9 жовтня - пам'ять святого апостола і євангеліста Іоана Богослова

I.Bogoslov

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов.

14 жовтня Покрова Пресвятої Богородиці

Pokrova

Покров Пресвятої Богородиці.

1 жовтня. Пам’ть прп. Євменія єп. Гортинського. Мучениці Аріадни. Мучениць Софії та Ірини

Преподобний Євменій від юності вирізнявся чеснотним життям. Він прагнув служити Єдиному Богу і тому уникав мирських спокус. Піклуючись про спасіння душі, все своє майно він роздав убогим. З благословення Божого преподобний Євменій був обраний і висвячений на єпископа Гортинської Церкви на острові Крит. Святитель як милостивий батько утішав своїх духовних дітей у їхніх скорботах, допомагав сиротам і немічним. Його молитви були настільки сильними перед Богом, що одного разу під час засухи він звів на землю рясний дощ. Святий Євменій ревно і мудро захищав православну віру єресі монофелітів, що з’явилася у той час. За противлення єресі святитель відбував заслання в Фиваїді, де й упокоївся в VII ст. Тіло його було перенесено і поховане в Гортині.

Свята мучениця Аріадна була рабинею Тертила, старійшини міста Промісії (Фригія) при імператорі Адріані ( 117 – 161 рр.). Одного разу, коли господар з приводу народження сина звершував жертвоприношення язичницьким богам, християнка Аріадна відмовилась брати участь в нечестивому святкуванні. За це її піддали страшним мукам: побили і підвісили, рвали тіло гострими залізними крюками. Потім мученицю кинули в темницю і довго морили голодом, змушуючи поклонитись ідолам. Коли святу звільнили з в’язниці, вона пішла з міста, але Тертил послав наздогнати її. Побачивши, що її наздоганяють язичники, свята мучениця побігла, взиваючи до Бога, щоб Він захистив її від ворогів. Вмить після її молитви в горі утворилась щілина, і свята Аріадна заховалась в ній. Це чудо привело в паніку і страх переслідувачів і вони почали будучи потьмарені розумом вбивати один одного списами. Так Господь Бог визволив рабу Свою від рук нечестивих, як пташку від сітей ловців. Молитвами її нехай визволить Він і нас від ворогів наших і разом зі святою Аріадною сподобить торжествувати у радості небесній. Амінь.

Святі мучениці Софія та Ірина Єгипетські.

Нелегким, а часом і трагічним був шлях перших хрисиянських місіонерів. Нині прославляємі святі Софія та Ірина жили в III ст. і несли благу вість жителям Єгипту. Сила молитов, благочестиве життя, праведниць творили чудеса. Немало єгипетських язичників увірували завдяки святим мученицям в Христа. Однак проповідь страдниць лунала не довго. В одному місті їх було схоплено і усічено мечем правителем Єгипту Клавдієм, принечестивому імператорі Адріані. Коли у Візантії посів імператорській престол благочестивий рівноапостольний цар Константин Великий переніс мощі святої мучениці Ірини в Костантинополь. Пізніше в столиці Візантійської імперії був побудований храм начесть цієї мучениці на місці колишнього язичницького капища Афродіти. Відомо, що саме в цьому храмі відбувлись засідання Другого Вселенського собору ( 381 р.), який засудив єресь колишнього аріанського єпископа константинопольського Македонія, який відкидав Божество третього Лиця Святої Тройці, Духа Святого. В 532 р. під час повстання « Ніка» церква була спалена, але при імператорі Юстиніані була відбудована в 532 р. Церква сильно постраждала після землетрусу в 740 р. після чого була реставрована. Після завоювання Константинополя турками в 1453 р. церква не була перетворена на мечеть. Церква святої мучениці Ірини не зазнала значних змін і до наших днів, нажаль тут Богослужіння зараз не відбуваються.

2 жовтня. Пам’ять блгв. вел. кн. Ігоря Чернігівського та Київського. Мчч. Трофима, Саватія та Доримедонта. Блгв. кн. Феодора Смоленського і чад його кнн. Давида і Константина, Ярославських

