23 жовтня пам’ять Всіх святих землі Волинської

Великим і незчисленним є собор святих угодників і чудотворців землі Волинської. З впевненістю можна сказати, що намвідомі імена далеко не всіх святих, які своїми подвигами і чудесами освятили землю Волинську.
До складу Собору Волинських святих входять:
Рівноапостольні Кирило і Мефодій, вчителі слов’янські; Рівноапостольна, велика княгиня Ольга; Рівноапостольний великий князь Володимир; Святитель, Петро, митрополит Київський, Святитель Феогност, митрополит Київський; Святитель Кипріан, митрополит Київський; Святитель Фотій, митрополит Київський; Святитель Інокентій, єпископ Іркутський; Святитель Нифонт, єпископ Новгородський; Преподобний Стефан, єпископ Володимир-Волинський; Преподобномученик Макарій, архимандрит Овруцький; Преподобномученик Афанасій Берестейський; Преподобний Іов, ігумен Почаївський; Преподобний Мефодій Почаївський; Преподобний Амфілохій Почаївський; Преподобний Кукша Одеський; Преподобний Варлаам, ігумен Печерський; Преподобний Микола Святоша, князь Луцький; Преподобний Нестор Літописець; Благовірний князь Олег Брянський; Праведна діва Юліанія, княжна Ольшанська-Дубровицька; Преподобний Феодор, князь Острозький; Благовірний Констянтин, князь Острозький; Благовірний Ярополк, князь Володимир-Волинський; Святитель Амфілохій, єпископ Володимир-Волинський


Це не повний перелік святих угодників Землі Волинської, імена їх знає Сам Господь. Щоб достойно прославити пам’ять всіх Волинських святих подаємо коротке житіє цих угодників Божих. Протягом наступних днів будемо подавати відомості про подвиги Небесних Покровителів і Заступників нашої землі. Всі святі землі Волинської моліть Бога за нас

24 жовтня пам'ять Прп. Феофана, посника Києво-Печерського. Собору Оптинських старців. Св. ап. Филипа, одного з 7 –ми дияконів. Прп. Феофана, сповідника, творця канонів, єп. Нікейського

Преподобний Феофан, посник Києво-Печерський
Преподобний Феофан, посник відноситься до великого сонму отців Києво-Печерських, що своїм богоугодним житієм прославили землю Українську. Жив преподобний у ХІІ столітті. Подвизався у Печерській обителі, був великим посником. Постом і молитвою умертвив плоть свою і переміг спокуси диявольські. Мощі його спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.

Преподобні Оптинські старці
Оптина пустинь є одним з найбільш відомих монастирів не тільки Росії, але й усього Православного світу. Славу та відомість принесли цій обителі Оптинські старці, які живучи в різний час сформували цілу духовну школу, яка майже сторіччя мала вплив на духовне життя Росії.
Оптина пустинь займала особливе місце у доховно-релігійному житті Росії у XIX ст. Цей стародавній монастир розташований на березі Жізди, неширокої, але глибокої притоки Оки, на галявині величезного густого лісу. Старці Оптиної зазвичай жили в скиту. Скит – це частина обителі, в якій спасаються ченці-подвижники, що шукають безмовності і самоти.
Історія Оптиної пустині подібна до історії багатьох інших монастирів Стародавньої Русі. В цього монастиря були свої злети і падіння. Відомо, що при «созідателю землі Русской» Петрі І пустинь була на декілька років закрита. Відновлено чернече життя в пустині було стараннями Московського Митрополита Платона Левшина ( 1775-1812 рр.). Головна заслуга у влаштуванні внутрішнього життя обителі належить настоятелю Мойсею Путілову. Коли в 1820 році єпископ Калузький Філарет ( Амфітеатров, згодом митрополит Київський) заснував скит біля Оптиної, Мойсей поселився там, а в 1825 р. єпископ призначив його настоятелем скита. Мойсей запросив ще декілька пустиножителів ( Антонія, Іларія, Саватія), всі вони були прихильниками строгого гуртожитного уставу у дусі преподобного Паїсія Величковського. Старчество було введене тут отцем Леонідом Наголкіним( 1768-1841 рр.)
Особливо, серед інших Оптинських старцв слід згадати преподобного Амвросія. У цього старця було велике і любляче серце. Він був богословськи освіченим, володів великою життєвою мудрістю, живим і веселим характером, великою схильністю, до практичної діяльності, преподобний Амвросій любив спілкуватися з людьми. Оптинське старчество склало цілу епоху в історії старчества взагалі, бо свої духовні сили Оптинські старці віддавали людям, що жили в миру. Це був свого роду подвиг любові Православного чернецтва, головним у якому було допомогти кожній окремій людині понести її тягар, послужити їй у її потребах. Втім, старці прагнули не тільки служити людям у дусі християнської любові, але ще більше-вводити в Церкву тих, хто стояв на її порозі, щоб надалі життя їхнє будувалося у дусі християнської моралі.
До Собору Оптинських старців входять:
Прп. Лев, Прп. Макарій, Прп. Мойсей, Прп. Антоній, Прп. Іларіон, Прп. Амвросій, Прп. Анатолій « старший», Прп. Ісаакій І, Прп. Йосиф, Прп. Варсонофій, Прп. Анатолій « молодший», Прп. Нектарій, Прп. Никон, Прп. Ісаакій ІІ.

