22 листопада Ікони Божої Матері «Скоропослушниця». Прп. Онисифора Києво-Печерського. Мчч. Онисифора і Порфирія. Прп. Матрони

Ікона Пресвятої Богородиці «Скоропослушниця»
Цей древній чудотворний образ, знаходиться на Святій Горі Афон, в монастирі Дохіар. Монастирське передання відносить час її написання до Х століття, коли настоятелем обителі був святий Неофіт. В 1664 році трапезар Ніл, проходячи у нічний час в трапезну із запаленою лучиною, почув від образу Богородиці, що висів над дверима, голос, який закликав його більше не ходити і не закопчувати святу ікону. Монах подумав, що це витівка когось із братії і не звернув уваги на це знамення, і продовжував заходити в трапезну із запаленою лучиною. Несподівано він осліп. Гірко розкаюючись молився Ніл перед іконою Божої Матері, благаючи про прощення. І знову почув дивний голос, що сповіщав про прощення і про повернення зору. Також був наказ сповістити про це всій братії: « З цього часу буде називатися ця ікона Моя Скоропослушницею, тому що скору буду являти поміч всім, хто буде звертатися до неї, буду являти милість і виконання прохань». Пресвята Богородиця виконала і зараз виконує Свою обітницю – являє скору поміч і втіху всім, хто до Неї з вірою приходить
Ще з часів древньої Русі на наших землях великою любов’ю і шаною користувалися списки з чудотворної Афонської ікони « Скоропослушниця». Багато з них прославились чудесами. Особливо помічали випадки зцілень від епілепсії та біснування.
Слід зазначити що один із списків чудотворної ікони «Скоропослушниця», знаходиться на Рівненщині у Свято-Георгієвському чоловічому монастирі, на Козацьких-Могилах. Написаний цей образ в 1893 році на Святій горі Афон в Пантелеймоновому монастирі і подарований обителі на Козацьких Могилах в 1914 році, про що є відповідний надпис на звороті ікони.
Преподобний Онисифор, сповідник Києво-Печерський
До великого собору отців Києво-Печерських належить, також, преподобний Онисифор. Як і про більшість Печерських отців про нього майже нічого не відомо. Знаємо, що преподобний Онисифор жив у ХІІ столітті, був зарахований до числа братії Печерської обителі де і пооходив чернечий послух. Відомо, що Онисифор був пресвітером. Мав дар прозорливості. Звершивши своє святе і подвижницьке життя преподобний відійшов до Господа. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври, де і нині спочивають його святі мощі.

Святі мученики Онисифор і Порфирій
Святі мученики Онисифор та Порфирій постраждали під час гоніння на християн при імператорі Діоклетіані ( 284-305 рр.). Їх били, палили вогнем. Після цього святих прив’язали до диких коней, котрі волочили їх по камінню, внаслідок чого мученики Онисифор і Порфирій відійшли до Господа. Віруючі зібрали розтерзані останки святих і з честю поховали.

Преподобна Матрона
Преподобна Матрона народилась в місті Пергії Памфилійській в V столітті. Її видали заміж за заможного чоловіка на ім’я Дометіан. Коли у подружжя народилась дочка Феодотія, вони переїхали до Константинополя. Двадцятип’ятилітня Матрона любила ходити до храму Божого. Цілі дні проводила вона там, гаряче молячись Господу і плачучи за свої гріхи.
В храмі свята познайомилась з двома благочестивими старицями Євгенією та Сусанною, котрі з юності подвизались тут у трудах і молитвах. Преподобна Матрона стала наслідувати Богоугодне життя подвижниць, смиряючи свою плоть стриманістю та постом, за що їй доводилось терпіти нападки з боку чоловіка. Душа її прагнула до повного відречення від світу. Після довгих вагань свята Матрона вирішила покинути сім’ю і просила Господа відкрити, чи угодний Йому її намір. Господь почув молитви раби Своєї. Одного разу в легкому сні їй було видіння, що вона втікає від чоловіка, який доганяє її. Свята заховалася в натовпі іноків, що йшли на зустріч, і чоловік її не помітив. Цей сон преподобна Матрона прийняла як вказівку вступити в чоловічий монастир, де чоловік не здогадається її шукати. Свою дочку вона віддала на виховання стариці Сусанні, а сама постригла волосся і, переодягнувшись в чоловічий одяг прийшла до монастиря преподобного Вассіана. Там преподобна видала себе за євнуха Вавилу і була зарахована до числа братії. Побоюючись, щоб ченці не дізналися, що вона жінка свята перебувала в постійному мовчанні і багатьох трудах. Братія дивувалась великим чеснотам Вавили. Одного разу преподобна працювала, разом з іншими ченцями в монастирському винограднику. Новоначальний чернець Варнава помітив, що в неї проколоті мочки вух і запитав про це: « Треба, брат, землю обробляти, а не на чужі обличчя дивитись, це не личить іноку, - відповіла свята.
Через деякий час ігумену Вассіану було у сні видіння, що євнух Вавила жінка. Таке ж видіння було блаженному Акакію, ігумену сусідньої обителі. Преподобний Вассіан прикликав святу Матрону і суворо почав вимагати відповіді, з якою метою вона проникла в монастир, чи не для спокушення ченців і позору для обителі. Преподобна сльозами розповіла ігумену про все своє колишнє життя, про переслідування чоловіка, який ненавидів її подвиги і молитви, про видіння, через яке їй було вказано йти в чоловічий монастир. Переконавшись в тому, що наміри її були святі і непорочні, і благословивши її, преподобний Вассіан відіслав святу Матрону в місто Емес у жіночий монастир. В цій обителі свята пробула багато років. Коли померла ігуменя, то за одноголосним бажанням черниць, настоятель кою монастиря стала преподобна Матрона.
Слава про її чесноти, про дивний дар зцілення, котрий вона прийняла від Господа, розійшлась далеко від стін монастиря. Почув про подвиги преподобної і Дометіан. Коли свята Матрона дізналась, що її чоловік прийшов до монастиря і хоче бачити її , вона таємно пішла в Єрусалим, потім на гору Синай, звідти в Берит, де оселилась в закинутому язичницькому храмі. Місцеві жителі дізнавшись про її затвор, стали приходити до неї. Багатьох свята подвижниця відвернула від ідольського нечестя і навернула до Христа. Біля житла преподобної стали селитися жінки і дівчата і скоро виник новий жіночий монастир. Виконуючи волю Божу відкриту святій у видінні, їй, вона покинула Берит і вирушила до Константинополя, де дізналась, що чоловік її помер. З благословення свого духовного отця Вассіана, подвижниця заснувала в Константинополі жіночий монастир, куди переїхали і сестри з заснованої нею Беритської обителі. Константинопольський монастир преподобної Матрони був відомий суворістю чернечого уставу, чеснотним життям сестер.
В глибокій старості свята Матрона удостоїлась видіння пресвітлого раю і уготованого їй там місця за 75-літній чернечий подвиг. У столітньому віці свята Матрона благословивши сестер, тихо відійшла до Господа (біля 492 р.)