Благовірний князь Ігор, у святому хрещенні Георгій, був сином Олега Святославича, князя Чернігівського на прізвисько « Гориславич». Батько князя Ігоря, котрого так прозвали за його гірку долю, був онуком великого благовірного князя Ярослава Мудрого.
Середина XII ст. ознаменувалась для Русі розквітом міжусобних воєн. Якраз тоді й загострилась боротьба за київський престіл між двома князівськими угрупованнями: Мстиславичами та Ольговичами. Всі вони були між собою близькими родичами правнуками Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися на ім’я свого батька – великого князя Мстислава(+ 1132р.), сина Володимира Мономаха( звідси й інша назва – Мономаховичі). Ольговичами називалися на ім’я вже згаданого князя Олега Святославича(+ 1115р.). Після князювання в Києві Мономаховичів у 1138р. великокняжий престіл посіли Ольговичі – його зайняв старший брат святого князя Ігоря – Всеволод Ольгович, князь Чернігівський. Замість себе в Чернігові він поставив двоюродного брата свого Володимира Давидовича і цим викликав невдоволення Ігоря. Але князювання Всеволод в Києві тривало лише 6-років і було переповнене безперервними війнами. Мабуть, відчував Всеволод свій короткий великокняжий шлях, тому почав говорити, що передасть його в руки свого брата Ігоря. При цьому ще й посилався на приклад Мономаховичів: « Володимир посадив Мстислава свого сина в Києві, а Мстислав свого брата Ярополка. А ось я кажу: якщо Бог мене візьме, то я даю після себе Київ брату моєму Ігорю».
Цікаво, що ніхто із з присутніх прицьому князів своєї незгоди не виявив. Треба згадати, що двоюрідним братом страстотерпця Ігоря був, Прп. Микола Святоша князь Чернігівський, який повністю відрікся від суєти світу цього, роздав все своє майно убогим і став ченцем у славнозвісній Києво–Печерській Лаврі. Князь же Ігор, пішов іншим шляхом, став на жорстоку боротьбу за великокняжий престіл, та і йому був приготований вінець у Царстві Небесному. Благовірний князь Ігор належав до покоління освідчених християн, тих, що збирали плоди книжного християнського життя посіяного Святим князем Ярославом Мудрим. До нашого часу дійшли свідчення літописів про зовнішній вигляд святого князя Ігоря: «...був муж хоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги, та розумівся на церковних співах...Ростом був середній, худорлявий, лицем смуглий, волосся носив довге, як у свщеника, бороду мав вузьку і невлику».
1 серпня 1146 року помирає великий князь Київський Всеволод Ольгович. Київський престол посідає благовірний князь Ігор. Кияни цілували хрест на вірність новому князю, Ігор цілував хрест на знак вірності Києву. Та князювання святого князя тривало лише дванадцять днів. Кияни не любили Ольговичів зажди були на боці Мономаховичів. Народ києвський таємно призвав до себе з Переяслава удільного князя Ізяслава Мстиславича, внука Володимира Мономаха. Ігор відчув загрозу і просив допомоги в князів Чернігівських, та вони зволікали торгуючись за землі. Таке зволікання, а також зрада тисяцького Гліба та першого боярина Войтишича дуже нашкодили святому Ігорю. Він потрапляє в полон, мало не лишившись життя. Декілька днів його тримали у Видубицькому монастирі, а потім перевезли в темницю обителі святого Іоанна в Переславі. Замучений хворобою та тяжким смутком Ігор відмовився від всіх своїх прав і став просити чернечого постригу. Ось тепер він зрозумів марноту світу цього. Великий князь Ізяслав, звелів Переяславському єпископу Євфимію постригти Ігоря в чернецтво. Постриг відбувся напередодні свята Богоявлення Господнього. На здивування всім після постригу князь Ігор повністю одужав. Останні дні свого життя князь-чернець провів у Феодорівському монастирі в Києві, там прийняв схиму з ім’ям Ігнатій. Вірний брат Ігоря, Чернігівський князь Святослав , бажав помститися за брата. Князь Київський Ізяслав почав збирати поти нього військо в похід. Кияни зібравшись на віче вигукували до князя» Ми йдемо за тебе з дітьми!» Але знайшовся один, який вигукнув: « Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор сидить не у в’язниці, а в монастирі святого Феодора. Уб’ємо його, й тоді підемо на Чернігів». Збожеволілого натовпу вже не міг зупинити ніхто. Відчуваюци наближення своєї кончини Святий страстотерпець Ігор молився в той час перед своєю келійною іконою Пресвятої Богородиці. Яка потім була названа Ігорівською. Пізніше вона була перенесена до Києво–Печерської Лаври і зберігалась в Іоанно-Богословському приділі Великої Успенської церкви. Найбільш намагався захистити нещасного схимника брат великого князя Ізяслава – Володимир. Але з святого князя вже був зірваний чернечий одяг і його виволікли з храму на вулицю. Князь Володимир таки відбив його від натовпу і заховав у будинку своєї матері. Озвірілі люди виламали ворота і вдерлися до будинку і безжалісно вбили страстотерпця Ігоря. Його роздягнене тіло поволокли вулицями до торгової площі на Подолі й там нарешті залишили. Князь Володимир звелів ігумену Свято–Феодорівського монастиря Ананії поховати Ігоря. Ігумен з великим риданням одягнув страдника і тіло його було занесене в церкву. Вночі в церкві засвітилися самі лампади й свічки. Звершуючи похорон, ігумен Ананія вигукнув такі слова: « Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному і серцям жорстоким!» Слова ці супроводжувалися грізними знаменнями – громом і блискавками. Народ зрозумів свою помилку і почав плакати гірко. Всі усвдомили, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду. А тому досить швидко почалося шанування святого князя страстотерпця Ігоря. І в наш час цей святий відноситься до числа найбільш шанованих святих Української Православної Церкви. Його ім’я щоразу згадується в молитві « Спаси Боже людей Твоїх» поряд з іменами святих страстотерпців Бориса і Гліба, а також інших відомих угодників Божих.

Святі мученики Трофим, Саватій і Доримедонт постраждали за Христа під час царювання римського імператора Проба( 276–282 рр.). Одного разу в місті Антиохії звершувалось язичницьке свято: приносились жертви, лилось вино, творилось беззаконня Християни Трофим і Саватій прийшовши до міста зі смутком дивилися на шумне і непристойне торжество. Святі молили Господа наставити заблудлих на шлях спасіння. Їх схопили і привели до правителя. На допиті святі твердо сповідували свою віру. На примушення відректися від Христа мученики відповідали рішучою відмовою. Під час страшних катуваннь святий Саватій відійшов до Господа, а святого Трофима відправили на ще жорстокіші муки в місто Синад до правителя Дионисія, відомого безжалісного ката. Взутий у залізні чоботи з гострими цвяхами, святий Трофим 3 дні йшов пішки. Всі засоби катуваннь використовував майстерний мучитель щоб зломати мужність християнина – святий Трофим повторював лише слова Писання: « Багато скорбот у праведного, але від усіх їх визволить його Господь»( Пс. 33,20). Страдника було кинуто в темницю, де його став відвідувати таємний християнин – сенатор Доримедонт. Він доглядав за свтим Трофимом, омиваючи і перев’язуючи йому рани. Коли про це стало відомо мучителям, святого Доримедонта стали заставляти відректись від Христа, а потім разом зі святим Трофимом кинули на поталу звірям. Мучкники залишились неушкодженими, тоді їх усікли мечем.

