2 січня пам'ять св. прав. Іоанна Кронштадського. Сщмч. Ігнатія Богоносця. Прп. Ігнатія, архим. Києво-Печерського

Святий праведний Іоанн, пресвітер Кронштадський чудотворець
Святий праведний Іоанн Кронштадтський Чудотворець, народився 19 жовтня 1829 року у селі Сура Пінежского повіту Архангельської губернії - на далекій півночі Росії, в сім'ї бідного сільського дяка Іллі Сергієва і дружини його Феодори. Новонароджений здавався настільки слабким і хворобливим, що батьки поспішили негайно ж охрестити його, причому нарекли його Іоанном, на честь преподобного Іоанна Рильського, оскільки він вшановувався в той день Святою Церквою. Незабаром після хрещення младенець Іоанн став помітно одужувати. Благочестиві батьки, приписавши це благодатній дії Святого таїнства Хрещення, стали з особливою ревністю спрямовувати його думку і почуття до Бога, привчаючи його до старанної домашньої і церковної молитви. Батько з раннього дитинства постійно брав його до церкви і тим виховав у ньому особливу любов до богослужіння.
Сім’я сільського паламаря Іллі Сергієва жила у крайній убогості в скрутних матеріальних умовах. Юнак Іоанн рано познайомився з безвідрадними картинами бідності, горя, сліз і страждань. Це зробило його зосередженим, вдумливим і замкнутим в собі і, разом з тим, виховало в ньому глибоке співчуття і милосердну любов до бідняків. Не захоплюючись властивими дитячому віку іграми, він, носячи постійно в серці своєму пам'ять про Бога, любив природу, яка порушувала в ньому розчулення і схиляння перед величчю Творця усіх.
На шостому році юнак Іоанн, за допомогою батька, почав вчитися грамоті. Але грамота спочатку погано давалася хлопчикові. Це його засмучувало, але це ж спонукало і на особливо гарячі молитви до Бога за допомогу. Коли батько його, зібравши останні кошти від убозтва свого, відвіз його в Архангельське парафіяльне училище, він, особливо гостро відчувши там свою самотність і безпорадність, всю свою розраду знаходив лише в молитві. Молився він часто і палко, гаряче просячи у Бога допомоги. І ось, після однієї з таких гарячих молитов, вночі, хлопчика раптом ніби вразило все, "точно завіса спала з очей, як ніби розкрився розум у голові", "легко і радісно так стало на душі": йому ясно уявився вчитель того дня, його урок, він згадав навіть, про що і що він говорив. Вже на світанку, він схопився з ліжка, схопив книги - і о, щастя! Він став читати набагато краще, став добре розуміти все і запам'ятовувати прочитане.
З тієї пори юнак Іоанн став відмінно вчитися: одним з перших закінчив училище, першим закінчив Архангельську духовну семінарію і був прийнятий на казенний рахунок в Санкт-Петербурзьку Духовну Академію.
Ще навчаючись у семінарії, він втратив батька якого ніжно любив. Як люблячий і турботливий син, Іоанн хотів було прямо з семінарії шукати собі місце дяка або псаломщика, щоб утримувати стареньку матір, яка залишилася без засобів до існування. Та вона не захотіла, щоб син через неї позбувся вищої духовної освіти, і наполягла на його вступі в академію.
Поступивши в академію, молодий студент не розбестився столичним життям. Але Промислу Божому завгодно було закликати його до особливого служіння. Розмірковуючи одного разу про майбутню його службу в Церкві Христовій під час усамітненої прогулянки в академічному саду, він, повернувшись додому, заснув і уві сні побачив себе священиком, що служать у Кронштадтському Андріївському соборі, в якому насправді він ніколи ще не був. Він прийняв це за вказівку згори. Скоро сон збувся з буквальною точністю. У 1855 році, коли Іоанн Сергієв закінчив курс Академії з вченим ступенем кандидата богослів'я, йому запропоновано було вступити в шлюб з дочкою протоієрея Кронштадтського Андріївського собору К. Несвітского Єлисаветою і прийняти сан священика для служіння в тому ж соборі. Згадавши свій сон, він прийняв цю пропозицію.
12 грудня 1855 року Іоанна було висвячено на священика. Коли він уперше увійшов до Кронштадтського Андріївського собору, він зупинився майже в жаху на його порозі: це був саме той храм, який задовго до того представлявся йому в його дитячих видіннях. Все інше життя о. Іоанна і його пастирська діяльність протікали в Кронштадті, чому багато хто забував навіть його прізвище "Сергієв" і називали його "Кронштадтський", та й сам він нерідко так підписувався.