23 листопада пам'ять апп. від 70-ти: Ераста, Олімпа, Родіона, Сосипатра, Кварта і Тертія. Мч. Ореста лікаря

Святі апостоли від 70-ти: Ераст, олімп, Родіон, Сосипатр, Кварт і Тертій
Ці святі апостоли жили в І столітті. Святий Родіон, або Іродіон, був родичем апостола Павла ( Рим. 16, 11), залишив єпископську кафедру, щоб йти до Риму зі святим апостолом Петром. Святий апостол Олімп (або Олімпан), про котрого згадує апостол Павло ( Рим. 16, 15), теж був супутником апостола Петра. Обом цим апостолам було відрубано голову в той самий день і час, коли розп’яли апостола Петра.
Святі апостоли Ераст, Сосипатр, Кварт і Тертій були ученикам святого апостола Павла Павла. Про них апостол народів згадує в Посланні до Римлян: « Вітають вас…Ясон і Сосипатр, родичі мої» (Рим. 16, 21); « Вітають вас в Господі і я, Тертій, що написав це послання» ( Рим. 16, 22); «Вітає вас Ераст, міський скарбник, і брат Кварт» ( Рим. 16, 23).
Апостол Сосипатр, родом з Ахаії, був єпископом Іконії, де і упокоївся. Апостол Ераст був спочатку дияконом і скарбником Єрусалимської Церкви, а потім єпископом в Панеаді. Святий апостол Кварт переніс багато страждань за своє благочестя, навернув до Христа багатьох язичників і мирно упокоївся в сані єпископа міста Берита. Святий апостол Тертій, що записав послання апостола Павла до Римлян, був другим єпископом Іконії, де й упокоївся.

Святий мученик Орест
Святий мученик Орест жив в кінці ІІІ ст.. в місті Тіані Що в кападокії під час правління імператора Діоклетіана і був майстерним і освіченим лікарем. З дитинства святий Орест був воістину добрим християнином.
За наказом імператора, в Тіану для боротьби з християнством, що широко розповсюдилось у Великій Кападокії, направлений був воєнноначальник Максимін. Серед переших на суд до Максиміна був приведений Орест. Він мужньо і відкрито сповідав свою віру в Христа. Гонитель пропонував святому багатства, почесті, славу взамін відречення від Єдиного Істинного Бога, але святий Орест був неухильний. За наказом максиміна, Ореста привели в багатий язичницький храм і знову запропонували поклонитися ідолам. Коли він відмовився 40 воїнів зміняючи один одног7о били святого батогами, палками, воловими жилами, палили вогнем. Святий Орест виголосив до Господа: « Боже сотвори зі мною знамення на благо, щоб бачили ті що ненавидять мене і посоромляться». І Господь почув вірного раба Свого. Почався землетрус, ідоли попадали і розбились. Всі вибігли з храму і коли звідти вийшов святий Орест храм зруйнувався.
Розлючений Максимін наказав закрити святого мученика на сім днів у в’язниці і не давати йому ні їжі ні пиття, а на восьмий день продовжити муки. Святому цвяхи в п’ятки, потім прив’язали до дикого коня. Після страшних страждань мученик відійшов до Господа в 304 році. Мощі його були кинуті в море.
Коли через багато віків, в 1685 році, в Києво-Печерській Лаврі один чернець ( Димитрій, майбутній митрополит Ростовський) переписував з древнього рукопису житіє святого Ореста і, втомлений, заснув, йому в сонному видінні з’явився святий мученик і, показав глибоку рану в грудях, перерізані біля жили і перебиті голінки, звелів доповнити своє житіє, тому що в древньому рукописі було описано не всі страждання, які перетерпів святий. Смиренний чернець виконав бажання святого мученика Ореста і прославив Бога, Дивного у святих Його.

