Коли поглянеш на Україну, бачиш, яка вона красива, багата! Багата природою, землею, ріками, джерелами, але найбільший скарб – це її вірні сини й дочки, її захисники, які боронили її від ворогів, а їх було незліченно багато. Вона всім подобалася … Тож і бігли до неї , але не для того, щоб помилуватись, а щоб, увірвавшись у її дім, повбивати її дітей, вивезти їх на каторгу й смерть у сніги, а тих, що залишаться живими, поробити своїми рабами, які будуть мовчки спостерігати як ґвалтують, рвуть на частини їхню матір.

Або, влаштовуючи власний добробут під владою ворога, відречуться від неї, своєї неньки-України. Відречуться від її мови, від тієї рідної мови, якою вона їх малими заколисувала, плекала, ростила. Обізвуть її мову поганою, базарною. Й будуть щебетати, молитися мовою ворога, молитимуться, але не за неї…, а за ворога. Зав’яжуть свої хвіртки, закриють штори, щоб не бачити, як вона йтиме боса дорогою, щоб зараз не мучило сумління. А потім вийдуть. Вийдуть далі жити. Та як жити?.. Допомагати ворогу виносити - розкрадати останнє з її хати. А потім збирати крихти зі столу ворога – пана, а хто ж рабам, слугам, відреченцям від матері дасть краще?! Кращого вони не варті!
Тож не називайте мене своєю матір’ю..мої діти… Не називайтесь ви моїми. Й піде вона їхня мати – Україна знедоленою Катериною (та хто її впізнає). А у вухах все лунає: «Возьмітє прочь безумную» (Тарас Шевченко)… Думають, що збожеволіла. Може б легше стало якби й збожеволіла. В своєму домі в своєму краї вона ніхто… Ото сплели їй Україні її ж діти - сосідоньки «братні православні», заздрісні Каїни, - коралі. Почепили їй на шию… Тільки ті коралі знизані з братських могил та курганів мільйонів її дітей (Митрополит Василь Липківський). В ці кургани й безіменні могили ворог намагався сховати навіть пам’ять про Героїв України, А їй кажуть: «Ніколи, тебе Україно - Мати не було, й не буде ти лише Юго – Запад «вєликой» (своєї дочки). Ти «малоросія», наймичка, знай своє місце».

Ходить Україна світом… Але Бог чує й бачить її кривду, й посилає їй нових дітей. Вірних, з чистими серцями, «святих і страшних» для її ворогів (вислів Якова Гальчевського). Які боротимуться до останнього, навіть розуміючи. що не мають шансів на перемогу. «З периферій ми всю Україну не визволимо. Але жодна краплина пролитої крові за Україну не зникне безслідно. А кожне наше життя за неї стане цеглинкою в побудові її державності», - Яків Гальчевський.
Життя Гальчевського – це постійна боротьба за визволення України. Спочатку у війську Української Народної Республіки. А коли російсько- українська війна була фактично програна, то діяльність Гальчевського спрямувалася на побудову українських партизанських загонів – Української повстанської армії (УПА), які чинили відчайдушний опір московським катам –окупантам. У согоденні в нас також триває війна. Але уявіть, щоб Росією був захоплений не лише Донбас, але й Вінниччина. Прийшли б «русскіє православниє братья», закатували б вашого брата, тікала б у світ за очі ваша мама (так було з родиною Гальчевських) ваш дім зруйнували або віддали б убивцям вашої родини. Це все було тут, де ми живемо зараз - тільки сторіччя тому. Щоб ви зробили, якби все це сталося сьогодні і з вашою родиною? Тікали чи боролись би з окупантами в ім’я своїх рідних? Гальчевський обрав боротьбу. І його діяльність є дуже близькою для нас. Адже боровся він за Літин, Гуту (Малинівку), Багринівці, Дяківці… Боровся він за все Поділля, організовував дільність УПА по всій Правобережній Україні. Він віддав своє життя за українців і свою омріяну незалежну Україну.
Саме для вшанування великого борця за волю й долю України, нашого славного земляка, вихідця із Малинівки Якова Гальчевського, його побратимів, а також всіх полеглих воїнів на Сході України й усіх куточках нашої країни, в Літині проходив дводенний духовно - патріотичний фестиваль «Гальчевський фест».
Ті, хто побував на цьому дійстві, отримали незабутні почуття, які довелося пережити. Але все – по порядку

Сцена
Напередодні в п’ятницю вранці з Києва була доставлена сцена. Але яка! Саме та сцена й колонки, що стояли на Майдані в Києві під час Революції Гідності в 2013-14 роках. На деяких колонках ще й донині можна розгледіти отвори від куль.
Того ж вечора в п’ятницю стало відомо, що фестиваль у Літині будуть вести двоє ведучих - Валерій Гладунець і Володимир Гонський, які були ведучими на цій сцені під час Революції в ті трагічні дні.