Святий апостол Филип , один з 7-ми дияконів.
Святий апостол Филип, з числа 70-ти, народився в Кесарії Палестинській був одружений і мав дітей.
Після Зішестя Святого Духа дванадцять апостолів поставили його на дияконське служіння в Єрусалимській Церкві Коли почалися гоніння, і первомученика Стефана іудеї побили камінням, апостол Филип покинув Єрусалим. Він переселився в Самарію, і там успішно проповідував християнство. Серед охрещених апостолом був Симон волхв, який, « хрестившись, не відходив від Филипа» ( Діян. 8, 9-13).
За вказівкою Ангела Господнього апостол вирушив на дорогу, що з’єднувала Єрусалим з Газою, і там зустрів сановника цариці Ефіопської, якого також навернув в християнство.
Апостол Филип невтомно проповідував Слово Боже в багатьох країнах Ближнього Сходу, розташованих поряд з Палестиною. В Єрусалимі апостоли рукопоклали його в сан єпископа і в Лідду, де він хрестив багатьох. Упокоївся святий Филип в глибокій старості.

Преподобний Феофан сповідник, творець канонів, єпископ Нікейський
Преподобний Феофан був молодшим братом преподобного Феодора Начертанного. Брати отримали прекрасну освіту, особливо цікавились філософією. Прагнучи до Богопізнання вони прийшли в Лавру святого Сави. Тут преподобний Феофан був пострижений, а через декілька років став пресвітером.
Святі брати прославились як поборники іконошанування. Вони відважно виконали доручення Єрусалимського Патріарха вирушити в Константинополь для посоромлення імператора-іконоборця Лева Вірменина (813-820 рр.). Пізніше вони викрили також імператорів-іконоборців Михаїла Балбу ( 820-829 рр.) і Феофіла ( 829-842 рр.).
Святі витерпіли ув’язнення, голод, тяжкі муки. Імператор Феофіл наказав розпеченими написати на їхніх обличчах вірші, що ображали святих сповідників( тому їх називають « Начертанними».). « Пиши, що хочеш, перед Страшним судом прочитаєш своє писання», - говорили імператору мужні браття. Феодора посадили у темницю де він і помер ( + 833 р.), а Феофана відправили у заслання. З відновленям іконошанування преподобного Феофана повернули із заслання і рукоположили на єпископа Нікейського. Святитель написав пиблизно 150 канонів, у тому числі прекрасний канон на захист святих ікон. Упокоївся преподобний приблизно у 850 році.

25 жовтня прп. Косми, єп. Маюмського, творця канонів. Мчч. Прова, Тараха і Андроника. Прп. Амфілохія, ігум. Глушицького. Мц. Домники

Преподобний Косма, єпископ Маюмський, творець канонів.
Преподобний Косма був родом з Єрусалиму, виховувався батьками преподобного Іоанна Дамаскина і разом з ним отримав прекрасну освіту. Коли преподобний Косма досяг повноліття, то вступив в один з палестинських монастирів, де прославився чернечими подвигами. Під час гоніння на святі ікони преподобний Косма разом з преподобним Іоанном став на захист Православ’я. Вони написали багато творів проти іконоборців. В 743 році Косма був поставлений на єпископа Маюмського. Упокоївся він в глибокій старості (+787р.), залишивши після себе багато канонів на святкові дні і трипіснці на чотири дні Страсного тижня.

Святі мученики Пров, Тарах і Андроник
Святі мученики Пров, Тарах і Андроник постраждали за Христа у 304 році в місті Тарсі Килікійському. На пропозицію язичників принести жертву ідолам святий Тарах, старий воїн, відповів, що він приніс жертву Єдиному, Істинному Богові у чистому серці. Бачачи твердість святих у сповіданнні істинної віри проконсул піддав їх катуванням. « Коли моє тіло страждає, - говорив ідолопоклонникам святий Пров, - тоді душа моя зціляється і оживлюється».Кати знемагали в муках, які тільки могла вимислити їхня злоба, а потім порубали тіла святих на частини. Християни таємно взяли тіла святих мучеників і поховали.

Преподобний Амфілохій, ігумен Глушицький
Преподобний Амфілохій вже ченцем в священному сані прийшов до Устюга до преподобного Дионисія Глушицького в 1417 році. Святий Дионисій, дізнавшись про бажання Амфілохія бути подвижником, розповів про суворість і тяжкість життя його обителі, але це не злякало пришельця. Тоді святий Дионисій сказав: « Якщо хочеш перебувати тут, то укладімо завіт – не розлучатися один з одним, поки залишатимемось на землі». Амфілохій з радістю погодився і пообіцяв виконувати устав обителі.
Двадцять років провів пеподобний Амфілохій в подвигах посту, молитви і послуху під керівництвом преподобного Дионисія, намагаючись у всьому наслідувати його і допомагаючи в трудах по улаштуванню обителі. Після упокоєння святого Дионисія преподобний Амфілохій 15 років був настоятелем Глушицької обителі. Преподобний мирно упокоївся в 1452 році і був похований поряд зі своїм учителем.

Свята мучениця Домника
Свята мучениця Домника постраждала за сповідання християнства в 286 році. Жила Домника у Килікійській області. Страшні муки перетерпіла мучениця за святу віру. За наказом правителя Лісія її довго били, палили вогнем. Всі катування, свята Домника була кинута в темницю, де й упокоїлась.