24 листопада пам'ять вмч. Мини. Мчч. Віктора та Стефаниди. Мч Вікентія. Прп. Феодора Студита. Блж. Максима, Христа ради юродивого

Святий великомученик Мина
Святий великомученик Мина був родом єгиптянин, був воїном і служив в місті Котуані під керівництвом центуріона Фирмиліана під час царювання імператорів Діоклетіана і Максиміана ( 284-305 рр.). Коли співправителі почали найжорстокіше в історії гоніння на християн, святий не забажав служити гонителям, і залишивши службу, пішов в гори, де подвизався в пості та молитві. Одного разу під час язичницького свята святий прийшов в місто, в якому раніше служив. В розпал святкових ігрищ, дивитись котрі зійшлося все місто, почувся викривальний голос угодника Божого, що проповідував віру в Христа, Спасителя світу.
Перед судом правителя Пірра святий мужньо сповідав свою віру і сказав, що прийшов сюди, щоб викрити всіх в зло честі. Святий Мина відкинув пропозицію принести жертву ідолам, прийнявши жорстокі муки, святий відійшов до Господа. Йому відрубали голову в 304 році. Тіло святого наказано було спалити. Християни зібрали уцілілі залишки святого, котрі поклали в храмі його імені, що був побудований після припинення гоніння на місці страждан. І кончини великомученика Мини.

Святий мученик Віктор та мучениця Стефанида
Святий мученик Віктор був воїном під час царювання імператора Марка Аврелія Філософа ( 161 – 180 рр). Коли імператор почав гоніння на християн, Віктор відмовився принести жертву ідолам. Таке обов’язкове жертвоприношення було перевіркою відданості воїна богам, імператору та вітчизні. Святого віддано було на муки, але він пройшов всі катування неушкодженим. Силою молитви він переміг чаклуна, котрий з того часу відмовився від волхвування і став християнином. За молитвою святого прозріли осліплі несподівано воїни. Бачачи чудеса явлені Господом через святого Віктора, молода благочестива дружина одного з мучителів, Стефанида, відкрито прославила Христа, за що була віддана на люту кару: її прив’язали до двох зігнутих пальм, які розпрямившись розірвали святу мученицю. Святому мученику Віктору відрубали голову. Мученики постраждали в Дамаску у ІІ столітті, де й були поховані їхні чесні останки.

Святий мученик Вікентій
Святий мученик Вікентій з дитинства був учеником мудрого пастиря, єпископа міста Августополя (зараз Сарагосса Іспанія), блаженного Валерія. Коли настав час повноліття, побожний, освічений і красномовний Вікентій був рукоположений єпископом Валерієм вм диякони. Так як сам єпископ був гугнявим, то благословив проповідувати Слово Боже і в храмі, і серед народу своєму диякону, прекрасному оратору. За наказом Діоклетіана ( 284 – 305 рр.), в Іспанію в місто Валенсію, прибув правитель правитель Даціан з повноваженнями розшукувати і страчувати християн. Правителю донесли про мудрого єпископа і його диякона-проповідника. Скованих старця і його ученика воїни-вершники поволокли за собою з Августополя до Валенсії і побитих, змучених кинули в темницю, де не давали їм ні води, ні їжі. Першим почали допитувати єпископа. Старець говорив тихо, гугняво, здавалось, невпевнено. Тоді наперед вийшов святий Вікентій. Найпрекраснішу проповідь виголосив у своєму житті перед суддями і народом, який зібрався, сповідуючи і прославляючи Бога, в Тройці славимого, - Отця і Сина і Святого Духа. Відправивши єпископа назад в темницю, гонитель наказав мучити святого диякона. Багато знущань пройшов мученик: його, розп’ятого на хресті, били, і палили розпеченими прутами. Коли він зірвався з хреста, то сам з радістю зійшов на нього, прохаючи палачів знову пригвоздити його, щоб відчути хресні муки Спасителя. Після катувань мученика кинули до темниці, і варта вночі зі здивуванням чула, як він співав псалми, бачила в темниці незене світлосяйне світло. Наранок святого мученика віддали на спалення. Це сталося в 304 році.