Шлюб о. Іоанна, який був потрібний за звичаями нашої Церкви для ієрея, що проходить своє служіння в миру, був тільки фіктивний. Насправді він жив з дружиною, як брат із сестрою. "Щасливих сімей, Лізо, і без нас багато. А ми з тобою давай присвятимо себе на служіння Богу", - так сказав він своїй дружині в перший же день свого шлюбного життя, до кінця днів своїх залишаючись чистим і цнотливим.
Хоча одного разу о. Іоанн і говорив, що він не веде аскетичного життя, але це, звичайно, сказано було ним лише з глибокого смирення. У дійсності, ретельно приховуючи від людей своє подвижництво, о. Іоанн був найбільшим аскетом. В основі його аскетичного подвигу лежала безперервна молитва і піст. Його чудовий щоденник "Моє Життя у Христі" яскраво свідчить про цю його аскетичну боротьбу з гріховними помислами, цією "невидимою боротьбою", яку заповідають всім справжнім християнам древні великі отці-подвижники. Суворого посту, як душевного, так і тілесного, вимагало природно від нього і щоденне звершення Божественної літургії, яке він поставив собі за правило.
При першому ж знайомстві зі своєю паствою о. Іоанн побачив, що тут йому надається не менше поле для самовідданої та плідної пастирської діяльності, ніж в далеких язичницьких країнах. Безвір'я, іновір'я і сектантство, не кажучи вже про повний релігійний індиферентизм, тут процвітали. Кронштадт був місцем адміністративної висилки зі столиці різних порочних людей. Крім того, там багато було чорноробів, що працювали головним чином в порту. Всі вони тулилися, здебільшого, в жалюгідних халупах і землянках, жебракували і пиячили. Міські жителі чимало терпіли від цих морально опущених людей, що одержали назву "посадських". Вночі не завжди безпечно було пройти по вулицях, бо був ризик піддатися нападу грабіжників.
Ось саме на цих, здавалося, морально загиблих людей, зневажених усіма, і звернув свою увагу сповнений духу справжньої Христової любові наш великий пастир. Саме серед них він і почав чудовий подвиг свого самовідданого пастирського діяння. Щодня почав він бувати в їхніх убогих оселях, розмовляв, утішав, доглядав за хворими і допомагав їм матеріально, роздаючи все, що мав, нерідко повертаючись додому роздягненим і навіть без чобіт. Ці кронштадтські "босяки", "покидьки суспільства", яких о. Іоанн силою своєї жалісливої пастирської любові знову робив людьми, повертаючи їм майже втрачений ними людський образ, першими "відкрили" святість о. Іоанна. І це "відкриття" дуже швидко сприйняв потім весь віруючий народ.
Незвичайно зворушливо розповідає про один з таких випадків духовного відродження завдяки о. Іоанну один ремісник: "Мені було тоді років 22-23. Тепер я старий, а пам'ятаю добре, як бачив в перший раз отця. У мене була сім'я, двоє дітей. Я працював і пиячив. Сім'я голодувала. Дружина потихеньку по світу жебрачила. Жили в паскудній конурці. Приходжу раз не дуже п'яний. Бачу, якийсь молодий отець сидить, на руках синочка тримає і щось йому каже ласкаво. Дитина серйозно слухає. Мені все здається, отець був, як Христос на картинці "Благословення дітей ". Я було лаятися захотів: ось, мовляв, вештаються ... та очі отця ласкаві й серйозні мене зупинили: соромно стало ... Опустив я очі, а він дивиться-прямо в душу дивиться. Почав говорити. Не смію передати все, що він говорив. Говорив про те, що в мене в комірчині рай, бо де діти, там завжди і тепло і добре, і про те, що не треба цей рай міняти на чад шинкарський. Не звинуачуав він мене, ні, все виправдовував , тільки мені було не до виправдання. Пішов він, я сиджу і мовчу ... Не плачу, хоча на душі так, як перед сльозами. Дружина дивиться ... І ось з тих пір я людиною став ... "
Такий незвичайний пастирський подвиг молодого пастиря став викликати нарікання і навіть нападки на нього з усіх сторін. Дуже довго не визнавали щирості його настрою, глумилися над ним, обмовляли його усно і друковано, називали його юродивим. У свій час єпархіальне начальство заборонило навіть видавати йому на руки платню, оскільки він, отримавши її в свої руки, все до останньої копійки роздавав убогим, викликало його для пояснень. Але всі ці випробування і знущання о. Іоанн мужньо переносив, ні в чому не змінюючи в догоду нападникам на нього прийнятого ним способу життя. І, з Божою допомогою, він переміг усіх і все, і за все те, над чим в перші роки пастирства над ним сміялися, паплюжили, оббріхували і переслідували, згодом стали прославляти, зрозумівши, що перед ними справжній послідовник Христа, справжній пастир, який покладає душу свою за овець своїх.