26 жовтня Іверської ікони Божої Матері. Прп. Веніамина Києво-Печерського, що в Дальніх Печерах. Мчч. Карпа і Папили і з ними Агафодора і мц. Агафоніки

Іверська ікона Божої Матері
Іверська ікона Божої Матері належить до числа найбільш відомих і шанованих у Православному світі ікон Пресвятої Богородиці.
Історія про походження Іверської ікони така. У ІХ ст. після Різдва Христового, під час царювання грецького імператора Феофіла, потьмареного іконоборчою єрессю, лютувало гоніння на святі ікони. Православні шанувальники святині піддавались знущанням, а самі ікони викидались з храмів і спалювались. По всім містам і селам були розіслані таємні наглядачі відшукувати сховані ікони, з суворим наказом знищувати їх. В той час жила наподалік від Нікеї одна багата, благочестива і побожна вдова з юним сином. В неї була чудотворна ікона Божої Матері, до якої вона мала особливу віру і благоговіння. Влаштувавши біля свого дому церкву, вона поставила в ній цю святу ікону, і часто виливала перед нею теплі молитви. Царські наглядачі прийшовши до неї в дім і подивившись у вікно побачили храм а в ньому цю святу ікону. Вони грізно сказали вдові: « Давай нам грошей, або ми виконаємо зараз царську волю і замучимо тебе». Вдова запевнила їх, що до слідуючого дня приготує відповідну суму. Користолюбиві мучителі погодились почекати. Після відходу воїнів, вдова разом з сином вночі пішла в церкву, довго молилась там перед святою іконою, схиливши коліна, здіймаючи руки до неба і зрошуючи землю сльозами., і потім, з трепетом і благоговінням віднесла образ до берега моря. Там знову вона впала перед іконою і розчулено взивала до Цариці Небесної: « Владичице світу! Ти, як Матір Божа, маєш владу над усім творінням. Ти можеш визволити нас від гніву нечестивого царя і образ Свій від потоплення!». З цими словами пустила ікону в море і побачила дивну річ : свята ікона не впала у воду, але стала прямо і в такому положенні понеслася по хвилям на захід. Втішена цим видінням, подякувала Богові і Пречистій Матері Його, і звернувшись до сина свого, сказала: « Тепер сповниться наше бажання і надія; не марним буде наше благочестя до Бога і благоговіння до Пресвятої Богородиці; тепер я готова за любов до Неї померти від рук мучителів; але не бажаю твоєї смерті. Я не можу піти звідси, а тебе прошу і благаю втікати». Син послухався переконаннь матері, попрощався з нею і некваплячись вирушив до Солуні; а пізніше звідти перейшов на гору Афон, у ті межі її де була влаштована Іверська обитель і став ченцем, проводячи життя в подвигах благочестя мирно відійшов до Господа. Звичайно, це переселення його на Афон вдбулося за особливим Божим промислом, тому що саме від нього дізналися пустельники про ікону пущену на воду його матір’ю. Де і скільки часу перебував цей чудотворний образ Приснодіви, знає лише Сам тайнознавець Господь Бог. Вже після упокоєння нікейського прибульця, що оселився на Святій Горі, ченці Іверської обителі одного разу побачили на морі полум’яний стовп, що сягав своєю вершиною неба. Охоплені здивуванням і жахом, вони не могли рушити з місця і тільки виголошували: «Господи помилуй!»Декілька днів і ночей підряд повторювалось це видіння. З усіх навколишніх монастирів зібралися пустельники що вогняний стовп стояв над іконою Божої Матері; але, чим ближче наближались вони до неї, тим більше ікона віддалялась. Ченці Іверського монастиря на запрошення свого настоятеля, зібрались в храмі і зі сльозами молили Господа, щоб Він дарував їхній обителі цей неоціненний скарб – святу ікону Пречистої Його Матері, і Господь милостиво почув їх щиру молитву. В той час в Іверській обителі жив старець на ім’я Гавриїл-грузин. Він вирізнявся суворістю життя і простотою норову; влітку він відходив безмовствувати на вершину неприступних скал, зимою сходив з гір у най нижчі місця, або в обитель. Він завжди носив волосяницю, харчувався травою, пив одну воду і жив як земний ангел і небесний чоловік. Цьому благочестивому старцю у сні явилась Пресвята Богородиця сяючи небесним світлом і сказала: « Сповісти настоятелю і братії, що Я хочу дати їм ікону Мою в покров і поміч; потім увійди в море і рушай з вірою по хвилям: тоді всі дізнаються про Мою любов і благовоління до вашої обителі. Старець сповістив настоятелю про це видіння, і на ранок всі ченці Іверської обителі, з молебним співом, з кадилами і лампадами прийшли до морського берегу. Гавриїл увійшов у море, дивним чином пройшов по водам, як по сухому, і сподобився прийняти в свої обійми святу ікону. Ченці з благоговійною радістю зустріли її на березі, влаштували там молитовну храмину, у якій три дні і три ночі звершували молебні піснеспіви перед іконою. Потім вони внесли її у соборну церкву і поставили у вівтарі.
На слідуючий день чернець, що запалював лампади перед ранньою, увійшовши в храм не знайшов у ньому новоявленої ікони. Після довгих пошуків ченці побачили її а стіні, над монастирськими воротами, і перенесли на попереднє місце , таке чудо відбулось декілька разів. Нарешті Пречиста Діва знову явилась тому ж Гавриїлу і сказала йому: « Оголоси братії, щоб вони більше не спокушали Мене. Я не бажаю бути береженою вами, але хочу бути вашою Охоронителькою не тільки в цьому житті, але й у майбутньому. Нехай уповають на милосердя Сина Мого і Владики всі ченці, котрі на горі цій будуть жити побожно, з благоговінням і страхом Божим. Я випросила в Нього цей дар, і ось вам знамення: поки будете бачити ікону Мою в обителі цій, доти благодать і милість Сина Мого до вас не зменшиться!». Братія почувши від Гавриїла про це видіння, сповнились невимовної радості. Побудували невеликого розміру храм при воротах на славу Божої Матері і там поставили Її пречистий образ. З того часу і до нині перебуває вона на цьому місці, обраному Богоматір’ю. Тому й ікона ця називається « Портаітисою», « Вратарницею», а за назвою обителі Іверською.
Безліч чудес витікало і витікає від ікони Пресвятої Богородиці Іверської. Іверська обитель завдячує їй своїм спасінням від нашестя нечестивих ворогів. Обитель була врятована від пограбування персами . Вони оточили святий монастир Іверський, та ченці взяли на стіни з собою Пречисту Вратарницю і покладали надію не на земних захисників а на покров Самої Печистої. Несподівано на морі стала сильна буря, яка потопила ворожі кораблі. Живим залишився лише перський Амир, який і привів військо, щоб завоювати монастир. Бачачи загибель своїх полководців, війська і кораблів він розкаявся у своїй жорстокості. І посипавши порохом свою голову просив іноків, що ті ублагали Істинного Бога послати йому прощення. Перський Амир дав багато золота і срібла на побудову нових храмів.
Одного разу в монастирі не стало борошна, настоятель дуже був засмучений цим. Богородиця, явившись йому у сні, сказала: «Чому сумуєш чадо за зменшення борошна? Іди в житницю і побачиш, як Я безперестанно турбуюсь про вас». Ігумен прокинувшись від сну, пішов і побачив житницю наповнену до верху борошном. Тоді він відразху ж скликав братію, і всі одноголосно прославили Бога і Покровительку свою, Преблагословенну Богоматір. Невдовзі після цього Владичиця світу поповнила і запаси вина в монастирі, а також наповнила сосуди зх олією. Розповідають, що чудотворний Іверський образ, знаходячись на монастирських вратах, часто не допускав входити туди людей, що мали якусь душевну нечистоту, так що деякі з тяжких грішнтків, намагаючись ввійти за огорожу в середину монастиря, пдали мертвими.
Вигляд Богоматері на цій іконі суворий і наводить трепет на паломників; сам розмір і риси Її Божественного лику величні, і Матір щедрості і втіхи стає ніби більш Матір’ю правосудного і грізного Судді. Риси обличча надзвичайно виразні. На щоці Богоматері і понині видно знак кровавої рани. За переданням цю рану наніс їй один з арабів – піратів, на ім’я Варвар. Удар святотацької руки супроводжувався чудесною течією із рани крові, а для самого Варвара пробудженням до спасительного покаяння. Вражений чудом варвр прийняв у монастирі хрещення, а потім і ангельський образ.
Торжественне святкування Чудотворному образу Іверської Божої Матері ще звершується на другий день Світлої седмиці святої Пасхи. Тоді на Афоні буває хресний хід з цією святою іконою на берег моря, де вона була прийнята ченцем Гавриїлом, і там звершується літургія.
Підтвердженям того, що Іверська ікона є глибокошанованою у всьому Православному світі, є те, що на честь цієї ікони побудовано багато храмів і монастирів, існує безліч чудотворних списків з Іверської ікони, які так само, як і Афонський оригінал прославились великою кількістю чудес.