Преподобний Феодор Студит
Народився в 758 році в Константинополі в сім’ї збирача царських податків Фотина і його дружини Феоктисти, благочестивих християн. Серйозну і систематичну освіту отримав преподобний Феодор у кращих риторів, філософів, богословів столиці.
В той час в імперії широко розповсюдилась єресь іконоборців, яку підтримував злочестивий імператор константин копронім ( 741-775 рр.) погляди імператора-іконоборця і його двору рішуче суперечили релігійним почуттям Фотина, ревного прибічника Православ’я, і він залишив державну службу. Потім батьки святого Феодора, за спільною згодою розлучились, розділивши майно, роздали його убогим, а самі прийняли чернечий постриг. Їхній син Феодор став широко відомим в столиці, беручи в багатьох диспутах про іконопочитання. Досконале ораторське мистецтво, вільне володіння термінологією і логікою філософів і, найголовніше, глибоке знання християнської догматики, букви і духу священного Писання незмінно приносили перемогу в диспутах святому Феодору – ревному посоромлювачу іконоборчої єресі.
Церковні розділення примирив VII Вселенський Собор, скликаний за ініціативою і під покровительством благочестивої імператриці Ірини. Своїми постановами Вселенський Собор як вищий авторитет в житті Церкви назавжди викрив і відкинув іконоборство.
Серед отців Собору був блаженний Платон, дядько преподобного Феодора, який довгий час подвизався на горі Олімп. Старець високого життя, Платон після закінчення Собору закликав племінників – Феодора з браттями Йосифом і Євфимієм – до чернечого життя в пустелі. Браття з вдячністю прийняли вказівку досвідченого в духовному житті родича.
Залишивши Константинополь, вони вони відправились в містечко Сакудиан, неподалік від Олімпа. Усамітненість і краса того місця, його важко доступність для людей лінивих, сподобалась старцю і його племінникам, і вони вирішили залишитися тут. Поступово до храму на честь ап.. Іоанна Богослова, який побудували брати, почали приходити ті, хто правгнув чернечого житія. Так виник монастир, ігуменом котрого став блаженний Платон.
Життя ченця Феодора було воістину подвижницьким. Він трудився на різних, найтяжчих роботах. Він строго дотримувався посту, щодня сповідався у свого духовного отця – старця Платона, відкриваючи йому всі діла і помисли, ретельно виконував всі його поради і настанови. Щодня Феодор приділяв час духовним роздумам. Преподобний постійно читав Священне Писання і святоотцівські твори, серед яких найбільш близькими були йому творіння святителя Василія Великого.
Через деякий час, за настановою духовного отця, преподобний Феодор прийняв сан пресвітера. Після блаженного Платона Феодор став ігуменом обителі. Братію він врозумлям прикладом свого побожного життя, а також сердечними повчаннями.
Коли імператор переступив церковні канони, події зовнішнього життя порушили благоговійну тишу чернечих келій. Преподобний Феодор мужньо розіслав по монастирям послання, в котрих оголосив імператора Константина VI ( 780-797 рр.) відлученим від Церкви за розорення Божественних постанов про християнський шлюб. Преподобного Феодора і десятьох його сподвижників відправили в заслання в місто Солунь. Але і звідти продовжував звучати голос преподобного. Свята Ірина, повернувши собі престол визволила прп. Феодора в 796 році, передала йому опустілий Студійський монастир. Скоро в обителі святого зібралося біля 1000 ченців. Для управління монастирем преподобний написав устав чернечого життя, який отримав назву Студійського. Преподобний Феодор виступав з багатьма посланнями проти іконоборців. За догматичні твори, а також написані ним канони і трипіснці блаженний Феостирикт назвав преподобного Феодора «полум’яним учителем Церкви».
Коли імператорський престол захопив Никіфор, скинувши благочестиву імператрицю Ірину, і грубо порушивши церковні постанови , своєю владою приєднавши до церкви раніше відлученого пресвітера, преподобний знову виступив з викриванням імператора. Після знущань преподобного знову відправили у заслання, де він пробув більше двох років. Визволив преподобного лагідний і благочестивий імператор Михаїл, що змінив на престолі вбитих варварами на війні Никіфора і його сина Ставрикія. Смерть їх задовго була провіщена преподобним Феодором.
Щоб уникнути міжусобиці, імператор Михаїл уступив пристіл своєму воєначальнику Леву Вірменину. Новий імператор виявився іконоборцем. Святителі і учителі Церкви намагались врозумити нечестивого царя, та безуспішно. Лев заборонив іконошанування і віддав на зневагу святі ікони. У відповідь на таке беззаконня преподобний звершив з братією хресний хід навколо монастиря з високо піднятими іконами і співами тропаря Нерукотворному образу Спасителя. Імператор гнівно погрожував святому смертю, але продовжував відкрито утверджувати віруючих в Православ’ї. Тоді імператор відправив преподобного Феодора і його ученика миколая в заслання, спочатку в Ілірію у фортецю Метопу, потім в Анатолію в Бониту. Але і там сповідник продовжив боротьбу з єрессю. Переносячи мужньо всі страждання і катування преподобний Феодор і Миколай все переносили з молитвою і вдячністю Господу. В Смирні, куди мучеників перевели з Боніти, преподобний зцілив від лютої хвороби воєводу – царського племінника і однодумця, звелівши йому покаятись в скоєних злодіяннях іконоборства. Однак той знову впав в єресь і помер.
Лева вірменина, вбитого його ж воїнами, змінив, хоча нечестивий, але віротерпимий імператор Михаїл ІІ Травлій. Новий імператор визволив з заточення всіх православних отців і сповідників, однак заборонив іконо шанування в столиці.Преподобний не захотів повернутись в Константинополь і вирішив оселитись в Вифінії в місті Херсонесі, поблизу церкви святого мученика Трифона. Незважаючи на тяжкий недуг, преподобний щодня звершував Божественну літургію, повчав братію. Передбачаючи свою кончину , святий прикликав братію і заповів їм берегти Православ’я, шанувати святі ікони і дотримуватись монастирського уставу. Потім він звелів братії взяти свічі і співати канон на відхід душі. При співі слів « повік не забуду оправдань Твоїх, бо в них оживив мене єси» - преподобний Феодор відійшов до Господа, в 826 році.
В той же час було видіння преподобному Іларіону Далматському. Засяяло світло небесне почувся спів і був Голос: « Це душа преподобного Феодора, що постраждав навіть до крові за святі ікони, відходить до Господа».
Преподобний Феодор при житті своєму і після смерті сотворив багато чудес: ті хто закликав його ім’я визволялись від пожеж, від нападів диких звірів, отримували зцілення, віддаючи подяку Богові і Його Святому угоднику – преподобному Феодору Студиту.