"Потрібно любити кожну людину і в гріху її і в ганьбі її, - говорив о. Іоанн. - Не потрібно змішувати людини - цей образ Божий - зі злом, яке в ньому" ... З такою свідомістю він і йшов до людей, всіх перемагаючи і відроджуючи силою своєї істинно пастирської співстраждальної любові.
Скоро відкрився в о. Іоанна і чудовий дар творити чудеса, який прославив його. Немає ніякої можливості перерахувати всі чудеса, вчинені о. Іоанном. Наша невіруюча інтелігенція та її газети навмисно замовчували ці незліченні явища сили Божої. Але все ж дуже багато чудес записано і збережено в пам'яті. Зберігся точний запис розповіді самого о. Іоанна про перше його чудо своїм співпресвітерам-священикам. Глибоким смиренням дихає ця розповідь. "Хтось у Кронштадті захворів, - так розповідав про це о. Іоанн. - Просили моєї молитовної допомоги. У мене і тоді вже була така звичка: нікому в проханні не відмовляти. Я став молитися, віддаючи недужого в руки Божі, просячи у Господа виконання над недужим Його святої волі. Але несподівано приходить до мене одна старенька, яку я давно знав. Вона була богобоязливою, глибоко віруюча жінка, яка провела своє життя по-християнськи, і яка в страху Божому закінчила своє земне мандрування. Приходить вона до мене і наполегливо вимагає від мене, щоб я молився про хворого не інакше, як про його одужання. Пам'ятаю, тоді я майже злякався: як я можу - думав я - мати таку відвагу? Однак ця бабуся твердо вірила в силу моєї молитви і стояла на своєму. Тоді я сповідав перед Господом свою нікчемність і свою гріховність, побачив волю Божу у всій цій справі і став просити для недужого зцілення. І Господь послав йому милість Свою - він одужав. Я ж дякував Господу за цю милість. Іншого разу по моїй молитві зцілення повторилося . Я тоді в цих двох випадках прямо вже побачив волю Божу, новий собі послух від Бога - молитися за тих, хто буде цього просити".
За молитвою о. Іоанна дійсно відбувалося і тепер, після його блаженного упокоєння, продовжує відбуватися безліч дивних чудес. Виліковувалися молитвою і покладанням рук о. Іоанна найтяжчі хвороби, коли медицина була безсилою. Зцілення відбувалися як наодинці, так і при великому скупченні народу, а дуже часто й заочно. Досить було іноді написати лист о. Іоанну або надіслати телеграму, щоб чудо зцілення здійснилося. Особливо дивно сталося, на очах у всіх чудо у селі Кончанському (Суворовському), описане випадково суворовською комісією професорів військової академії, яка знаходилася тоді там (1901 р.). Жінка, багато років страждала біснуванням і приведена до о. Іоанна в безрозсудному стані, через кілька миттєвостей була ним повністю зцілена і приведена в нормальний стан цілком здорової людини. За молитвою о. Іоанна прозрівали сліпі. Художником Животовським описано дивне пролиття дощу в місцевості, що страждала посухою і вже була небезпека лісової пожежі, після того як о. Іоанн підніс там свою молитву. О. Іоанн зціляв силою своєї молитви не тільки православних людей, але і мусульман, і євреїв, і що зверталися до нього з-за кордону іноземців. Цей великий дар чудотворення природною був нагородою о. Іоанну за його великі подвиги - молитовні праці, піст та самовіддані справи любові до Бога і ближніх.
І ось скоро всі віруючі почали звертатись до великого і дивного чудотворця. Настав другий період його славного життя, його подвигів. Спочатку він сам йшов до народу в межах одного свого міста, а тепер народ сам звідусіль, з усіх кінців країни, кинувся до нього. Тисячі людей щодня приїжджали до Кронштадту, бажаючи бачити о. Іоанна і отримати від нього ту чи іншу допомогу. Ще більша кількість листів і телеграм отримував він. Разом з листами і телеграмами текли до о. Іоанна і величезні суми грошей на благодійність. Про розміри їх можна судити лише приблизно, бо, отримуючи гроші, о. Іоанн негайно ж все роздавав. Згідно навіть мінімального підрахунку, через його руки проходило в рік не менше одного мільйона рублів (сума на той час величезна!). На ці гроші о. Іван щодня годував тисячі жебраків, влаштував у Кронштадті чудову установу - "Будинок Працьовитості" зі школою, церквою, майстернями і притулком, заснував у своєму рідному селі жіночий монастир і спорудив великий кам'яний храм, а в С.-Петербурзі побудував жіночий монастир на Карпівці, в якому і був після смерті своєї похований.