Святий благовірний князь Феодор, Смоленський і Ярославський, на призвисько Чорний, народився в тяжки часи для Русі, коли татаро-монгольські полчища поборювали нашу землю. Приблизно в 1237–1239 рр. він був хрещений на честь святого великомученика Феодора Стратілата, якого осбливо шанували руські князі-воїни. В 1240 р. помер батько, князя Феодора, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава, Смоленського і Київського. Після смерті батька князю –отроку було виділено його братами для правління маленьке місто Можайськ. Тут пройшло дитинство святого, тут вчився він Священному Писанню, церковній службі і військовій майстерності.
В 1260р. благовірний князь Феодор одружився на Марії Василівні, дочці святого князя Василія Ярославського, і став князем Ярославським. В них народився син Михаїл, але в скорому часі Феодор овдовів. Багато часу він проводив у військових походах, а сина виховувала теща, княгиня Ксенія.
Слід зазначити, що з часів святого Олександра Невського (+ 1263 р.) хани Золотої Орди, бачачи незламну духовну і військову силу православної Русі, були змушені змінити своє ставлення до неї, стали залучати руських князів до союзу, звертаючись до них за військовою допомогою. Це сприяло християнизації великої кількості земель. І вже в 1261 році стараннями святого благовірного князя Олександра Невського в Сараї, столиці Золотої орди була заснована єпархія Православної Церкви. Вирізняючись особливою хоробрістю святий князь Феодор заслужив повагу хана Менгу-Темира, який з пошаною ставився до Православної Церкви. До святого князя з прихильністю ставилась також і дружина хана. Саме за її сприянням хан одружив свою дочку з святим князем Феодором. Цей шлюб благоприємно вплинув на становище Православної Церкви на наших землях, тому що Святий використовував свій статус для розповсюдження віри Христової. Від шлюбу благовірного князя Феодора і ханської дочки народились два сини Давид і Константин. Святий Феодор був великим будівничим церков за що отримав ще при житті повагу від людей. Також і його сини Давид і Константин стали гідними наслідниками благочестивого життя благовірного князя Феодора.
5 березня 1463 рок були знайдені мощі святого Феодора і чад його Давида і Константина. Шанування свтих князів розпочалось дуже рано про що свідчить перша редакція житія святих князів ярославських написана незадовго після їх упокоєння.

3 жовтня. Пам'ять святих мчч. і спов. Михаїла, кн. Чкрнігівського, і боярина його Феодора, чудотворців. Прп. і блгв. кн. Олега Брянського

Святий благовірний князь Михаїл Чернігівський, син Всеволода Ольговича Чорного(+ 1212 р.), з дитинства вирізнявся благочестям і лагідністю. У нього було дуже погане здоров’я, але, надіючись на милість Божу, юний князь в 1186 р. попросив святих молитов у преподобного Микити Стовпника Переяславського, який у ті роки став відомим завдяки своїм молитовним заступництвам перед Богом. Отримавши від святого подвижника дерев’яний посох, князь відразу зцілився. З 1223 р. після гибелі князя Чернігівського Мстислава, який був дядьком святому, Михаїл посідає його престіл. В 1225 р. він був запрошений на князювання новгородцями. Завдяки своїй справедливості, милосердю і твердості правління, князь отримав пошану древнього Новгороду.
З 1235 р. святий благовірний князь Михаїл займав Київський престіл. Настали тяжкі часи. В 1239 р. татари спустошили Рязань, Суздаль, Володимир. Багато князів поклали свої голови, боронячи Батькивщину під час татаро-монгольської навали. У 1239, під натиском озвірілих полчищ Батия впав Чернігів. Восени 1240 р. монголи підступили до Києва. Ханські посли запропонували Києву здатись, але благовірний князь Михаїл не став вести з ними переговорів. Князь терміново поїхав до Угорщини. Щоб заручитись підтримкою, щоб пробудити Угорського короля. Намагався святий Михаїл підняти на боротьбу з монголами і Польщу.
Князь не втрачав надії на можливе поєднання християн Європи проти азіатських хижаків, але нажаль об’єднання не відбулося. Багато князів повернулося на рідну землю, поклонившись нечестивому завойовнику.
У 1246 р. князь Михаїл одержав наказ прибути до хана, куди з’являлись й інші князі, куди й митрополит повинен був звертатись, щоб отримати « ярлик». Перед від’їздом духівник благословив князя промовляючи: « Чимало князів побувало в орді, та мало хто з них зберіг чистою свою християнську совість, бо через вогонь йшли і сонцю й кущу поклонялися, та й погубили душі свої за блага світу цього; ти ж, княже, не роби так».
« Я хотів би, – за Христа пролити свою кров»,– відповів князь. Прибувши в орду Благовірний князь Михаїл не поклонився ідолам, не пройшов через вогонь промовивши: « Віра християнська забороняє кланятись творінню, та ідолам».
У 1246 р. князь Михаїл разом з вірним боярином Феодором віддали свої душі Господу, прийнявши мученицькі вінці.

Святий благовірний князь Олег Романович Боянський (у хрещенні Леонтій) був онуком святого мученика Князя Михаїла Чернігівського. Незважаючи на своє князівське положення, Олег був абсолютно байдужим до багатства, та мирської слави. З юних літ його привблювало чернече життя. У Галицько-Волинському літописі під роком 1275 є перша згадка про благовірного князя Олега Брянського. Відомо що він у 1274 р. разом зі своїм батьком Романом Михайловичем Брянським брав участь у війні проти Литви. Перебував на Волині у Володимир-Волинському в гостях у своєї сестри Ольги-Олени, яка була одружена зх князем Володимиром Васильковичем. Мабудь, перебувючи на Волині Благовірний князь Олег вирішив покинути цей суєтний світ і прийняти чернечий постриг. Під час постригу він прийняв чернече ім’я Василій і був відомий суворістю свого чернечого життя. Він заснува Петропавлівський Богоявленський чоловчий монастир на високій горі над річкою Десною.
Слід зазначити що святий преподобний благовірний князь Олег належить до незчисленного сонму святих угодників і чудотворців землі Волинської. Його ж молитвами нехай спасе Господь від смерті душі наші.