Блаженний Максим, Христа ради юродивий
Блаженний Максим жив у Москві. Про його батьків, час і місце народження нічого невідомо. Святий Максим обрав один з найтяжчих і тернистих шляхів до спасіння, добровільно, Христа ради, прийняв на себе образ юродивого. Літом і зимою Максим ходив майже зовсім нагим, переносячи з молитвою і спеку, і холод. Він говорив: « Хоча зима люта, але солодкий рай». Русь любила своїх юродивих, цінувала їхнє найглибше смирення, прислухалась до їхньої мудрості, висловленої доступно народною мовою прислів’я І слухали юродивих всі: від великих князів до останнього бідного.
Блаженний Максим жив у тяжкий час. Татарські навали, засухи епідемії розоряли і губили людей. Святий звертався до всіх зі словами втіхи. Та не тільки словами утішав він людей. Його гнівного викриття боялися сильні світу цього.
Упокоївся блаженний Максим 11 листопада 1434 року і був похований у церкві святих Бориса і Гліба. Біля мощей стали відбуватися чудесні зцілення.

25 листопада пам'ять свт Іоанна Милостивого, Патріарха Александрійського. Прп. Ніла Посника. Прор. Ахії. Прп. Ніла Мироточивого

Святитель Іоан Милостивий, Патріарх Александрійський
Святитель Іоан народився на Кипрі в VII ст.. в сім’ї знатного вельможи Єпифанія. З волі батьків вступив в шлюб і мав дітей. Коли жінка святого та діти померли, він став ченцем: строгим посником, молитвеником і братолюбцем.
Його духовні подвиги принесли йому відомість, і коли патріарша кафедра в Александрії овдовіла, імператор Іраклій і все духовенство ублагали святого Іоанна посісти патріарший престол.
Святитель достойно ніс архіпастирське служіння, піклуючись про моральне і догматичне виховання пастви. Під час свого патріаршества він викрив і вигнав з Александрії єресь монофеліта-антиохійця Фуллона.
Але головною своєю справою святитель вважав милостиню і благодіяння всім нужденним. На початку свого патріаршого служіння він наказав перерахувати всіх бідних і убогих в Александрії, котрих виявилось більше семи тисяч чоловік. Всім цим нещасним святитель давав щоденне безкоштовне годування. Два рази на тиждень, в середу і п’ятницю, він виходив до дверей патріаршого собору і, сидячи на паперті, приймав всіх нужденних: розбирав суперечки, допомагав скривдженим, роздавав милостиню. Три рази на тиждень він відвідував лікарні, надаючи допомогу стражденним. В цей час імператор Іраклій вів тяжку війну з перським царем Хозроєм ІІ. Перси пограбували і спалили Єрусалим, захопили багатьох полонених. Святий Патріарх Іоанн виділив велику частину церковної казни для їхнього викупу.
Святитель ніколи не відмовляв тим, хто просить. Одного разу дорогою до лікарні він зустрів убогого і звелів дати йому 6 срібняків. Убогий змінивши одяг, обігнав Патріарха і знову став просити милостиню. Іоанн знову дав йому 6 срібняків. Коли ж убогий і в третій раз став просити милостиню і слуги стали гнати надокучливого прохача, Патріарх наказав дати йому12 срібняків, сказавши: «Чи не Христос випробовує мене?» Два рази святитель давав гроші купцю, який втрачав кораблі, на третій раз дав йому Патріарший корабель, наповнений пшеницею, на котрому купець здійснив благополучну подорож і повернув борг.
Святий Іоанн Милостивий був відомий своїм лагідним ставленням до людей. Одного разу святитель змушений був за якусь провину відлучити від Церкви якогось клірика. Винуватець озлобився на Патріарха. Святитель хотів покликати його для бесіди і забув про це. Під час Божественної літургії святий згадав слова Євангелія: «…коли приносиш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш дар твій перед жертовником і піди перше примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій»( Мф. 5,23-24). Святитель вийшов з вівтаря, призвав до себе клірика що провинився і впавши перед ним на коліна всенародно просив прощення.. Вражений клірик покаявся у вчиненому і в майбутньому став благочестивим священиком.
Один міщанин образив Георгія, племінника патріарха. Георгій просив святого помститись кривднику. Святитель обіцяв так відплатити кривднику, що здивується вся Александрія. Це заспокоїло Георгія, і святий Іоанн став повчати його, говорячи про необхідність лагідності і смирення, а потім закликав кривдника, оголосив, що звільняє його від плати церковного податку на землю. Александрія дійсно була здивована такою « помстою», а Георгій зрозумів урок свого дядька.
Святий Іоан, строгий аскет і молитвеник, завжди мав в душі пам'ять смертну. Він замовив для себе гріб, але велів майстрам не довершувати його до кінця, вказавши щоб ті кожен святковий день приходили до нього і запитували, чи не пора завершити роботу.
Незадовго до кончини святий Іоанн змушений був з причини хвороби залишити свою кафедру і віддалитись на острів Кіпр. Під час подорожі на кораблі святому було знамення: в сонному видінні йому з’явився світлосяйний муж і сказав: « Цар царів кличе тебе до Себе». Це видіння звістило про скору кончину Патріарха. Прибувши на Кіпр, в рідне місто Амафунт, святитель з миром відійшов до Господа ( 616-620рр.)