До спільної скорботи жителів Кронштадта, в другий період свого життя, період своєї всенародної слави, о. Іоанн змушений був залишити викладання Закону Божого в Кронштадтському міському училищі та в Кронштадтській класичній гімназії, де він викладав понад 25 років. А був він чудовим педагогом-законовчителем. Він ніколи не вдавався до тих прийомів викладання, які часто мали місце тоді в наших навчальних закладах, тобто ні до надмірної строгості, ні до морального приниження неспроможних. У о. Іоанна заходами заохочення не служили позначки, ні заходами залякування - покарання. Успіхи народжувало тепле, задушевне ставлення його як до самої справи викладання, так і до учнів. Тому у нього не було "нездібних". На його уроках всі без винятку жадібно вслухалися в кожне його слово. Уроку його чекали. Уроки його були скоріше задоволенням, відпочинком для учнів, ніж важким обов'язком, працею. Це була жива розмова, захоплююча мова, цікава, захоплююча увагу розповідь. І ці живі розмови пастиря-батька з своїми дітьми на все життя глибоко запам'ятовувалися в пам'яті учнів. Такий спосіб викладання він у своїх промовах, звертаючись до педагогів перед початком навчального року, пояснював необхідністю дати вітчизні передусім людину і християнина, відсуваючи питання про науку на другий план. Нерідко траплялися випадки, коли о. Іоанн, заступившись за якого-небудь ледачого учня, засудженого до виключення, сам брався за його виправлення. Проходило декілька років, і з дитини, яка не подавала, здавалося, ніяких надій, вироблявся корисний член суспільства. Особливе значення о. Іоанн надавав читанню житій святих і завжди приносив на уроки окремі житія, які роздавав учням для читання вдома. Характер такого викладання Закону Божого о. Іоанном яскраво відображений в адресі, піднесеному йому з нагоди 25-річчя його законовчительства в Кронштадтській гімназії: "Не суху схоластику ти дітям викладав, не мертву формулу - тексти і вислови - ти їм викладав, не завчених тільки на пам'ять уроків ти вимагав від них; на світлих, сприйнятливих душах ти сіяв насіння вічного і животворящого Слова Божого".
Але цей славний подвиг плідної законовчительства о. Іоанн повинен був залишити заради ще більш плідного та широкого подвигу свого всенародного душепіклування.
Треба тільки уявити собі, як проходив день у о. Іоанна, щоб зрозуміти і відчути всю важкість і велич цього його безприкладного подвигу. Вставав о. Іоанн щоденно о 3 годині ночі і готувався до служіння Божественної літургії. Близько 4 годин він вирушав до собору на утреню. Тут його вже зустрічали натовпи паломників, котрі жадали отримати від нього хоча б благословення. Тут були і безліч жебраків, яким о. Іоанн роздавав милостиню. За утренею о. Іоанн неодмінно сам завжди читав канон, надаючи цьому читання велике значення. Перед початком літургії була сповідь. Сповідь, через величезну кількість бажали сповідатися в о. Іоанна, була ним введена, за необхідності, загальна. Справляла вона - ця загальна сповідь - на всіх учасників та очевидців приголомшливе враження: багато каялися вголос, голосно вигукуючи, не ніяковіючи і не соромлячись, свої гріхи. Андріївський собор, який вміщав до 5.000 чоловік, завжди бував повний, а тому дуже довго йшло причащання і літургія раніше 12 години дня не закінчувалася. За свідченням очевидців і співслужителів о. Іоанна, звершування о. Іоанном Божественної літургії не піддається опису. Ласкавий погляд, то зворушливий, то скорботний, на обличчі сяйво прихильності духу, молитовні зітхання, джерела сліз, що виливали внутрішні, рвучкі рухи, вогонь благодаті священицької, що виходив з його потужних виголосів, полум'яна молитва - ось деякі риси о. Іоанна за богослужінням. Служба о. Іоанна являла собою безперервний гарячий молитовний порив до Бога. Під час служби він був воістину посередником між Богом і людьми, заступником за гріхи їхні, був живою ланкою, що з'єднував Церкву земну, за яку він заступався, і Церква Небесну, серед членів якої він витав у ті хвилини духом. Читання о. Іоанна на кліросі - це було не просте читання, а жива захоплена розмова з Богом і Його святими: читав він голосно, виразно, проникливо, і голос його проникав у саму душу молільників. А за Божественною літургією всі виголоси і молитви виголошувалися ним так, немов своїми просвітленими очима обличчям до обличчя бачив він перед собою Господа і розмовляв з Ним. Сльози розчулення лилися з його очей, але він не помічав їх. Видно було, що о. Іоанн під час Божественної літургії переживав всю історію нашого спасіння, відчував глибоко і сильно всю любов до нас Господа, відчував Його страждання. Таке служіння надзвичайно діяло на всіх присутніх. Не всі йшли до нього з твердою вірою: деякі з сумнівом, інші з недовірою, а треті з цікавості. Але тут всі перероджувалися і відчували, як лід сумніву і зневіри поступово танув і замінювався теплотою віри. Причасників після загальної сповіді бувало завжди так багато, що на святому престолі стояло іноді кілька великих чаш, з яких кілька священиків причащали віруючих одночасно. І таке причастя тривало часто більше двох годин.