Преподобний Веніамин Києво-Печерський, що в Дальніх печерах
Преподобний Веніамин Печерський належить до великого сонму преподобних отців Київської Лаври, що своїми подвигами і чудесами прославили землю Українську. Він був багатим купцем. Одного разу, будучи на службі в церкві, почув слова, що Господь погубить тих, хто говорить неправду. Ці слова преподобний прийняв як такі, що відносяться до нього: « Якщо Господь погубить неправдомовців, то Він погубить купців, які постійно говорять неправду. Іншим разом він почув у церкві, що тяжко ввійти багатому у Царство Небесне. Задумавшись над цими словами, він вирішив роздати своє багатство бідним і на храми Господні. Веніамин став ченцем Печерської обителі в XIV ст. Був великим подвижником. Догоджав Господу Богу постом, молитвою убогістю і послухом. Упокоївся у затворі. Його нетлінні мощі спочивають у Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври.
Святі мученики Карп, єпископ Фіатирський, диякон Папила, Агафодор і мучениця Агафоніка
Постраждали за Христа під час гоніння на християн імператора Декія в ІІІ ст. правителю області, де жили святі стало відомо, що Карп і Папила не беруть участі в язичницьких святах. Він наказав привести порушників закону і спочатку намагався переконати їх в істинності римської релігії. Святі ж відповідали, що непристойно є шанувати лжебогів. Тоді суддя наказав роздіти мучеників і в залізних оковах водити їх по місту, а потім прив’язати до коней і волокти з Фіатири в сусіднє місто Сарди. За Карпом і Папилою добровільно послідували Агафадор і Агафоніка. В Сардах Агафодора забили до смерті воловими жилами, а Карпу, Папилі і Агафоніці відрубали голови. Святий Папила при житті був відомий даром лікування хвороб. Він і після своєї мученицької смерті безперестанно подає зцілення всім, хто з вірою приходить до нього.

Свята великомучениця Злата
Свята великомучениця Злата Могленська народилась і жила в болгарському поселенні Слатіно, Могленської єпархії. Болгарія в цей час перебувала під ігом турків.
Від юності Злата вирізнялась незвичайною силою характеру, твердою вірою в Христа, цнотливістю і красою. Місцевий турок неодноразово намагався спокусити дівчину і змусити її прийняти іслам. Але ні погрози, ні умовляння, ні жахливі катування, які продовжувались ротягом багатьох місяців не зламали духу славної сповідниці Христової.

Преподобний Микита Сповідник
Преподобний Микита під час царювання імператриці Ірини ( 797-802 рр) і її сина Константина знаходився при їхньому дворі. Відмовившись від всіх звань і почестей, Микита вирішив постригтись в ченці, але на прохання імператора, не пішов в пустелю, а залишився в столичному монастирі. Коли імператорській престол посів імператор іконоборець Феофіл, преподобний Микита за викриття єресі був вигнаний єретиками з монастиря. Довго подорожував преподобний по країні.
Упокоївся він у віці 75 років приблизно 838 р. За життя і після смерті преподобний звершив багато чудес.