4 жовтня. Знайдення мощей свт. Димитрія митр. Ростовського. Св. ап. від 70-ти Кодрата

Святитель Димитрій, митрополит Ростовський. Відомості про знайдення його чесних мощей.
4 жовтня за новим стилем Свята Православна Церква вшановує пам’ять великого світильника землі Української – святителя Димитрія ( Туптала) митрополита Ростовського, згадуючи про дивне знайдення його чесних і многоцілющих мощей.
Святитель Димитрій прибув у 1702 році на Ростовську кафедру, перш за все відвідав монастир святителя Якова, єпископа Ростовського. У соборній церкві на честь Зачаття Пресвятої Богородиці він звершив літургію, після якої при всіх присутніх у храмі визначив на правій стороні храму місце свого майбутнього поховання зі словами: « Ось спокій мій, тут оселюся на віки віків».Преставився святитель Димитрій 28 жовтня (10 листопада) 1709 р. Не зважаючи на бажання Святителя, виражене у заповіті, духовенство і жителі Ростова просили місцеблюстителя патріаршого престолу Рязанського митрополита Стефана Яворського, що прибув для поховання святителя Димитрія, поховати його у соборному храмі міста поряд з попередником святого Димитрія, свтителем Іоасафом. Митрополит Стефан дотримуючись заповіту свого спочилого друга настояв щоб поховання відбулося у вказаному місці. Однак до прибуття митрополита Стефана місце поховання приготовлене не було, хоча після дня упокоєння минуло майже місяць. У звязку з невідкладним від’їздом митрополита Стефана з Ростова у викопаній могилі був зроблений нашвидкоруч приготовлений дерев’я ний зруб, у якому 25 листопада було поховане тіло святителя. Ця обставина передбачена Промислом Божим призвела до скорого знайдення мощей. В 1752 році виконувався ремонт у соборній церкві монастиря, і 21 вересня під підлогою було знайдене тіло святителя, а також омофор, сакос, митра та шовкові чотки збереглись нетлінними. Після знайдення біля святих мощей звершилось багато зціленнь, про що було донесено Синоду, за дорученням якого в Ростов прибули Суздальський митрополит Сільвестр та Симоновський архимандрит Гавриїл для засвідчення мощей святителя Димитрія та чудес і зціленнь, які вдбулися. Був виданий указ Синоду від 29 квітня 1757 року про причислення до лику святих сятителя Димитрія, та було встановлене святкування.

Святий апостол ід 70-ти Кодрат проповідував Слово Боже в Афінах і в Магнезії ( східному півострові Фесалії) і був єпископом Афіінським. Багатьох язичників він навернув до істинної віри в Христа Спасителя. Бережений Богом, апостол Кодрат залишився живим, його кинули в темницю, де він помер від голоду. Святе тіло його було поховане в Магнезії.
Апостол Кодрат написав у 126 році апологію на захист християнства. Запропонована ним імператору Адріану( 117 – 138 рр.) апологія так подіяла на гонителя християн, що він видав указ, у якому повелівадлось не засуджувати ніког без доказів. Ця апологія була відома в IV ст. історику Євсевію. До нас дійшла з апології лише частина, процитована Євсевієм: « Справи Спасителя нашого завжди були очевидні, тому що були істинні. Зцілені Ним і воскрешені з мертвих були видимі не тільки тоді коли зцілились і воскресли, але й завжди. Вони жили не тільки під час перебування Спасителя на землі, але досить довгий час залишались живими і після Його вшестя; деякі ж дожили до нашого часу».

5 жовтня пам'ять прор. Іони. Сщмч. Фоки, єп. Синопського

Святий пророк Іона.

Святий пророк Іона жив у VIII ст. до Різдва Христового і був преємником пророка Єлесея. Книга пророка Іони входить до складу Біблії і містить пророцтва про долю ізраїльського народу, страждання Спасителя, запустіння Єрусалиму, кінець світу. Окрім пророцтв, у книзі Іони розповідається, як він був посланий Господом до ніневитян з проповіддю про покаяння ( Іона 3, 3 – 10).
Господь наш Ісус Христос в бесіді з книжниками і фарисеями, що вимагали від Нього знамення, сказав, що їм не дасться іншого знамення крім знамення паророка Іони: « ...як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі» ( Мф.12.40). З цих слів Господа стає зрозумілим прообразне значення Книги пророка Іони по відношенню до Хресної смерті, зішестя до пекла і Восресіння Господа Ісуса Христа. Викриваючи нерозкаяність іудеїв, Господь сказав: « Мужі ніневійські повстануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось більший за Іону»( Мф. 12,41 ).

Священномученик Фока

Священномученик Фока народився в місті Синопі. Він з юності провадив чеснотне християнське життя, а в зрілому віці був поставлений на єпископа Синопського. Святитель Фока навернув багатьох язичників до віри Христової. Під час гоніннь на християн при імператорі Траяні ( 98–117рр.) градоправитель примушував святителя до відречення від Христа. Після жорстоких катуваннь святого Фоку закрили в гарячій бані, де він мученицьки помер у 117 році.
В 404 році мощі святителя були перенесені до Константинополя.
Священномученик Фока особливо шанується як захисник від пожарів, а також як той що подає допомогу потопаючим.

6 жовтня. Зачаття чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Прпп. Ксанфипи і Поликсенії. Св. мц. Іраїди. Свт. Інокентія, митр. Московського

Зачаття славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна.