Під час служби листи і телеграми приносилися о. Іоанну прямо у вівтар, і він тут же прочитував їх і молився про тих, кого просили його пом'янути.
Після служби, супроводжуваний тисячами віруючих, о. Іоанн виходив з собору і вирушав до Петербурга через незліченні виклики до хворих. І рідко коли повертався додому раніше півночі. Треба думати, що багато ночей він зовсім не мав часу спати.
Так жити і працювати можна було, звичайно, тільки при наявності надприродньої благодатної допомоги Божої!
Але й сама слава о. Іоанна була його найбільшим подвигом, тяжкою працею. Подумати тільки, що адже усюди, де б він не з'являвся, біля нього миттєво виростав натовп бажаючих хоча б лише доторкнутися до чудотворця. Шанувальники його кидалися навіть за швидко їдучою каретою, хапаючи її за колеса незважаючи на небезпеку бути понівеченими.
За бажанням віруючих о. Іоанну доводилося робити поїздки в різні міста. Ці поїздки були справжнім тріумфом смиренного Христового служителя. Збіг народу визначався десятками тисяч, і всі були охоплені почуттями сердечної віри і благоговіння, страхом Божим і спрагою отримати цілюще благословення. Під час проїзду о. Іоанна на пароплаві натовпи народу бігли берегом, багато хто при наближенні пароплава ставали на коліна. У маєтку "Рижівка", поблизу Харкова, де розмістили о. Іоанна, знищені були багатотисячним натовпом трава, квіти, клумби. Тисячі народу проводили дні і ночі табором біля цього маєтку. Харківський собор під час служіння о. Іоанна 15 липня 1890 року не міг вмістити всіх бажаючих. Не тільки весь собор, але і площа біля собору не вмістила народу, який наповнював навіть всі прилеглі вулиці. У самому соборі хористи змушені були поміститися у вівтарі. Залізні грати виявилися всюди зламаними від тисняви. 20 липня о. Іоанн звершував молебень на Соборній площі - народу було більше 60.000. Точно такі ж сцени відбувалися в поволзьких містах: у Самарі, Саратові, Казані, Нижньому Новгороді.
О. Іоанн знаходився в царському палаці в Лівадії при останніх днях життя Імператора Олександра III, і сама смерть Государя сталася в його присутності. Хворий Государ зустрів о. Іоанна словами: "Я не смів запросити вас сам. Дякую, що ви прибули. Прошу молитися за мене. Я дуже нездужаю" ... Це було 12 жовтня 1894 року. Після спільної колінопреклонної молитви Государя наодинці з о. Іоанном було значне поліпшення здоров'я хворого і з'явилися надії на його повне одужання. Так тривало п'ять днів, 17 жовтня почалося знову погіршення. В останні години свого життя Государ говорив о. Іоанну: "Ви - свята людина. Ви - праведник. Ось чому вас любить народ". "Так, - відповів о. Іоанн, - Ваш народ любить мене". Помираючи, після прийняття Святих Тайн і таїнства Єлеопомазання, Государ просив о. Івана покласти свої руки на його голову, кажучи йому: "Коли ви тримаєте свої руки на моїй голові, я відчуваю велике полегшення, а коли забираєте, дуже страждаю - не забирайте їх". О. Іоанн так і продовжував тримати свої руки на чолі вмираючого Царя, поки Цар не віддав душу свою Богові.
Досягнувши високого ступеня молитовного споглядання і безпристрасності, о. Іоанн спокійно приймав багатий одяг, який йому підносили його шанувальники, і одягався в нього. Це йому навіть і потрібно було для прикриття своїх подвигів. Отримані ж пожертви роздавав всі, до останньої копійки. Так, наприклад, отримавши один раз при величезному скупченні народу пакет з рук купця, о. Іоанн відразу ж передав його в простягнуту руку бідняка, не розкриваючи навіть пакета. Купець схвилювався: "Отче, та там тисяча рублів!" - "Його щастя", - спокійно відповів о. Іоанн. Іноді, однак, він відмовлявся приймати від деяких осіб пожертвування. Відомий випадок, коли він не прийняв від однієї багатої дами 30.000 рублів. У цьому випадку проявилася прозорливість о. Іоанна, бо ця пані отримала ці гроші нечистим шляхом, в чому потім і покаялася.