Святий преподобний Ніл Посник
Уроженець Константинополя, жив в V столітті і був учеником святого Іоанна Золотоустого. Отримав прекрасну освіту, Ніл ще молодим чоловіком був призначений на важливу посаду префекта столиці. На той час Ніл був уже жонатим і мав двох дітей. Блиск придворного життя обтяжував подружжя.. Великий вплив на їх прагнення і життя мав святий Іоанн Золотоустий. Подружжя вирішило розлучитись і присвятити себе чернечому життю. Жінка Ніла з дочкою пішли в один з жіночих монастирів у Єгипет, а преподобний Ніл з сином Феодулом пішли на Синай, де оселились у викопаній своїми руками печері. Сорок років була житлом ця печера преподобному Нілу. Постом, молитвою, трудами стяжав святий високу духовну досконалість. До нього стали приходити люди високого звання і стану – від імператора до землевласника, і кожний у святого знаходив пораду і втіху. В своєму усамітнені преподобний Ніл багато писав. Відомі його послання , серед котрих – гнівні викриття імператора Аркадія, який вигнав святителя Іоанна Золотоустого. Широко відомими є аскетичні творіння преподобного Ніла, достойного ученика Золотоустого: вони досконалі за формою, глибоко православні, сповнені щирими почуттями і ясною думкою.
В пустелі преподобний Ніл перетерпів багато негараздів. Так, сарацини полонили сина його Феодула, якого призначили в жертву язичницьким богам. За святого Господь спас Феодула, і преподобний знайшов його у єпископа Емеського, який викупив молодого чоловіка у варварів. Цей же єпископ руко поклав двох пустельників на пресвітерів. Після висвячення вони повернулись на Синай, де і подвизались до кончини преподобного Ніла.

Святий пророк Ахія
Святий пророк Ахія, був сучасником Соломона, родом з міста Силома. Пророк провістив Ієровоаму царствену владу над 10-ма колінами ізраїльськими, яку надасть йому Бог, відібравши її від рук Соломона. Пізніше Ахія передбачив Ієровоаму знищення всього його роду. Всі пророцтва святого пророка збулися. Пророк Ахія помер в глибокій старості за 960 років до Різдва Христового.

Преподобний Ніл Мироточивий
Преподобний Ніл народився в Греції, в селі, що носило ім’я святого Петра, Законійської єпархії. Виховувався своїм дядьком ієромонахом Макарієм. Досягнувши відповідного віку преподобний прийняв чернечий постриг і був удостоєний рукопокладення в ієродиякона, а потім в ієромонаха. Бажання великих подвигів в чернецтві привело блаженного дядю і преподобного племінника на Афон, де преподобні Макарій і Ніл подвизались на місті, що звалось Святі Камені. Після упокоєння блаженного Макарія преподобний, піднімаючись на більш високі духовні подвиги, оселився на місті, неприступному майже ні для якої живої істоти. Після відходу до Господа преподобний був прославлений щедрим витіканням цілющого мира, за яким приїжджали християни з найбільш віддалених куточків Сходу.

26 листопада пам'ять свт. Іоанна Золотоустого, архієпископа Константинопольського