27 жовтня пам’ять прп. Миколи Святоші князя Луцького, Чернігівського. Прп. Параскеви Сербської. Мчч. Назарія, Гервасія, Протасія і Кельсія

Преподобний Микола, князь Луцький.
Преподобний Микола Святоша був з роду князів Чернігівських. Був сином Давида Святославича князя Чернігівського, й онуком Святослава Ярославича князя Київського й Чернігівського і правнуком благовірного князя Ярослава Мудрого. В деяких джерелах батько преподобного називається святим. Як відомо, Святоша княжив в Луцьку, мав жінку і дітей. Дочка преподобного пізніше одружилася з Новгородським князем святим благовірним Всеволодом-Гавриїлом. 17 лютого 1106 року святий князь, залишивши сім’ю, прийняв постриг в Києво-Печерській Лаврі. Тут пеподобний Микола з великим смиренням проходив послухи: три роки працював на кухні, для якої рубав дрова і носив воду, наступні три роки був привратником в монастирі. Біля своєї келії святий насадив сад. На свої кошти він побудував у монастирі храм Святої Тройці і лікарняну церкву на честь святителя Миколая, свого небесного покровителя.
Преподобний Микола першим з руських князів прийняв чернецтво. Він терпеливо переносив дорікання братів за рішучий вибір провадити життя смиренного послушника, а не гордовитого правителя. Лікар преподобного, Петро, доводив князю-подвижникку, що подвиг такого послуху пошкодить його здоров’ю. Але, несподівано лікар сам захворів і зцілився лише за молитвами преподобного Миколая. Тоді Петро постригся в ченці.
Пройшовши різні послухи, преподобний Микола наклав на себе обітницю мовчання. Коли святий отримував гроші, то використовував їх на оздобу храмів, на купівлю книг, поскільки дуже любив читати, або роздавав убогим. Святий Микола був старанним миротворцем. В 1142 році він примирив Чернігівських князів з Великим князем Всеволодом. Преподобний князб мав велику бібліотеку яку пперед своєю кончиною пожертвував Печерській обителі. Православний люд шанував преподобного Миколу як при його житті, так і після блаженного упокоєння. На поховання святого зійшлися майже всі жителі Києва, а також прибули його брати. Невдовзі після кончини святого тяжко захворів його брат Ізясла. Ігумен Печерської обителі послав йому волосяницю преподобного, коли Ізяслав її надів, то відразу зцілився. Поховано преподобного князя Миколу Святошу у Ближніх Печерах Києво-Печерської Лаври. Преподобний вшановується не тільки, як Печерський угодник, його також зараховують до числа небесних покровителів Волинської землі.

Преподобна Параскева Сербська
Народилась, преподобна Параскева в благочестивій болгарській сім’ї, що жила в ХІ столітті в поселенні Епіват, між Сілістрією і Константинополем. Одного разу, як стріла, прокололи її серце почуті на Богослужінні слова Господа: « Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе» ( Мф. 16, 24). З того часу вона почала роздавати свій одяг убогим, за що терпіла багато образ від ближніх. Після смерті батьків свята постриглась в чернецтво і пішла в Йорданську долину де славно подвизалась до глибокої старості.
За два роки до упокоєння преподобній Параскеві явився Ангел і звелів їй повернутися на батьківщину, що вона і виконала. Свята мирно відійшла до Господа. Мощі її спочивають в соборному храмі у Яссах. Вони прославились нетлінням і чудесами.

Святі мученики Назарій, Гервасій, Протасій і Кельсій.
Постраждали в царювання імператора Нерона ( 54-68 рр.). Святий Назарій ( син християнки Перпетуї та іудея Африкана) народився в Римі і був охрещений єпископом Ліном. З юності святий Назарій вирішив присвятити своє життя проповіді Христового вчення та наданню допомоги гонимим християнам. З цією метою він покинув Рим і прибув до Мілану.. Відвідуючи християн в Медіоланській темниці, Назарій познайомився там з близнюками Протасієм та Гервасієм. Брати – близнюки народились в місті Медіолані ( Мілані) у сім’ї багатих римських громадян – Віталія і Валерії. Залишившись сиротами ( їх батьки були замучені за християнську віру), брати роздали майно своє бідним, відпустили на волю рабів і подвизались в пості і молитві. За сповідання Христа язичники кинули їх до в’язниці. Святий Назарій полюбив близнюків і як міг полегшував їхні страждання. За це язичники побили його і вивезли з Медіолана. Святий Назарій поїхав в Галію і там успішно проповідував християнство і навернув багатьох язичників. В місті Кимелі він охрестив сина однієї християнки, на ім’я Кельсій і, виховавши його, знайшов для себе вірного ученика і сподвижника в місіонерських трудах. За проповідь християнства язичники віддали їх на поталу диким звірям, але ті не торкнулися їх. Потім намагалися потопити мучеників в морі, але вони ходили по воді як по сухому. Воїни, які виконували страту, були так вражені, що самі прийняли християнство і відпустили святих мучеників.
Звільнені Назарій і Кельсій пішли в Медіолан і навідали в темниці мучеників Гервасія і Протасія. Про це донесли Нерону. Він наказав усікти мечем святих Назарія і Кельсія. Невдовзі після цього стратили і святих братів Гервасія і Протасія.
Через багато років, під час правління святого царя Феодосія ( 408-450 рр.), святитель Амвросій Медіоланський, за небесним откровенням, відкрив мощі святих мучеників. Святі мощі прославлені багатьма зціленнями, були перенесені в Медіоланський собор.

Святий священномученик Сільван, пресвітер
Святий священномученик Сільван, пресвітер Газський ( ІV), походив з міста Гази, де й був пресвітером. За ревність до розповсюдження віри Христової, він був засланий на роботи в копальнях міста Фена. Незважаючи на багато знущань, песвітер не відрікся від Христа. Потім він прийняв мученицьку смерть: разом з воїнами-християнами, йому відсікли голову.