Був о. Іоанн і чудовим проповідником, причому говорив він дуже просто і найчастіше без особливої підготовки - експромтом. Він не шукав красивих слів і оригінальних виразів, але проповіді його відрізнялися незвичайною силою і глибиною думки, а разом з тим і винятковою богословською освіченістю, при всій своїй доступності для розуміння навіть простими людьми. У кожному слові його відчувалася якась особлива сила, як відображення сили його власного духу.
Незважаючи на всю свою незвичайну зайнятість, о. Іоанн знаходив, проте, час вести як би духовний щоденник, записуючи щодня свої думки, які приходили йому під час молитви і споглядання, в результаті "благодатного осяяння душі, якого удостоювався він від всепросвітлюючого Духу Божого". Ці думки склали собою цілу чудову книгу, видану під заголовком: "Моє життя у Христі". Книга ця являє собою справжній духовний скарб і може бути поставлена нарівні з натхненними творіннями древніх великих отців Церкви і подвижників християнського благочестя. У повному зібранні творів о. Іоанна видання 1893 року "Моє життя у Христі" займає 3 томи в 1000 з лишком сторінок. Це - цілком своєрідний щоденник, у якому ми знаходимо надзвичайно повчальне для кожного читача відображення духовного життя автора. Книга ця на вічні часи залишиться яскравим свідченням того, як жив наш великий праведник і як повинні жити всі ті, хто хочуть не тільки називатися, але і в дійсності бути християнами.
Чудовим пам'яткою святості о. Іоанна і не вичерпним матеріалом для повчання є також три томи його проповідей, що містять загальним рахунком до 1800 сторінок. Згодом накопичилося ще дуже багато окремих творів о. Іоанна, що видавалися окремими книжками у величезній кількості. Всі ці слова і повчання о. Іоанна - справжнє віяння Святого Духа, що розкриває нам недослідимі глибини Премудрості Божої. У них вражає дивовижна своєрідність у всьому: у викладі, в думці, в почутті. Кожне слово - від серця, повне віри і вогню, в думках - дивовижна глибина і мудрість, у всьому вражаюча простота і ясність. Немає жодного зайвого слова, ні "гарних фраз". Їх не можна тільки "прочитати" - їх треба завжди перечитувати, і завжди знайдеш в них щось нове, живе, святе.
"Моє життя у Христі" вже незабаром після свого виходу в світ настільки привернула до себе загальну увагу, що була переведена на кілька іноземних мов, а у англіканських священиків зробилася навіть найулюбленішою настольною книгою.
Основна думка всіх письмових творів о. Іоанна - необхідність істинної гарячої віри в Бога і життя по вірі, в безнастанній боротьбі з пристрастями і похотями, відданість вірі і Церкві Православній як єдиній, яка спасає.
У відношенні до нашої Батьківщини о. Іоанн явив собою образ грізного пророка Божого, що проповідує істину, викриває брехню, що закликає до покаяння і передрікає близьку кару Божу за гріхи і за боговідступництво. Будучи сам образом лагідності і смиренності, любові до кожної людини, незалежно від національності та віросповідання, о. Іоанн з великим обуренням ставився до всіх тих безбожних, матеріалістичних і вільнодумних і ліберальних течій, які підривали віру нашого народу і підкопували тисячолітній державний устрій.

"Навчися, державо, вірувати в правлячого долями світу Бога Вседержителя і вчись у твоїх святих предків вірі, мудрості і мужності ... Господь довірив нам, русичам, великий рятівний талант православної віри ... Повстань же, руська людино! .. Хто вас навчив непокори і заколотів безглуздих, яких не було раніше ... Перестаньте божеволіти! Досить! Досить пити гірку, повну отрути чашу - і вам і державі". І грізно прорікає: "Царство Руське коливається, хитається, близьке до падіння". "Якщо в нас так підуть справи і безбожники та анархісти-безумці не будуть схильні до праведної кари закону, і якщо держава не очиститься від безлічі полови, то вона спорожніє, як стародавні царства і міста, стерті правосуддям Божим з лиця землі за своє безбожництво і за свої беззаконня ". "Бідна батьківщино, коли ти будеш розкошувати?! Тільки тоді, коли будеш триматися всім серцем Бога, Церкви, любові до Царя і Вітчизни і чистоти моралі".
Наступні події кривавої революції і торжества безбожного людиноненависницького більшовизму показали, наскільки був правий у своїх грізних застереженнях і пророчих передбаченнях великий праведник землі російської.
До важкого подвигу служіння людям в останні роки життя о. Іоанна долучилася болісна особиста недуга-хвороба, яку він лагідно і терпляче зносив, нікому ніколи не скаржачись. Рішуче відкинув він приписи знаменитих лікарів, які оглядали його, - підтримувати свої сили скоромною їжею. Ось його слова: "Дякую Господу Богові за послані мені страждання для предочищення моєї грішної душі. Оживляє - Святе Причастя". І він прилучався як і раніше кожен день.