Святитель Іоан Золотоустий
Святитель Іоан Золотоустий, архієпископ Константинопольський, один з трьох Вселенських святителів, народився в Антиохії приблизно 347 року, в сім’ї воєнноначальника. Його батько, Секунд помер невдовзі після народження сина. Мати святого Анфуса, залишившись в 20 років вдовою, не стала більше одружуватись і віддала всі сили вихованню сина у правилах християнського благочестя. Юнак навчався у кращих філософів та риторів. Але, не нехтуючи суєтними знаннями язичників, майбутній святитель раног звернувся до поглибленого вивчення Священного Писання і молитовного споглядання. Святитель Мелетій, єпископ Антиохійський, полюбивши Іоанна, як сина, наставляв його в вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святитель був поставлений на читця. Після того, як святитель Мелетій був відправлений у заслання імператором Валентом в 372 році, Іоанн разом з Феодором ( пізніше – єпископом Мопсуетським) навчався у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана та Діодора Тарсійського. Особливий вплив на юнака мав високоосвічений Діодор. Коли упокоїлась мати Іоанна, він прийняв чернечий постриг. Монашество святитель називав « істинною філософією». Святитель Іоанн товаришував з іншим великим світильником церкви святим василієм Великим. Невдовзі Іоанна та Василія побачили достойними кандидатами для займання єпископських кафедр, і друзі вирішили піти в пустелю, уникаючи призначення. Однак святий Іоанн, сам ухилившись через смирення від архієрейського сану таємно сприяв висвяті Василія. В цей час святий Іоанн написав « Шість слів про священство», великий твір православного пастирського Богослів’я. Чотири роки провів святий в трудах пустельного житія, подвизаючись під керівництвом досвітченого наставника. Тут ним були написані три книги « Проти тих, хто озброюється на шукаючих чернецтва» і твір « Порівняння інока з царем», проникнуті високою уявою про достоїнство чернечого звання. Два роки святий дотримувався повної безмовності, знаходячись в усамітненій печері. Для відновлення здоров’я Іоанн повинен був повернутися в Антіиохію. В 381 році святий єпископ Мелетій Антиохійський висвятив його на диякона. Слідуючі роки були присвячені роботі над новими Богословськими творами: « Про Провидіння» ( «До Стагирія подвижника»), «Книга про дівство», « Про молоду вдову»(два слова), «Книга про святого Вавилу і проти Юліана і язичників».
В 386 році святий Іоанн був висвячений єпископом Антиохійським Флавіаном на пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. Святий Іоанн виявився блискучим проповідником, і за рідкісний дар Богодохновенного слова отримав від пастви ім’я « Золотоуст». Дванадцять років святий, при зібранні натовпів народу, зазвичай двічі на тиждень, а іноді – щоденно, проповідував в храмі, глибоко зворушуючи серця слухачів.
В пастирській ревності за найкраще засвоєння християнами Священного Писання святий Іоанн звертається до священної герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Серед його екзегетичних творів – тлумачення на цілі книги Священного Писання ( Буття, Псалтир, Євангелія від Матфея та Іоанна, Послання апостола Павла) і багато бесід на окремі тексти святої Біблії, а також повчання на свята, в похвалу святих і слова апологетичні ( проти аномеїв, юдеїв,та язичників). Іоанн-пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антиохійська Церква годувала кожного дня до 3000 дів і вдовиць, не враховуючи ув’язнених, подорожніх і хворих.
На початку великого посту 388 року святитель почав тлумачення книги Буття. За Чотиридесятницю він виголосив 32 бесід. На Страсному тижні говорив про зрадника і про Хрест, на Пасхальній седмиці і до П’ятдесятниці щоденно прихожани настановялись його пастирським словом. Тлумачення книги Буття було закінчено в кінці жовтня. З Пасхи наступного року святий почав пояснення Євангелія від Іоанна, а в кінці 389 року перейшов до Євангелія від Матфея. В 391 році антиохійські християни слухали його тлумачення на Послання святого апостола Павла до Римлян і до Коринф’ян. З 393 року він взявся за Послання до Галатів, Ефесян, Тимофія, Тита і псалми. В бесіді на Послання до Ефесян святий Іоанн викривав антиохійський розкол: « Кажу і свідчу, що роздирати Церкву не менше означає, що й впадати в єресь. Церква є дім Отця Небесного, Єдине Тіло і Один Дух».
Зростала слава святого проповідника, і в 397 року, після преставлення Константинопольського архієпископа Нектарія, преємника святителя Григорія Богослова, він був визваний з Антиохії для поставлення на Константинопольську кафедру. В столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антиохії. Багато справ очікувало на вирішення святителя, він почав з головного – з духовного удосконалення священства. І тут кращим прикладом був він сам. Кошти, які призначені були для архієпископа, святий використовував на утримання декількох лікарень і двох готелів для паломників. Архіпастир задовольнявся простою їжею, відмовлявся від запрошень на обіди. Ревність святителя до утвердження християнської віри розповсюджувалась не тільки на жителів Константинополя, але й Фракію, включаючи слов’ян і готів, Малу Азію і Понтійську область. Ним був поставлений єпископ для Церкви Боспора, що знаходилась в Криму. В Фінікію, Персію, до скіфів для навернення язичників до Христа святий Іоанн направляв ревних місіонерів, писав послання в Сирію, щоб повернути маркіонитів, і добився цього. Зберігаючи єдність Церкви, святий не дозволяв могутньому готському воєнноначальнику, що диктував свої умови імператору, відкрити в Константинополі аріанський храм. Багато трудів святитель поклав на влаштування благоліпного Богослужіння: упорядкував чин Літургії, ввів антифон ний спів за всеношним бдінням, написав декілька молитов чину єлеоосвячення. Коли імператриця Євдоксія розпорядилась про конфіскацію останнього майна у вдови і дітей опального вельможи, святий став на їхній захист. Горда імператриця не відступила і затаїла гнів на архіпастиря. Ненависть Євдоксії до святителя розгорілась з новою силою, коли неброзичливці сказали їй, ніби святитель в своєму повчанні про суєтних жінок мав на увазі її. Суд, сформований з ієрархів, яких Золотоустий справедливо раніше викривав: Феофіла Александрійського, Северіана, Геввальського єпископа, незадовго перед тим вигнаного зі столиці за безпорядки, та інших – постановив скинути святого Іоанна і за образу імператриці віддати смертній карі. Імператор замінив страту вигнанням. Біля храму зібрався обурений народ, який вирішив захистити свого архіпастиря. Святитель, щоб уникнути хвилювань, сам віддав себе в руки влади. Тої ж ночі в Константинополі відбувся землетрус. Палац здригнувся. Перелякана Євдоксія просила імператора терміново повернути святого і не кваплячись послала лист вигнаному пастирю, благаючи його повернутись. І знову в столичному храмі святитель в короткій промові благословляє Господа « за всі шляхи Його». Наклепники втікли в Александрію. Але вже через два місяці новий донос пробуджує гнів Євдоксії. В березні 404 року відбувся неправедний Собор, що постановив вигнати святого Іоанна. Після вигнання його зі столиці пожежа перетворила в попіл храм Святої Софії і будівлю сенату. Невдовсі розпочалися спустошливі набіги варварів, а в жовтні 404 року померла Євдоксія. Навіть язичники бачили в цих подіях небесне покарання за неправедне осудження угодника Божого.
Знаходячись у Вірменії, святитель ще більше старався укріпити своїх духовних чад. В багато чисельних листах ( їх збереглось 245) єпископам Азії, Африки, Європи і особливо своїм друзям в Константинополі святий Іоанн утішав стражденних, наставляв і підтримував своїх прихильників. Взимку 406 року святитель Іоанн був хворобою прикований до ліжка. Та його вороги не заспокоювались. Із столиці прийшов наказ перевести святого Іоанна в Пітіус ( в Абхазії). Виснажений хворобами святитель у супроводі конвою три місяці в дощ і зимою звершував свій останній перехід. В Команах сили залишили його. Біля склепу святого Василіска, утішений явленням мученика ( « Не засмучуйся брате Іоанне! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, Вселенський святитель зі словами « Слава Богу за все!» відійшов до Господа і 14/27 вересня 407 року закінчився подвижницький земний шлях великого учителя Церкви. Його ж святими молитвами Всещедрий Господь нехай посилає нам спасіння.