Святий паророк Малахія передбачав, що раніше Месії з’явиться Його Предтеча, який вкаже на Його пришестя. Тому іудеї, які очікували Месію, чекали і явлення Його Предтечі. У місті Іудиному Нагірної країни Палестини жили праведні священик Захарія і його жінка Єлисавета, які безпорочно дотримувались заповідей Господніх. Однак подружжя було нещасливим: доживши до похилого віку, вони не мали дітей і не переставали молитися Богу, щоб Він дарував їм дитя. Одного разу, коли Захарія мав чергу в Єрусалимському храмі, він увійшов під час Богослужіння у Святилище щоб покадити фіміамом. Увійшовши за завісу Святилища, він побачив Ангела Божого, що стояв по праву сторону кадильного жертовника. Святий Захарія зніяковів і зупинився в страсі, але ангел сказав Йому: « Не бійся, Захарія, почута молитва твоя, жінка твоя, Єлисавета, народить тобі сина, і даси йому ім’я Іоанна». Але праведний Захарія не повірив словам Небесного вісника, і тоді Ангел сказав йому: « Я – Гавриїл, що стою перед Богом, і посланий благовістити тобі це. І ось ти будеш німим до дня народження, тому що не повірив словам моїм».Народ же очікував Захарію і дивувався, що він так довго не виходить з Святилища. І коли він вийшов, то повинен був дати народу благословення, але не зміг промовити його, так як був вражений німотою. Коли Захарія пояснив знаками, що не може говорити, то народ зрозумів, що він бачив видіння. Пророцтво Архангела сповнилось, і праведна Єлисавета звільнилась від уз безпліддя, народивши світові Предтечу і Хрестителя Господнього Іоанна.

Преподобні Ксанфипа і Поліксенія

Преподобні Ксанфипа і Поліксенія були рідними сестрами і жили в Іспанії в часи святих апостолів. Вперше про Божественне вчення Христа Спасителя вони почули від святого апостола Павла, коли він проповідував в їхній країні. Преподобна Ксанфипа разом зі своїм чоловіком Провом прийняли християнство, а свята Поліксені була ще язичницею, коли її незвичайною красою спокусився один чоловік і насильно повіз її в Грецію. Але Господь зберіг неушкодженою преподобну. Пливучи на кораблі вона чула проповідь апостола Петра і увірувала в Христа. Прибувши в Грецію преподобна Поліксенія звернулась до покровительства та захисту християн і була схована ними в місті Патрі Ахайської області, де прийняла християнство і була охрещена самим святим апостолом Андрієм Первозванним. Преподобна стала свідком його чудес, а також терпеливого і лагідного перенесення ним катуваннь і мук. Вона стояла біля хреста, на якому розпинали святого апостола. Після мученицької його кочини, преподобна Поліксенія повернулась в Іспанію, де разом зі старшою сестрою Ксанфипою навертала багатьох язичників до Христа. Приблизно сорок років подвизалась преподобна Поліксенія в проповіді Благовістя в Іспанії і утвердила в християнстві багатьох язичників. Преподобна Ксанфипа розділяла подвиг і труди своєї сестри і проповідувала в багатолюдному місті Толедо.
Преставилась преподобна Поліксенія біля 109 р.,до кінця свого земного життя зберігши дівство.


Свята мучениця Іраїда

Свята мучениця Іраїда жила в Алексанрії. Одного разу підійшовши до джерела, щоб зачерпнути води, вона побачила корабель біля берега, на якому знаходилось багато чоловіків, жінок, священнослужителів та ченців, закованих у кайдани за сповідання Христової віри. Відкинувши водонос, свята добровільно приєдналася до в’язнів Христових, і на неї наложили кайдани. Коли корабель прибув у єгипетське місчто Антиполь, свята Іраїда перша перетерпіла жорстокі знущання і була усічена мечем. Слідом за нею решта мучеників кров’ю закарбували своє сповідання віри в Христа.

Святитель Інокентій, митрополит Московський

Святитель Інокентій, митрополит Московський ( в миру Іван Євсеєвич Попов-Веніаминов), народився 26 серпня 1797 р. в селі Ангинському Іркутської єпархії в сім’ї паламаря. Хлопчик рано засвоїв грамоту і з 7 років вже читав Апостол в церкві. В 1806 р. його віддали в Іркутську семінарію. Тут, як кращому вихованцю, юнаку дали прізвище Веніаминов на честь спочилого Іркутського архиєпископа Вениамина ( + 8 липня 1814 р.). 13 травня 1817 р. він був рукоположений в диякона, а 18 травня 1821 р.– на священика.
З 1823 р. почалось місіонерське служіння майбутнього Апостола Америки та Сибіру. 45 років віддав Святитель Інокентій справі просвічення народів Камчатки, Алеутських островів, Північної Америки, Якутії, Хабаровського краю, звершуючи свій апостольський подвиг в суворих умовах, з великою небезпекою для життя. Святитель Інокентій хрестив десятки тисяч людей, будував храми, при яких засновував школи і сам навчав в них основам християнського життя.
Святитель був чудовим проповідником. Звершуючи літургії, молебні та всенічні бдіння, він постійно наставляв паству. Під час великої кількості поїздок святитель Інокентій вивчав мову, побут і звичаї народів, серед яких проповідував. Його труди з географії, етнографії та мовознавства отримали світову відомість. Він склав алфавіт і граматику алеутсько-лисьєвської мови і переклав на нього Катехизис, Євангеліє та багато молитов. Один з найкращих його творів « Вказівка шляху до Царства Небесного» ( 1833 р.) перекладене на різні мови малих народів Сибіру. Завдяки праці святителя Інокентія в 1859 р. вперше почули Слово Боже і богослужіння на своїй рідній мові якути.
29 листопада 1840 р. митрополит Московський Філарет звершив постриг отця Іоанна в чернецтво з іменем Інокентій, на честь Інокентія Іркутського. 15 грудня архимандрит Інокентій був хіротонісований на єпископа Камчатського, Курильського Алеутського. 21 квітня 1850 р. єпископ Інокентій був возведений в сан архиєпископа.
Промислом Божим 5 січня 1868 р. святитель Інокентій став приємником митрополита Філарета на кафедрі Московських першоієрархів. Стараннями митрополита Інокентия було створено Місіонерське товариство, Московський Покровський монастир став місіонерським. В 1870 р. сформована Японська Православна Духовна Місія на чолі з архимандритом Миколаєм Касаткіним( пізніше святитель Миколай Японський), котрому святитель Інокентій передав багато зі свого духовного досвіду. Дуже плодовитим було і керувіння святителем Інокентієм Московською єпархією. Його стараннями побудована церква Покрову Пресвятої Богородиці в Московській Духовній Академії.
Святитель Інокентій преставився до Господа 31 березня 1879 року. З 1977 року зачислений до лику святих.

