Вселенський Патріарх Варфоломій є ієрархом з великою духовною силою, його завзяття подібне до апостольського і є прикладом та зразком для наслідування.
Такі слова мені спадають на думку, коли згадую травень 2007 року. Маючи вже за плечима здобуту освіту в Київській Духовній Семінарії та Академії, я продовжував поглиблювати знання грецької мови в Афінському національному університеті. І 17 травня мене, як представника від Української Церкви (хоча тоді ми ще не мали повного спілкування з Матір’ю-Церквою), було делеговано на зустріч зі Вселенським Патріархом Варфоломієм, яка відбулася в резиденції Його Всесвятості на Фанарі в Константинополі.

Зустріч була сповнена батьківської турботи та водночас була проявом великої сили духу. Ми спілкувались про подолання церковних розділень серед українського народу, про встановлення євхаристійного єднання, про Томос і всеправославне проголошення автокефалії Української Церкви. На той час для українського народу це була мрія, про час здійснення якої відомо було лише Богу. І Патріарх сказав такі слова: «Сподіваюся, що наступна зустріч буде в більш сприятливих умовах, коли буде єднання».
Пройшло чимало часу, проте 15 грудня 2018 року слова Патріарха Варфоломія стали реальністю. У стінах Святої Софії Київської відбулася історична подія — Об’єднавчий Собор, який зібрав три гілки розділеного українського православ’я, створивши єдину Помісну Церкву та поклавши на мене хрест Предстоятельства. І вже 6 січня 2019 року з рук Його Всесвятості ми отримали Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію Української Православної Церкви.
Усвідомлюючи, скільки через цей мужній крок довелося перед цим і доведеться у майбутньому потерпіти від супротивників і любителів неправди, Його Всесвятість не побоявся піти на нього. До цього кроку його спонукали любов і правда. Надавши Томос про автокефалію, Всесвятіший владика не полишив нашу давню й апостольську за часом заснування, але і наймолодшу в Диптиху Помісну Церкву, продовжуючи жертовно служити справі її зростання й визнання іншими Церквами-Сестрами. І ми глибоко вдячні особисто Вселенському Патріарху Варфоломію та нашій Матері — Великій Христовій Церкві Константинопольській за все, що вони дотепер зробили та роблять надалі, щоби Церква України мала можливість повною мірою, як і кожна автокефальна Помісна Православна Церква, нести своє спасительне служіння серед українського народу як невіддільна частина Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви.
Нинішні події знову підтверджують, наскільки важливу місію відіграє у Вселенському Православ’ї Церква Константинополя — Нового Рима та її Предстоятель, Вселенський Патріарх. Не маючи всього того, чим звикли хвалитися сильні світу цього, наша Материнська Церква справді стала живим втіленням слів Господніх про вияв дії сили Божої (2 Кор. 12: 9).
У червні 2019 року я мав духовну радість з нагоди дня іменин Його Всесвятості молитися разом з ним у Константинополі. І мені глибоко в душу запали слова з його промови, де він цитував один вірш, порівнюючи Вселенську Патріархію зі світильником. Вітри з різних сторін, а особливо з півночі, часто намагалися й намагаються загасити цей світильник — але він продовжує горіти і світити. Ці слова Патріарх промовляв крізь сльози, усвідомлюючи, можливо, як ніхто з нас, наскільки буйними є ці вітри і як важко, але необхідно зберегти вогонь і сяйво цього світильника.
Переконаний, що Його Всесвятість є достойним спадкоємцем престолу святителів Константинополя: Григорія Богослова, великого борця з єресями, та Іоана Золотоустого, полум’яного захисника правди, Геннадія Схоларія, будівничого Церкви у трагічних обставинах, і Григорія V, мученика за народ. А також і Патріарха Афінагора — видатного церковного і суспільного діяча ХХ століття, який надзвичайно багато потрудився для того, щоби належно піднести голос Православ’я серед бурхливого шуму, яким було наповнене минуле століття, щоби відкрити нову, багату на добрі плоди сторінку взаємин між християнами, та відновити славу й честь Великої Христової Церкви Константинопольської. Хіба проти нього не поставали сильні світу цього? Хіба не було загрози навіть його власному життю? Хіба не змушений він був терпіти несправедливі докори від братів у вірі? Хіба легко йому було вести корабель церковний і бути служителем єдності та канонічного порядку Вселенського Православ’я? Але він гідно долав усі виклики й тому справедливо стоїть в ряду найбільш видатних церковних і суспільних діячів світу в ХХ столітті.
Так і Вселенський Патріарх Варфоломій, який вже впродовж 30-ти років очолює Константинопольську кафедру (символічно, що саме стільки років виповнюється також з часу відновлення незалежності України) своєю працею гідно наслідує своїх попередників й того, чиє ім’я носить, апостола Варфоломія: працює для слави Божої, для поширення Його Євангелія в усьому світі.
Ми всі разом молимося за здоров’я та плідне багатолітнє служіння Вселенського Патріарха Варфоломія та висловлюємо слова вдячності за всі добрі жертовні справи, які Патріарх здійснив та продовжує здійснювати заради блага і єдності всієї повноти Православної Церкви загалом та Православної Церкви України зокрема.
Нехай Спаситель за молитвами святого апостола Варфоломія, святих попередників на Патріаршому Престолі Великої Христової Церкви та всіх святих подає Патріарху добре здоров’я, довголіття, успіх у служінні та всіх добрих справах, охороняє від усякого зла. Нехай Триєдиний Бог, Отець, Син і Дух Святий, Якому Патріарх Варфоломій вірно служить від юності своєї, примножить і щедро подає Йому все для блага! Многії літа Його Всесвятості!
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ ЕПІФАНІЙ, 22 квітня 2021 р.

Передмова до книги Іоан Хрисавгіс. Варфоломій: Апостольська місія. Пророче бачення / Пер. з англ. Л. Лозової. — Київ: ДУХ I ЛIТЕРА — 2021. — 296 с.

За матеріалами NewLib