29 жовтня пам’ять прп. Лонгина, воротаря Києво-Печерського, що в Дальніх печерах. Мч. Лонгина сотника, що при Хресті Господньому. Св. блгв. Кн. Євпраксія Псковська

Преподобний Лонгин, воротар Києво-Печерський
До великого сонму отців Києво-Печерських належить також преподобний Лонгин, воротар. Нажаль ми володіємо досить убогими даними про житіє та подвиги цього святого. Відомо що преподобний проходив послух в Києво-Печерському монастирі. Провадив святе, чеснотне і богоугодне життя. Його молитолвне старання і смирення, працьовитість і послух були винагороджені Господом. Воротар Печерський сподобився мати дар прозорливості. Людей, які приходили в обитель з добрими намірами, підбадьорював, а злих нещадно викривав і приводив до покаяння. Звершивши подвиг і віру зберігши преподобний відійшов до Господа. Був похований у Дальніх печерах, де і нині спочиває нетлінне його тіло. Молитвами преподобного, отця нашого Лонгина, воротаря Печерського, а також всіх преподобних Печерських, нехай Всемилостивий Господь відкриє нам врата Небесні.

Мученик Лонгин сотник
Святий мученик Лонгин сотник, римський воїн, проходив службу в Іудеї під керівництвом прокуратора Понтія Пилата. Під час страти Спасителя загін, яким командува Лонгин, стояв на сторожі навколо Голгофи, біля самого підніжжя святого Хреста. Лонгин і його воїни були свідками останніх миттєвостей земного життя Господа, великих істрашних знамень, явлених після смерті Його. Ці події вразили душу воїна. Лонгин увірував у Христа і привселюдно сповідав,що « …воістину-це Син Божий» ( Мф. 27, 54). За церковним переданням Лонгин був саме тим воїном, який проколов списом ребра розіп’ятого Спасителя і від витікших крові і води отримав зцілення хворих очей.
Після страти і поховання Спасителя Лонгин зі своїм загоном стояв на сторожі біля Гробу Господнього. Тут воїни сподобились бачити Пресвітлде Христове Воскресіння. Іудеї підкупом схиляли їх лжесвідчити, ніби тіло Христа викрали Його ученики. Лонгин і два його соратникане спокусились іудейським золотом. Увірувавши в Спасителя , воїни прийняли Хрещення від апостолів і вирішили покинути службу. Лонгин покинув Іудею і вирушив з проповіддю про Христа Ісуса, Сина Божого, на свою батьківщину, в Кападокію. За ним послідували і два його соратника. Полум’яне слово справжніх учасників великих подій в Іудеї схвилювало серця і розуми кападокійців; християнство стало швидко розповсюджуватись в місті і в навколишніх поселеннях. Довідавшись про це, іудейські старійшини переконали Пилата направити в Кападокію загін воїнів, щоб вбити Лонгина і його сподвижників. Посланий загін прибув у рідне поселення Лонгина; колишній сотник сам вийшов на зустріч воїнам і привів їх у свій дім. За трапезою воїни розповіли про ціль свого прибуття, не знаючи, що господар дому – той чоловік, якого вони шукають. Тоді Лонгин і його сподвижники назвали себе і просили воїнів невагаючись виконати свій обов’язок воїнського послуху. Воїни хотіли відпустити святих і навіть радили їм втікати, але сподвижники відмовились це зробити, виявивши тверду волю прийняти страждання за Христа. Святі мученики були усічені, і їхні тіла поховані там, де заповідалисвяті, а відрублені голови відправили до Пилата. Пилат наказав кинути голови мучеників на смітник за стінами міста. Через деякий час сліпа жінка прийшла в Єрусалим, щоб поклонитися святиням. У сні їй явився святий Лонгин і сказав, щоб вона знайшла його голову і поховала її. Сліпу провели до смітника. Доторкнувшись до глави мученика, жінка прозріла. Вона благоговійно віднесла чесну главу в Кападокію і там поховала.

Свята благовірна княгиня Євпраксія Псковська
Свята благовірна княгиня Євпраксія Псковська, в миру Євфросинія, дочка Полоцького князя Рогволода Борисовича і тітка святого благовірного князя Довмонта-Тимофія, була дружиною Псковського князя Ярослава Володимировича. Князь Ярослав втік із Пскова в Лівонію і одружився там на німкені. Разом з німецькими рицарями він неодноразово нападав на руські землі, в 1231 році захопив Ізборськ. Пісяля втечі чоловіка Євфросинія навернулась до подвигів благочестя. В 1243 році вона побудувала на березі річки Великий монастир на честь святого Іоанна Предтечі і стала його першою ігуменю. Запрошена в Лівонію для побачення з колишнім чоловіком в місті Оденпі ( Ведмежа Голова), була вбита, пасинком, ймовірно, сином Ярослава від німкені. Похована в соборі влаштованого нею монастиря. Через десять днів після смерті святої Євпраксії над її гробом звершилось чудо6 від ікони Спасителя вилилось миро. Ікона була названа « Спаситель Мироточивий». Лик праведної княгині зберігся на двох іконах. На одній вона зображена в молитві зі святим Іоанном Предтечею і святим Апостолом Андрієм Первозванним. Інша ікона з її зображенням знаходилась поряд з чудотворною іконою Спасителя.

