КОМЕНТАР: Колаборант "русского мира"

Митр. УПЦ МП Онуфрій офіційно вважає події на Донбасі "громадянською війною". Про це він прямо говорить в своєму відео-інтерв'ю, яке можна побачити за цим посиланням.

Досить розлого відповідаючи на поставлені питання, очільник УПЦ МП прямо говорить (на 5:13 хв.), що вважає події на Донбасі "громадянською війною" та порівнює події після Революції Гідності з громадянською війною, яка сталася після повалення монархії в Росії в 1917 р.

Протягом майже 20 хвилин розмови митр. Онуфрій жодного разу не згадує про російську агресію проти України, про окупацію військами РФ Криму та частини Донбасу, як причину конфлікту.

Також митрополит не заперечує кілька раз зазначеної журналістом назви очолюваної ним конфесії як "Украинская Православная Церковь Московского Патриархата".

Для не дуже обізнаного з реаліями війни на сході України і недосвіченого в церковній історії та вченні слухача інтерв'ю митрополита Онуфрія може здатися дійсно словами миротворця і особи, яка проповідує "Царство не від світу цього" всупереч тиску української влади і грішного народу, які намагаються втягнути "святу людину" у "братовбивчий конфлікт".

Насправді ж владика з самого початку маніпулює слухачем, приховуючи (або свідомо відкидаючи) три важливі аспекти:

1. Український і російський народи – два окремих народи, а не один. Кожен з народів має окрему, незалежну державу.

2. Тому конфлікт Росії з Україною, вторгнення військ РФ на українську територію в порушення міжнародного права та міждержавних угод, окупація частини суверенної країни – це не громадянська війна, а зовнішня агресія, напад однієї країни на іншу.

Очевидно, що під час агресії дуже часто окупант прагне заручитися підтримкою місцевого населення окупованої території. Явище співпраці з агресором має чітке визначення "колабораціонізм", тобто співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників.

Колабораціонізм був розповсюдженим явищем в окупованих Третім рейхом країнах Європи, але навряд чи хтось притомний наважиться заявляти не про окупацію Німеччиною частини Франції у 1940-44 роках, а про "громадянську війну у Фанції, внаслідок якої утворилася Французька держава" (офіційна назва режиму Віші).

3. Спотворення зазначених вище фактів дає підставу для м. Онуфрія наводити спотворені аналогії, переносячи на події в Україні традиційну модель ставлення Церкви до громадянських заворушень і конфліктів, а не ставлення до збройної боротьби з агресором.

* * *

Хоча цих тем м. Онуфрій прямо не торкаєтья в інтерв'ю, з інших його інтерв'ю та заяв відомо, що він вважає (так само як патр. Кирил та В. Путін): українці та росіяни "по суті один народ", а Україна – частина "русского мира". З цієї тези логічно випливає думка, що незалежна Україна є не державою українського народу, а плодом діяльності "сепаратистів", які відірвали від велико-російської цілісності "Юго-Западный край". Тому агресія Росії проти України – не агресія, а "боротьба із сепаратистами". А якщо глянути глобальніше – то це взагалі "захист русского мира від агресії Заходу" (США та Європи). Тобто, в тій світоглядній картині, яка, здається, є в думках м. Онуфрія, Україна, як цілком незалежна держава, є продукт "австрійського генштабу", "вашингтонського обкому" та "безбожного Заходу", створений для боротьби з "русским миром" і "поневолення Росії". А, відповідно, єдність з Росією – омріяний ідеал.

Саме тому м. Онуфрій жодного разу не назвав Росію – агресором, захоплення Криму – окупацією, а називає все це "громадянською війною", наводячи російські аналогії громадянських воєн минулого – від княжих часів до ХХ ст.

На цій основі і будується його "миротворча" риторика, яка прямо суперечить широко відомим прикладам позиції його ж власної Російської Церкви у реально подібних до нинішнього конфліктах.

1. Засуджуючи братовбивчі війни як такі, Церква не засуджувала боротьбу з тиранами і узурпаторами (достатньо навести приклади боротьби св. Константина за римський престол чи боротьбу св. Ярослава Мудрого проти брата Святополка Окаянного). У таких випадках Церква дивилася на конфлікт не як на братовбивчу смуту, а як на боротьбу правдивої влади проти злочинців (що є обов'язком влади).

2. РПЦ благословляє боротьбу з іноземними інтервентами та окупантами (приклади шанованого в РПЦ як великого святого Олександра Невського в його боротьбі зі шведами і тевтонами; шанування як святого Димитрія Донського, який виступив проти хана Мамая; шанування борців з польськими окупаційними військами російських полководців Мініна і кн. Пожарського; осудження св. патр. Тихоном укладеного більшовиками "Брестського миру", що фактично означало заклик продовжувати війну проти агресора; благословення м. Сергія у 1941 р. на боротьбу з германськими окупантами і однозначне засудження колаборантів). Знаючи всі ці приклади м. Онуфрій і не бажає визнати агресію РФ проти України, бо тоді він буде зобов'язаний так само закликати свою паству до боротьби з агресорами і окупантами, чого він категорично не хоче робити.

Протягом інтерв'ю м. Онуфрій постійно підкреслює вірність Церкві та канонам, як ознаку свого патріотичного служіння. І він думає, що в аналогіях з Писання, ним наведених, він уподібнюється до Господа Ісуса Христа. Насправді ж він подібний до первосвященників і членів Синедріону, які своє розуміння виконання Закону Божого вважали справжнім служінням народу, і заради цього "виконання Божого Закону" засудили на смерть Сина Божого, "бо краще одному померти, ніж загине весь народ".

Як і фарисеї минулого, м. Онуфрій між правдою і своїм розумінням канонів обрав своє, а не Боже. Тому хоч дім його словес і здається декому красивим, але збудований він не на камені правди, а на піску омани чи самоомани. І як такий, приречений на падіння.

А сам митрополит ще раз засвідчив правдивість сказаної патріархом Філаретом про нього рік тому характеристики: "Він – не патріот України". Нині можна ще додати: він – колаборант "русского мира". Хоч і з благих, як йому здається, намірів.

Архієпископ ЄВСТРАТІЙ

Джерело:Офіційна сторінка
речника Київської Патріархії у Фейсбук