згідно котрими все, що відбулося у Велику п’ятницю, не було випадковістю, а було найважливішою частиною домобудівництва (Божественного плану) спасіння.

В день Опрісноків, коли, за старозавітнім законом, слід було заколювати і їсти пасхального агнця, і коли настав час, щоб перейшов Спаситель від світу цього до Отця (Ін. 13, 1), Ісус Христос, що прийшов виконати закон, послав своїх учеників Петра і Іоанна в Єрусалим приготувати Пасху, яку як тінь законну, мав Він замінити Пасхою новою, - самим тілом і кров'ю Своєю.

З настанням вечора Господь прийшов з дванадцятьма своїми учениками в велику простору горницю одного єрусалимлянина (Мк. 14, 12-17) і возліг. Переконуючи, що в царстві Божому, яке не від світу цього, не земні велич і слава, але любов, смиренність і чистота духу відрізняють істинних членів.

Ніч з вівторка на середу Ісус Христос в останній раз перед своєю смертю провів у Віфанії. Тут в будинку Симона прокаженого уготована була для Спасителя вечеря.
Жінка-грішниця, довідавшись, що Він возлежить в будинку фарисеєвому, приступила до Нього з алавастровою посудиною миру цільного дорогоцінного і вилила Йому на голову, в знак своєї любові і благоговіння до Нього (Лк. 7, 36-50). Учні Його шкодували про трату миру, вони говорили: що можна його було, продати більше ніж за триста динаріїв і роздати убогим.

Ніч на вівторок Ісус Христос провів також у Віфанії, і у вівторок вранці знову прийшов у храм Єрусалимський і багато навчав у храмі і поза храмом (Мф. 24, 1). Первосвященики і старійшини, чуючи притчі Його і розуміючи, що Він про них говорить, намагалися схопити Його і вбити. Але напасти на Нього відкрито не могли, оскільки боялися народу, який шанував Його за пророка (Мф. 21, 46), був у захопленні від вчення Його (Мк. 11, 18), слухав Його з насолодою (Мк. 12, 37).