30 жовтня пам’ять прор.Осії. Прмч. Андрія Кпитського. Свв. Мчч. безсрібн. Косми і Даміана Аравійських. Перенесення мощей прав. Лазаря Четвероденного

Святий пророк Осія
Святий пророк Осія походив із коліна Іссахарового. Він жив у ІХ ст. до Різдва Христового в царстві Ізраїльському і був сучасником святих пророків Ісаї, Михея і Амоса. В той час багато його співвітчизників, забувши Істинного Бога, поклонялися ідолам. Пророк Осія своїми мудрими настановами знову навертав їх до древнього благочестя. Викриваючи беззаконня жителів Ізраїля, пророк сповіщав їм про великі біди від іноплемінників і переселення в Асирійський полон. Майже за тисячу років до пришестя Спасителя святий пророк, за натхненням Святого Духа, передбачив, що припиняться старозавітні жертвоприношення і не буде Ааронового священства ( Ос. 3, 5) і що по всій землі розповсюдиться істинне Богопізнання ( Ос. 2, 20). Говорив Осія і про Христа, що Він повернеться з Єгипта ( Ос. 11, 1; порівняти Мф. 2, 15), тридневно воскресне ( Ос. 6; порівняти 1 Кор. 15, 4 ) і переможе смерть ( Ос. 13, 14; поріфвняти 1 Кор. 15, 54-55). Пророцтва святого Осії входять в число книг Священного Писання. Пророче служіння святого Осії проходило більше 60 років. У глибокій старості упокоївся Богодухновенний пророк, що все своє життя присвятив виконанню волі Божої.

Преподобномученик Андрій Критський
Преподобномученик Андрій жив під час царювання імператора-іконоборця Константина Копроніма ( 741-775 рр.), який під страхом смерті наказав християнам забрати святі ікони з храмів і домів. Віруючі, котрі безбоязно противились нечестивому імператору і твердо тримались передань святих отців, були кинуті до в’язниць. Коли преподобний Андрій дізнався, що імператор сажає в тюрми і мучить не злодіїв і розбійників, а побожних і благочестивих християн, то прийшов в Константинополь і всенародно, в храмі святого мученика Маманта, викрив єретика в гонінні на істинну віру. Виправдовуючись імператор сказав, що безумно віддавати честь дереву і фарбам. На це преподобний відповів, що той, хто страждає за святі ікони, страждає за Христа, а хто зневажає ікону ображає Самого Христа. Розлючений іконоборець наказав немилосердно катувати святого Андрія. По дорозі до місця страти мученик відійшов до Господа. Через сто років святому був написаний канон преподобним Йосифом піснеписцем. За молитвами преподобномученика Андрія зціляються одержимі.

Святі мученики безсрібники Косма і Даміан Аравійські.
Святі Косма і Даміан ходили по містам і селам, проповідуючи Христа і зціляючи хворих силою Христовою. За надану поміч святі не брали ніякої платні. В Кілікії язичники схопили святих лікарів і привели до правителя Лісія. За відмову зректись від християнської віри правитель звелів безжалісно бити святих, а потім втопити у морі, але Ангел Божий виніс їх з безодні на берег. Тоді язичники усікли голову святим. Разом зі святими лікарями були замучені їх брати Леонтій, Анфим і Євтропій.( Не слід путати святих Косму і Даміана Аравійських з іншими безсрібникамим, з такими самими іменами, пам'ять яких 1 листопада і 1 липня за старим стилем.)

Перенесення мощей праведного Лазаря Чотириденного, єпископа Китійського, здійснене в ІХ столітті.
Святий праведний Лазар, брат Марфи і Марії, жив в поселенні Вифанія, неподалік від Єрусалиму. Під час Свого земного життя Господь Ісус Христос часто відвідува дім Лазаря, якого дуже любив і називав Своїм другом ( Ін. 11, 3, 11), а коли Лазар помер і вже чотири дні пролежав у гробі, Господь воскресив його з мертвих ( Ін. 11, 17-44). Багато хто з іудеїв почувши про це, приходили в Вифанію і переконавшись в дісності цього величного чуда, ставали послідовниками Христа. За це первосвященики хотіли вбити Лазаря. Праведний Лазар згадується в Святому Євангелії ще один раз: коли за шість днів до Пасхи Господь знову парийшов у Вифанію, там був і воскрешений Лавзар ( Ін. 12, 1-2, 9-11). Після воскрешення святий Лазар жив ще 30 років, був єпископом на острові Кіпр, де розповсюджував християнство, і там само мирно спочив.
Святі мощі єпископа Лазаря знайдені в Китії. Вони лежали в мармуровому ковчезі, на якому було написано: « Лазар Чотириденний, друг Христа». Візантійський імператор Лев Мудрий (886-911 рр.) звелів у 898 році перенести мощі Дазаря в Константинополь і положити в храмі праведного Лазаря.