7 жовтня. Пам'ять Святої первомучениці рівноапостольної Фекли. Прп. Феодосія Манявського

Свята первомучениця рівноапостольна Фекла

Рівноапостльна Фекла народилась в місті Іконії. Вона була дочкою знатних і багатих батьків і вирізнялася незвичайною красою. В 18 річному віці її заручили зі знатним юнаком. Почувши проповідь святого апостола Павла про Спасителя, свята Фекла всім серцем возлюбила Господа Ісуса Христа і твердо вирішала не одружуватись і присвятити своє життя Євангельській проповіді. Мати святої Фекли не підтримала намір своєї дочки і примушувала її одружитися з зарученим з нею женихом. Обручник святої Фекли поскаржився на апостола Павла правителю міста, звинувачуючи його в тому, що він відвернув від нього наречену. Правитель кинув святого апостола в темницю. Свята Фекла вночі таємно втікла з дому, підкупила тюремних сторожів, віддавши їм всі свої золоті прикраси і проникла до в’язня у в’язницю. Сиділа біля ніг апостола, прислухаючись до його батькивських настанов. Зникнення Фекли помітили і скрізь були розіслані слуги на її пошуки. Нарешті святу знайшли в тюрмі і силою привели додому.
Суд присудив апостолу Павлу вигнання з міста. Святу Феклу знову довго переконували погодитись на шлюб, але вона не змінила свого рішення. Її матір сама вимагала смертного вироку для своєї дочки, і свята Фекла була приговорена до спалення. Свята мучениця безстрашно зійшла на вогонь і перехрестилась. У цей момент їй явився Спаситель благословляючи на майбутній подвиг. Високо піднялось полум’я вогню, ореолом оточило її святу душу. Загримів грім і сильна злива з градом погасила вогонь. Мучителі зі страху втекли. Свята Фекла покинула місто, і за допомогою одного юнака християнина відшукала апостола Павла. Святий апостол і його супутники, серед яких був і святий апостол Варнава, переховувались в печері неподалік від міста, старанно молячись, щоб Гогсподь укріпив святу Феклу під час стражданнь.
Свята Фекла пройшла з проповіддю Євангелія до Антіохії. У святих стражданнях свята мучениця збереглась неушкодженою
Коли свята Фекла була вже 90-літньою, проти неї повстали язичницькі волхви за те що вона безоплатно лікувала хворих. Вони не могли зрозуміти, що свята лікує хвороби силою благодаті Христової. Через заздрість вони підіслали до святої Фекли найманців, щоб ті осквернили її. Коли переслідувачі були вже зовсім близько, свята Фекла почала взивати до Бога, і розтупилась гора і заховала святу діву.
Свята Церква прославляє « первостраждальну» Феклу, як жон славу, наставницю страждальців. Ім’я Фекли поминається при постригу жінок в чернецтво.

Преподобний Феодосій Манявський

У сьогоднішній день Свята Церква прославляє одного із славних синів землі Української – преподобного Феодосія Манявського. Преподобний Феодосій став помічником преподобного Іова Манявського в 1608 р. і вважається разом з ним засновником цієї древньої святині – Українського Афону.
З молодих літ преподобний Феодосій намагався догодити Господу Богу благочестивим, сповненим чеснот життям, виконанням заповідей Закону Божого. За Божим промислом, утікаючи від насолод суєтного світу прийшов він до преподобного Іова. У всіх монастирських трудах він був невтомним його помічником.
Будучи суворим подвижником преподобний Феодосій мужньо перетерпів труднощі свого часу, – гоніння на православних з боку уніатів. Він мудро керував обителлю збільшуючи число братії, та дбаючи про її належне облаштування. Під його керівництвом була побудована в Манявському скиту Велика соборна Хрестовоздвиженська церква, а скит отримав від Константинопольського патріарха Тимофія ставропігію.
Наприкінці 1621 р. преподобний Іов занедужав і після упокоєння його ігуменом Манявської обителі став святий Феодосій. Він був мудрим послідовником свого духовного отця. Благочестиво керував життям братії. Брав участь у Першому Православному Соборі скликаному після унії святителем Іовом Борецьким у Золотоверхому Києві. Своєю участю у цьому соборі він засвідчив відданість Святій Православній Церкві.
Преподобний Феодосій жив як ангел у плоті, подаючи братії гідний приклад для наслідування. Чутка про його суворе і благочестиве життя розповсюдилась по Карпатах, Галичині, Волині й Буковині, Молдавії та Румунії. Багато православних монастирів визнали над собою керівництво Манявського скита. А преподобного Феодосія за зразком Афону нарекли своїм протом. Святитель Київський Петро Могила писав: « Якщо хочете побачити слуг Божих у людській подобі, то підіть у Карпати, де своїм служінням двісті ангелів присвятили своє життя Богу».
Облаштувавши життя не тільки Манявської обителі але ще багатьох монастирів преподобний Феодосій в 1629 р. мирно відійшов до Господа і був похований поряд з преподобним Іовом. Його мощі спочивають під спудом в Манявському скиту у Хрестовоздвиженській соборній монастирській церкві.
Дослідивши подвижницьке життя преподобного Феодосія Манявськог о Помісний собор Української Православної Церкви який відбувся у Києві в 2004 р. приєднав цього подвижника благочестя до лику святих.