Перший день фестивалю
Він розпочався 6 листопада 2021р. зі спільної молитви у Свято - Миколаївському храмі, де була звершена заупокійна Літургія й панахида. Згідно рішення Синоду Православної церкви України Димитрівська поминальна субота присвячується нашим воїнам – захисникам України й мирним жителям, полеглим на Сході. Також в цей день лунала молитва за знищених українців, спланованими Москвою голодоморами, й за всіх наших рідних і близьких.
По завершенню служби у церкві, всі попрямували до старого цвинтаря, де відвідали братську могилу українського цвіту, юнаків-новобранців війська Української Народної Республіки, які сторіччя тому стали боронити країну від московських окупантів. На жаль, тоді сотні цих молодих беззбройних хлопців безжально було порубано армією Муравйова. На жаль, не вистояла тоді наша Україна. А далі були голодомори... Ці братні могили також знаходяться на старому цвинтарі.
На могилі юнаків УНР була відслужена літія. У проведенні служби протоієрею Андрій Грабару, настоятелю храму Святого Миколая ПЦУ, смт Літин.
сприяв Заслужений артист України, лірник, кобзар Тарас Компаніченко. Він, а також його побратими-кобзарі для відправи на кургані стали церковним хором.
Після відправи на цвинтарі, дійства фестивалю перемістилися до нашого Святого і прекрасного куточка Літина – Джерела Пресвятої Богородиці, де о 15:00 біля козацького хреста була здійснена панахида, в якій поіменно були згадані Яків Гальчевський , його побратими, всі воїни Літинщини, полеглі в АТО.
Після літії, слово було надано Тарасу Компаніченку, який виконав кілька авторських кобзарських пісень. Чистота серця Тараса, його любов до України линули і торкалися душ і сердець присутніх. У всіх перехоплювало дух і виступали сльози. Особливо вразила присутніх дума про події на Савур – Могилі 2014 року.
Після літії, дійство розділилося на кілька секторів. На стадіончику, що прилягає до території Джерела, було влаштоване ціле наметове містечко. Тут проходили історичні диспути про життя і діяльність українського героя Якова Гальчевського. Одним із гостей історичного намету був Богдан Галайко, очільник Українського інституту національної пам’яті на Вінниччині. Також на гутірку завітали Андрій Мельничук, заступник директора ВОМЦ «Квадрат» Микола Ляхович, експерт з питань національно-патріотичного виховання ТСО України і чимало справжніх українців.
Презентувалися історичні книги, присвячені великому борцю за незалежність України Орлу – Гальчевському й інші патріотичні дослідження.
Почесним гостем нашого Літина й фестивалю стала Лариса Ніцой - дитяча письменниця, з-під пера якої у світ вже вийшло 18 книг. Пані Лариса - педагог, громадська діячка, член Національної спілки письменників України. Присут-ні мали змогу поспілкуватися з талановитою письменницею, а також придбати чудові книги для своїх дітлахів.
Капличка, що на острівці, стала пристанищем для кобзарів і лірників. У каплиці були рядами поставлені лавки. Кожен охочий міг зайти послухати українських кобзарів. Між виконавцями і присутніми витала атмосфера душевності. Проникливе виконання кантів, псалмів і дум Тарасом Компаніченком, Святославом Силенком і Михайлом Гречкіним, Андрієм Ляшуком, Сергієм Волченком проймала до глибини душі. Весь вечір кобзарі проводили при запалених свічах (адже світла в капличці ще не має) – це надавало вечору особливого затишку й мимоволі переносило слухачів у сюжети псалмів, кантів і дум.
На великій сцені, розташованій на лугу, виконувалися композиції для вшанування наших воїнів - захисників, полеглих і живих. Це - повстанські і патріотичні пісні. Перед кожною піснею ведучий або виконавець оголошував для якого воїна чи роду українських військ присвячується композиція. Висловлюємо щиру повагу і вдячність організаторам, ведучим, усім працівникам, волонтерам і виконавцям. Ви – люди надзвичайної сили духу. Ви - справжні, вірні, щирі сини й дочки України. Деякі виконавці, щоб дістатися до нашого містечка, проводили в дорозі майже добу, їхали ночами за кермом крізь темряву, дощ і втому.
За велику честь для Літина було прийняти цих побратимів (назвати їх гістьми не можемо). Зокрема, до Літина завітала співачка Леся Рой (гурт «Телері»), яка від початку війни 2014 року має найбільше з усіх українських гуртів виступів у зоні АТО й ООС. Вона безперервно з концертами об’їжджає весь Схід від Станиці Луганської до Щастя, підтримуючи наших захисників. Дивлячись на цих тендітних дівчат, захоплюєшся їхньою мужністю.

Другий день фестивалю
Розпочався він із молитви. О 10:00 біля Джерела Пресвятої Богородиці було здійснено молебень, на якому щиро молилися літинчани й наші побратими з Києва та інших міст.
Після молебня, тераса подвір’я була облаштована під кобзарську сцену. Свої прекрасні твори присутнім подарували Володимир Гонський. Святослав Силенко, Андрій Ляшук, Сергій Волченко.….
Потім були спільні пам’ятні фото. Літинчани не хотіли відпускати кобзарів. Хотілося слухати ще й ще. Але потрібно було поспішати в Малинівку на батьківщину Якова Гальчевського.
В с. Малинівка біля пам’ятного знака українського героя була відслужена літія. Лунали натхненні промови. Закінчився фестиваль освяченням пам’ятних дошок у місцевій школі й висадженням дубової алеї.

Протоієрей Андрій Грабар,
настоятель храму Святого Миколая ПЦУ
смт Літин