10 грудня 1908 року, зібравши решту своїх сил, о. Іоанн в останній раз сам звершив Божественну літургію в Кронштадтському Андріївському соборі. А о 7 год. 40 хв. ранку 2 січня 1909 року великий наш праведник мирно відійшов до Господа, заздалегідь передбачивши день свого упокоєння.
У похованні о. Івана брали участь і були присутні десятки тисяч людей, а біля гробниці його і тоді і в наступні часи відбувалося чимало чудес. Незвичайний то був похорон! На всьому просторі від Кронштадта до Оранієнбаума і від Балтійського вокзалу в Петербурзі до Іоанівського монастиря на Карпівці стояли величезні натовпи заплаканого народу. Такої кількості людей не було до того часу ні на одних похоронах - це був випадок абсолютно безприкладний. Похоронний хід супроводжувався військами з прапорами, військові виконували "Коль славен", по всій дорозі через все місто стояли війська шпалерами. Чин відспівування здійснював С.-Петербурзький Митрополит Антоній на чолі сонму єпископів та численного духовенства. Ті, що цілували руку покійного свідчать, що рука залишалася не холодною, не заклякла. Заупокійні служби супроводжувалися загальними риданнями людей, які відчували себе осиротілими. Чулися вигуки: "закотилося наше сонечко! На кого покинув нас, батьку рідний? Хто прийде тепер на допомогу нам, сиротам, немічним?" Але у відспівуванні не було нічого скорботного: воно нагадувало собою швидше світлу пасхальну заутреню, і чим далі йшла служба, тим це святковий настрій у тих, хто молився все зростав і збільшувався. Відчувалося, що з гробу виходить якась благодатна сила і наповнює серця присутніх якоюсь неземною радістю. Для всіх зрозуміло було, що в гробі лежить святий, праведник, і дух його незримо носиться в храмі, обіймаючи своєю любов'ю і ласкою всіх присутніх віддати йому останню шану.
Поховали о. Іоанна у церкві-усипальниці, спеціально влаштованій для нього в підвальному поверсі спорудженого ним монастиря на Карпівці. Вся церковця ця чудово красиво облицьована білим мармуром; іконостас і гробниця - теж з білого мармуру. На гробниці (з правого боку храму) лежить Святе Євангеліє і різьблена митра, під якою горить незгасний рожевий світильник. Безліч дорогих художньо виконаних лампад постійно тепліють над гробницею. Море світла від тисяч свічок, розпалюваних прочанами, заливає цей чудовий сяючий храм.
Нині велика справа церковного прославлення нашого чудового праведника, милістю Божою, здійснилася. О, якби це радісна подія воскресила в серцях усіх православних людей найважливіший заповіт приснопам'ятного о. Іоанна і спонукало їх з усією рішучістю слідувати йому: «Нам необхідне загальне, моральне очищення, всенародне, глибоке покаяння, зміна звичаїв язичницьких на християнські: очистімось, омиймось сльозами покаяння, примирімося з Богом - і Він примириться з нами!»
На Помісному Соборі Руської Православної Церкви 7-8 червня 1990 року святий праведний Іоанн Кронштадтський був канонізований, і встановлено звершувати його пам'ять 20 грудня / 2 січня - у день блаженного упокоєння святого праведного пресвітера і чудотворця Кронштадського.
Вшановується праведний Іоанн Кронштадський не тільки російським народом і слава про цього дивного угодника Божого розійшлася по всій землі, оскільки проповідує про його святість всеперемагаюча Божа любов з якою прожив своє подвижницьке і праведне житіє святий Іоанн Кронштадський чудотворець.
Його молитвами нехай збереже Господь Бог і всіх нас від усякої скорботи і недуги! Богу ж, дивному у святих Своїх, нехай буде всяка честь, слава і поклоніння завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Священномученик Ігнатій Богоносець
Священномученик Ігнатій Богоносець, був родом з Сирії. Відомо що він належив до учеників святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова, разом зі святим Полікарпом, єпископом Смирнським. Святий Ігнатій був другим єпископом Антиохійським, преємником єпископа Евода, святого апостола від 70-ти.
Передання повідомляє, що коли святий Ігнатій був дитиною, Спаситель обняв його і сказав: «Якщо не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне» ( Мф. 18,3). Богоносцем же він названий тому, що мав Ім’я Спаителя в своєму серці і безперестанно Йому молився. Святий Ігнатій ревно і не шкодуючи сил трудився на ниві Христовій. Йому належить встановлення в церковній службі антифонного співу (на два хори). Під час гонінь він укріпляв душі своєї пастви і сам горів бажанням постраждати за Христа.