31 жовтня ап. і єв. Луки. Прп. Йосифа Волоцького

Апостол і євангеліст Лука
Святий апостол і євангеліст Лука, народився в Антиохії Сирійській, апостол з 70-ти, сподвижник святого апостола Павла ( Фил. 1, 24; 2 Тим. 4,10), лікар з середовища просвічених греків. Почувши про Христа, Лука прибув в Палестину і тут гаряче сприйняв спасительне вчення від Самого Господа. В числі 70-ти учеників святий Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще при житті Спасителя на землі ( Лк. 10, 1-3). Після Воскресіння Господь Ісус Христос явився святим Луці і Клеопі, що йшли в Емаус.
Апостол Лука брав участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з тих пір вони були нерозлучні. Коли святого Павла залишили всі сотрудники, апостол Лука продовжував з ним ділити всі труднощі благовісницького подвигу ( 2 Тим. 4, 10). Після мученицької смерті первоверховних апостолів святий Лука залишив Рим і з проповіддю пройшов Ахайю, Лівію, Єгипет і Фіваїду. В місті Фіви він мученицьки закінчив земний шлях.
Передання присвоює йому написання перших ікон Божої Матері. «Благодать Рожденного Мною і Моя милість з цими іконами нехай буде»,- сказала Пречиста Діва, побачивши ікони. Святий апостол Лука написав також ікони святих первоверховних апостолів Петра і Павла. Євангеліє написане ним в 62-63 роках в Римі, під керівництвом апостола Павла. Святий Лука в перших стихах( 1,3) чітко виразив ціль своєї праці: найбільш повно і в хронологічній послідовності описав по порядку все, що відомо християнам про Ісуса Христа і Його вчення, і тим самим дав тверде історичне обгрунтування християнського уповання ( 1, 4). Він ретельно досліджував факти, широко використовував усне передання Церкви і розповіді Самої Пречистої Діви Марії. ( 2, 19, 51).
В богословському смислі Євангеліє від Луки відрізняється найперше вченням про всезагальне спасіння, звершеного Господом Ісусом Христом, про велике значення євангельської проповіді. Святий апостол Лука написав також книгу Діянь святих апостолів в Римі в 62-63 роках. Книга Діянь є продовженням Четвероєвангелія, розповідає, про труди і подвиги святих апостолів після Вознесіння Спасителя. В центрі розповіді Апостольський Собор 51 року, як основна церковна подія, яка стала догматичною основою для відмежування християнства від іудейства і самостійного розповсюдження його в світі ( Діян. 15, 6-29). Богословським предметом книги Діянь є найперш Домобудівництвао Святого Духа, що здійснюється в заснованій Господом Ісусом Христом Церкві, від Вознесіння і П’ятдесятниці до Другого пришестя Христового.

Преподобний Йосиф Волоцький
Преподобний Йосиф Волоцький, в миру Іоанн Санін, народився в селі Язвище-Покровське у 1440 році, в сім’ї благочестивмих батьків. Вже в семилітньому віці він був відданий на науку до побожного і просвченого Волоколамського старця Арсенія. Вирізняючись рідкісними здібностями і надзвичайним старанням до молитви і церковної служби, обдарований отрок за один рік вивчив Псалтир, а в наступному році все Священне Писання. Він став читцем і співцем в монастирській церкві. Сучасники вражалися незвичайною пам’ятю преподобного. Часто, не маючи в келії ні одної книги, він звершував чернече правило, читаючи на пам'ять Псалтир, Євангеліє, Апостол.
Ще не будучи ченцем, Іоанн провадив чернече життя. Вивчаючи постійно і читаючи Священне Писання і твори святих отців, він постійно перебував у Богомисленні. В двадцятилітньому віці Іоанн обирає чернечий шлях і приходить до відомого старця, суворого аскета-подвижника Варсонофія. Але монастирські правила видались юному подвижнику не досить суворими. З благословіння старця Варсонофія, він уходить в Боровськ, до преподобногго Пафнутія Боровського, постриженика старця Висоцького монастиря Микити, ученика преподобних Сергія Радонезького і Афанасія Висоцького. Приблизно вісімнадцять років провів Йосиф в монастирі преподобного Пафнутія. Після упокоєння преподобного Пафнутія Йосиф був висвячений на ієромонахаі, згідно з заповітом спочилого настотеля, призначений ігуменом Боровського монастиря.
Преподобний Йосиф вирішив влаштувати монастирське життя на основах суворого гуртожитку за прикладом Києво-Печерського, Троїце-Сергієвого і Кирило-Білоєзерського монастирів. Однак це викликало супротив зі сторони більшості братії. Обійшовши різні древні обителі він ще більше зміцнився у своєму переконанні, щодо монастирського уставу, але повернувшись з волі князя в Боровський монастир, преподобний Йосиф зустрв колишнє вперте не бажання братії змінити колишній пустельницький устав. Тоді вирішивши заснувати обитель з суворим гуртожитним уставом, він, разом з сімома іноками-однодумцями вирушив у Волоколамськ, в рідні, з дитинства відомі йому ліси.
Тут він засновує обитель Успіння Пресвятої Богородиці. Добра слава про нового подвижника приваблювала до преподобного Йосифа учеників. Число ченців скоро збільшилось до ста чоловік. Авва Йосиф у всьому був прикладом для братії. Він першим за всіх приходив до церкви, читав і співав на кліросі разом з усіма говорив повчання і останнім виходив з церкви. Ночами преподобний обходив келії братії оберігаючи спокій та молитовне трезвіння ченців. Багато в обителі займались переписуванням Богослужбових і святоотцівських книг, так що волоколамська бібліотека стала однією з найбільших серед монастирських бібліотек обителів Русі. З кожним роком обитель преподобного Йосифа благовлаштовувалась.
Преподобний Йосиф Волоцький виховав цілу школу знаменитих ченців. Учениками преподобного були: митрополити Московські і всієї Русі Даниїл і Макарій, архиєпископ Вассіан Ростовсьбкий, єпископ Симеон Суздальський, Досифей і Сава Крутицькі, Акакій Тверський, Вассіан Коломенський та багато інших.
Житіє преподобного не було легким і спокійним. Господь явив його як ревного захисника Православ’я, борця з єресями і церковними незгодами. Пам’яткою канонічних трудів ігумена Волоцького є значною мірою « Сводная Кормчая»- велика збірка канонічних правил Православної Церкви почата преподобним Йосифом і закінчена митрополитом Макарієм.
Шли роки. Процвітала створена трудами преподобного Йосифа обитель, і сам її засновник старіючи готувався до переходу у вічне життя. Перед упокоєнням він причастився Святих Таїн, потім скликав всю братію, і подавши ченцям мир і благословення мирно спочив на 76-му році життя 9 жовтня 1515 р.
Богословські твори преподобного Йосифа складають невід’ємний вклад в скарбницю Православного Передання. Як всі церковні писаання, натхненні благодаттю Святого Духа, вони продовжують бути джерелом духовного життя, зберігають богословську значимість і актуальність.