8 жовтня пам’ять прп. Сергія ігумена Радонезького і всієї Русі чудотворця

Преподобний Сергій Радонезький – великий угодник Божий слава та окраса землі Руської народився в селі Варниці, що біля Ростова 3 травня 1314 р.в сім’ї благочестивих і заможних бояр Кирила та Марії. Господь обрав його ще від утроби матері. В Житії преподобного Сергія розповідається про те, що за Божественною літургією ще до народження сина праведна Марія і ті що молились чули трикратний вигук младенця: перед читанням Святого Євангелія, під час Херувимської пісні і коли священик промовив: « Святеє Святим». Бог дарував преподобним Кирилу та Марії сина, якого назвали Варфоломієм. З перших днів життя младенець всіх дивував посництвом, по середам і п’ятницям він не споживав молока матері. В семилітньому віці Варфоломія віддали нанавчання разом з його братами – старшим Стефаном і молодшим Петром. Його брати навчались успішно, але Варфоломій відставав у навчанні. Батьки ганили дитину, вчитель наказував, а друзі насміхалися з нього. Тоді Варфоломій зі сльозами почав молитися, щоб Господь дарував йому розуміння книжне. Одного разу батько послав Варфоломія за кіньми в поле. Подорозі йому явився Ангел Господній у вигляді ченця, що стояв і молився. Варфоломій попросив старця: « Отче святий, помолись за мене Богу, щоб Він допоміг мені пізнати грамоту». Чернець виконав прохання отрока, підніс свої молитви до Бога і благословляючи Варфоломія промовив: « Віднині Бог дає тобі, дитя моє, розуміння грамоти, ти перевершиш своїх братів та ровесників». З того часу святий отрок без труднощів читав і розумів зміст книг. З особливою старанністю він став заглиблюватись у молитву, не пропускав неодного Богослужіння. Вже в дитинстві він наклав на себе суворий піст, не їв нічого по середам і п’ятницям, а в інші дні споживав лише хліб та воду.
Приблизно в 1328 р. батьки преподобного Сергія переселились з Ростова до Радонежа. Коли їхні старші сини одружились, Кирил та Марія незадовго до смерті прийняли схиму в Хотьковському монастирі Покрову Пресвятої Богородиці. Пізніше овдовілий старший брат Стефан також прийняв чернечий постриг в цьому монастирі. Поховавши батьків Варфоломій разом зі своїм братом Стефаном оселився для пустельництва в лісі. Спочатку вони побудували келію, а потім невелику церкву на честь Пресвятої Тройці. Але незабаром, не витримавши труднощів пустельного місця, Стефан залишив брата і перейшов жити в Московський Богоявленський монастир.
Варфоломій же 7 жовтня 1337 р. прийняв постриг від ігумена Митрофана з іменем святого мученика Сергія. Терплячи спокуси напасті бісів, преподобний сходив від сили в силу. Незабаром він став відомим для інших ченців, які шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов’ю і в скорому часі з маленької обителі виросло братство з дванадцяти чоловік. Їхній досвідчений духовний наставник відрізнявся рідкісною працьовитістю. Своїми руками він побудував декілька келій, носив воду, рубав дрова, випікав хліб, шив одяг, готував їжу для братії і смиренно виконував іншу роботу. Тяжку працю преподобний поєднував з молитвою та постом. В 1354 р. єпископ Волинський Афанасій висвятив преподобного в іеромонаха і возвів в сан ігумена.
Слава про подвиги преподобного Сергія стала відомою в Константинополі, патріарх Філофей прислав йому хрест, параман і схиму на знак благословення. Ще при житті преподобний Сергій удостоївся благодатногог дару чудотворення. Він воскресив отрока, коли батько у відчаї вважав свого єдиного сина втраченим. Всі прославляли преподобного Сергія і шанували нарівні з древніми отцями. Але слава людська не приваблювала його. Хто не приходив в обитель преподжобного Сергія чи знатні люди, чи прості, ніхто не відходив від преподобного без утіхи. Тісні стосунки духовної лобові пов’язували преподобного Сергія з святителем всієї Русі Олексієм. Митрополит Олексій навіть просив преподобного прийняти керівництво митрополією після його смерті. Але блаженний Сергій відмовився від первосвятительства через своє велике смирення. За молитвами святого отця Сергія Великий князь Димитрій Донськой отримав перемогу над татарами. В день Різдва Пресвятої Богородиці, руські війська повністю розбили татар на Куликовому полі.
За ангельське життя преподобний Сергій удостоївся від Бога небесного видіння. Одного разу авва Сергій читав правило перед іконою Пресвятої Богородиці. Закінчивши читання канону, він присів відпочити, але ось сказав своєму ученику преподобному Михею, що вони удостояться чудесного відвідання. Через мить явилась Божа Матір у суповоді святих апостолів Петра тв Іоанна Богослова. Пресвята Богородиця обіцяла бути постійною покровителькою його святої обителі.
Преподобний Сергій став засновником, якщо так можна виразитися, цілої школи в історії руського чернецтва. Учні преподобного заснували велику кількість монастирів по всій Русі, продовжили аскетичні труди свого великого вчителя.
Досягнувши, глибокої старості, преподобний, за пів року передбачив свою кончину. Він поставив над братією свого наступника преподобного Никона.
Сотворивши велику кількість чудес преподобний Сергій відійшов до Господа. І до нашого часу його мощі є невичерпним джерелом зціленнь. Всі, хто молитовно з вірою звертається до цього славного угодника Божого отримують зцілення від своїх недуг душевних і тілесних. Тож звернімось і ми до цього ревного застуаника промовляючи: «Преподобний отче Сергію, моли Бога за нас».

9 жовтня. Пам'ять святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова. Святителя Тихона, патріарха Всеросійського

Апостол і євангеліст Іоан Богослов.