В 106 році імператор Траян (98-117 рр.), з приводу перемоги над скифами, наказав повсемісно приносити жертви язичницьким богам, а християн, які відмовлялися поклонятися ідолам, вбивати. Під час походу проти вірмен і парфян в 107 році імператор проходив через Антиохію. Тут йому донесли, що єпископ Ігнатій відкрито сповідує Христа, вчить зневажати багатство, вести чеснотне життя, зберігати дівство. В цей час святитель Ігнатій добровільно явився до імператора, щоб відвернути гоніння на антиохійських християн. Настійливі прохання імператора Траяна принести жертву ідолам були рішуче відхилені святим Ігнатієм. Тоді імператор вирішив віддати його на розтерзання звірям в Римі. Святий Ігнатій з радістю прийняв винесений йому вирок. Його готовність до мученицького подвигу засвідчена очевидцями, які супроводжували святого Ігнатія з Антиохії до Риму.
Дорогою в Рим корабель, який відплив зі Селевкії, зупинився в Смирні, де святий Ігнатій зустрівся зі своїм другом єпископом Полікарпом Смирнським. З інших міст і сіл до святого Ігнатія сходились священнослужителі і віруючі. Святитель Ігнатій навчав усіх не боятися смерті і не сумувати за ним. У своєму посланні до римських християн від 24 серпня 107 року він просив їх спів діяти йому молитвами, просити Бога укріпити його в стражданнях і мученицькому подвизі за Христа: «Його шукаю, за нас померлого, Його бажаю, за нас воскреслого… Моя любов розп’ялась, і немає у мені вогню, що любить речовину, але вода жива що говорить в мені, з середини взиває до мене: « Іди до Отця».
Із Смирни святий Ігнатій прибув до Троади. Тут він дізнався про припинення гонінь на християн в Антиохії. З Троади святий Ігнатій відплив до Неаполя (в Македонію) і потім до Филип.
Дорогою до Риму святий Ігнатій відвідува храми, виголошував повчання і настанови. Тоді ж він написав ще шість послань: до ефесян, магнезійців, траллійців, філадельфійців, до єпископа Смирнського Полікарпа. Всі ці послання збереглися і дійшли до наших днів.
Римські християни зустріли святого Ігнатія з великою радістю і глибокою скорботою. Деякі з них намагалися умовити народ відмовитись від кровавого видовища, але святитель Ігнатій ублагав їх не робити цього. Схиливши коліна, він молився разом зі всіма віруючими за Церкву, за любов між браттями і за припинення гонінь на християн. В день язичницького свята 20 грудня святого Ігнатія вивели на арену цирку, і він звернувся до народу: «Римські мужі, ви знаєте, що я засуджений на смерть не через злодіяння, але заради Єдиного мого Бога, любов’ю до Якого я опанований і до Котрого я стремлюся. Я пшениця Його і буду змелений зубами звірів, щоб бути для Нього чистим хлібом». Відразу після цього були випущені леви. Передання сповіщає, що йдучи на смерть, святий Ігнатій безперестанно повторював Ім’я Ісуса Христа. Коли в нього запитали, чому він це робить, святий Ігнатій відповідав, що носить це Ім’я в своєму серці, «а Хто закарбований в моєму серці, Того я устами сповідую». Коли святий був розтерзаний, виявилось, що серце його було не тронуте. Розрізавши серце, язичники побачили внутрішніх сторонах його золотий надпис: «Ісус Христос». Вночі після страти святитель явився багатьом віруючим у сні, щоб їх утішити, дехто бачив його стоячогона молитві.
Дізнавшись про велику мужність святителя, Траян пожалкував, що віддав цього праведника на смерть і звелів припинити гоніння на християн.

Преподобний Ігнатій, архімандрит Києво-Печерський
Преподобний Ігнатій з юних літ дотримувався чистоти й непорочності. Прийнявши чернецтво, своїм святим житієм, покірністю і любов’ю до всіх він звернув на себе увагу печерської братії. Його всі так любили і поважали, що в 1435 році обрали настоятелем Києво-Печерської обителі. Будучи вищим за всіх своїм саном, він не забував про подвиги звичайного ченця й перевищував братію головними чернечими чеснотами – постом, молитвою і смиренням. Його старанні богослужіння й молитва мали чудотворну дію на інших. Недужі зцілялися, коли він давав їм просфору після звершення над нею Літургії. Досягнувши глибокої старості, преподобний Ігнатій відійшов до Господа. Це сталося у 1438 році. Похований преподобний Ігнатій, архімандрит Печерський в Дальніх Печерах Києво-Печерської лаври, де і до нині спочивають його нетлінні мощі.