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов був сином Зеведея і Саломії – дочки святого Йосифа Обручника. Одночасно зі своїм братом Яковом він був покликаний Господом нашим Ісусом Христом в число Своїх учеників на Генісаретському озері. Залишивши свого батька, обоє братів послідували за Господом.
Апостол Іоанн був улюбленим учеником Ісуса Христа. Спаситель любив його за жертовну любов та дівственну чистоту. Після свого покликання апостол нерозлучався з Господом і був одним з трьох учеників, яких він особисто наблизив до Себе. Святий Іоанн був присутнім при воскрешенні Господом дочки Іаїра і був свідком Преображення Господа на Фаворі. Під час Тайної Вечері він возлежав поряд з Господом і за знаком апостола Петра, прихилившись до грудей Спасителя, запитав хто видасть Його. Апостол Іоанн слідував за Господом, коли Його, зв’язаного, вели з Гефсиманського саду на суд беззаконних первосвящеників Анни та Каяфи, він же знаходився у дворі архієрейському при допитах свого Божественного Вчителя і невідступно слідував за Ним по Хресному шляху, сумуючи всім серцем. Біля підніжжя Хреста він плакав разом з Божою Матір’ю і почув звернені до неї з висоти Хреста слова Розіп’ятого Господа: « Жоно, це син Твій» і до нього: « Це Мати твоя»( Ін. 19,26, 27). З того часу апостол Іоанн, як люблячий син, піклувався про Пресвяту Діву Марію і служив Їй до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалиму. Після Успіння Богородиці апостол Іоанн, за жеребом, вирушив до Ефесу та інших міст для проповіді Євангелія, взявши з собою свого ученика Прохора. Вони вирушили в подорож на кораблі, котрий потонув під час сильної бурі. Всі подорожуючі були викинуті на сушу тільки апостол залишився в морській глибині. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного отця і наставника, і пішо до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до неї він пізнав апостола Іоанна Богослова. Учитель та ученик вирушили до Ефесу де апостол проповідував язичникам про Христа. Його проповідь супроводжувалась багаточисельними і великими чудесами, так що число вірних збільшувалось щодня. В цей час почалося гоніння на християн імператора Нерона ( 56-68). Апостола Іоанна відвели на суд в Рим. За сповідання віри в Господа Ісуса Христа апостоло Іоанна було засуджено на смерть, але Господь зберіг Свого обранця. Апостол випив запропоновану йому чашу зі смертельним ядом і залишився живим, потім вийшов неушкодженим з котла з киплячою оливою. Після цього Апостола Іоанна було заслано на острів Патмос, де він прожив багато років. Під час заслання святий здійснив багато чудес. Він вигнав багаточисельних бісів з ідольських капищ і зцілив велику кількість людей. Волхви чинили великий спротив проповіді святого Апостола. Особливо страшив всіх людей гордовитий волхв Кінопс, який похвалявся тим, що знищить апостола Іоанна. Але святий силою діючої в ньому благодаті, знищив всі хитрощі бісівські і безумний волхв сам загинув.
Апостол Іоанн пішов разо з своїм учеником на пустельну гору, де наклав на себе трьохденний піст. Під час молитви апостола гора захиталась, загримів грім. Прохор зі страху впав на землю. Апостол Іоанн підняв його і наказав записаи все те, що він буде говорити. Так приблизно 67 року була написана Книга Откровення( Апокаліпсис), в якій розкриті таїни долі Церкви і кінця світу.
Після тривалого заслання Апостол отримав свободу і повернувся до Ефесу. Тут він приблизно в 95 р. написав Євангеліє. Він називається Святою Церквою Апостолом любові, поскільки постійно закликав у своєму житті любити Бога і ближніх.
Святий Іоанн упокоївся маючи більше ніж сто років. Після себе він залишив таку спадщину: Євангеліє, три Соборних послання, та Апокаліпсис.
Коли настав час відходу святого Іоанна до Бога, він відійшов за межі Ефесу з сімома своїми учениками і звелів приготувати для себе христовидну могилу, куди ліг і сказав, щоб учні засипалийого. Вони закрили його лице платом і з плачем засипали могилу. Дізнавшись про це інші ученики святого прийшли і розкопали могилу, але нічого в ній не знайшли. Свята Церква називає апостола Іоанна Богословом за висоту богословької думки його Євангелія та як великого тайнознавця.

Святитель Тихон Патріарх Всеросійський

Звершуючи пам’ять святителя Тихона, ми згадуємо молитовно великого святителя і сповідника останніх часів, якому випало на долю стати первосвятителем російським у тяжкі часи для його рідної землі.
Народився Василій Іванович Белавін на псковщині в сім’ї священика. З дитинства вховувався у благочесті. Вже в 9 років Василій вступив до Торопецького Духовного училища. Семінарію, закінчив успішно. У 1888 р. закінчив Петербурзьку Духовну академію, ставши вже у 23 роки кандидатом богослів’я. 14 грудня прийняв постриг з ім’ям Тихон, на честь свт. Тихона Задонського. Святий Тихон звершував свій пастирський шлях і в Холмській Духовній семінарії, і в Александро-Невській Лаврі, був вікарієм Холмської єпархії очолював 7 років Ярославську кафедру.
Незадовго до своєї кончини святий прведний Іоанн Кронштадський в одній з бесід зі святителем Тихоном сказав йому: «Тепер владико сідайте ви на моє місце, а я піду відпочину». Через декілька років пророцтво святого Іоанна збулось, коли митрополит Московський Тихон жеребкуванням був обраний Патріархом.
Святитель Тихон був обраний на Патріарха Московського у суровий час, але не боячись стояв на варті істини Христової. Безбожна радянська влада жорстоко гнала Церкву Божу. Святитель же Тихон не тільки не боявся новітніх гонителів більшовиків, але справедливо і мудро викривав цих безумців. Його молитвами Христе спаси душі наші.