27 листопада пам'ять ап. Филипа . Прп. Филипа Ірапського. Правовірного царя Юстиніана і цариці Феодори. Свт Григорія Палами

Святий апостол Филип
Святий апостол Филип, походив з міста Вифсаїди ( Галилея), був глибоким знавцем Священного Писання і, правильно розуміючи смисл старозавітніх пророцтв, очікував прихід Месії. За закликом Спасителя ( Ін, 1, 43) він пішов за Ним. Про апостола Филипа декілька разів говориться в Святому Євангелії: він привів до Христа апостола Нафанаїла ( Ін, 1, 46); в нього Господь запитав скільки потрібно грошей на купівлю хліба для 5-ти тисяч людей ( Ін. 6, 7); він привів еллінів, які бажали побачити Христа ( Ін. 12, 21-22); на кінець він під час Тайної Вечері запитував Христа про Бога Отця (Ін. 14, 80).
Після вознесіння Господа апостол Филип проповідував Слово Боже в Галілеї, супроводжуючи проповідь чудесами. Так, він воскресив младенця, що помер на руках матері. З Галілеї він вирушив в Грецію і проповідував там серед іудеїв, які туди переселилися. Деякі з них повідомили в Єрусалим про проповідь апостола, і тоді з Єрусалиму в Елладу прибули книжники на чолі з первосвящеником для звинувачення апостола Филипа. Апостол Филип викрив неправду первосвященика, який говорив, що ученики Христові вкрали і заховали тіло Господа, розповівши, як фарисеї воїнів сторожі, що розповсюдили цю чутку. Коли ж іудейський первосвященик і його супутники стали хулити Господа і накинулись на апостола Филипа, вони несподівано осліпли. За молитвою апостола всі прозріли, і , бачачи це чудо, багато хто увірував у Христа. Апостол Филип поставив для них єпископа на ймення Наркис ( зачислений до лику 70-ти апостолів).
З Еллади апостол Филип вирушив в Парфи, а потім в місто Азот, де зцілив хворі очі дочки місцевого жителя Никокліда, який прийняв його у свій дім і потім охрестився з усім своїм сімейством.
З Азоту апостол Филип вирушив до Ієраполя Сирійського, де намовлені фарисеями, іудеї підпалили дім Іра, що прийняв до себе апостола Филипа, а апостола хотіли вбити. Але бачачи чудеса, які звершувались апостолом а також воскрешення померлого отрока, - розкаялись і багато хто прийняв святе Хрещення. Поставивши Іра єпископом в Ієраполь, апостол пройшов Сирію, Малу Азію, всюди проповідуючи Євангеліє і переносячи страждання. Його і його супутницю сестру Маріамну побивали камінням, зачиняли в темниці, виганяли з поселень.
Потім апостол прибув у Фригію, в місто Ієраполь Фригійський, де було багато язичницьких храмів, у тому числі храм, присвячений зміям, де жила величезна єхидна. Апостол силою молитви умертвив єхидну і зцілив багатьох укушених зміями. Серед зцілених була жінка правителя Амфипата, яка прийняла християнство. Дізнавшись про це правитель Амфипат наказав схопити апостола, та його сестру, а також апостола Варфоломія, який разом з ними проповідував. За наукою жерців храму єхидни Анфипат наказав розп’ясти святих апостолів Филипа і Варфоломія. В цей час почався землетрус, і всіх присутніх на судилищі засипало землею. Висячи на хресті біля храму єхидни апостол Филип молився за спасіння тих, хто розіп’яв його. Бачачи все, що відбувалося, народ увірував у Христа і став Вимагати зняти з хреста апостолів. Апостол Варфоломій, знятий з хреста, був ще живий і, отримав звільнення, хрестив усіх тих, хто увірував і поставив для них єпископа.
Апостол Филип, за молитвами котрого всі, крім Амфипата і жерців залишились живими, помер на хресті.
Сестра його Маріамна поховала його тіло і разом з апостолом Варфоломієм вирушила з проповіддю у Вірменію, де апостол Варфоломій був розіп’ятий, а Маріамна проповідувала аж до свого упокоєння в Лаодикії.

Преподобний Филип
Преподобний Филип, в миру Феофіл, був засновником Ірапської пустині. Не пам’ятаючи батьків, повний сирота, 12-ти літній Феофіл оселився поблизу Комельської обителі і жив на подаяння. Преподобний Корнилій прийняв благочестивог8о отрока в обитель і через три роки постриг в чернецтво з іменем Филип. Лагідний, смиренний і трудолюбний, він, за клопотанням братії, був удостоєний священства. Прагнення до вищих подвигів спонукало його піти до Білозерського округу. Тут користуючись покровительством князя Андрія Шелеспанського, який виділив йому землі поблизу річки Ірапа, на відстані 45 верст від Череповця, преподобний поставив каплицю на честь Пресвятої Тройці і побудував для себе келію. Чутка про свтого пустельника розійшлася по всіх околицях і до нього стали приходити ченці. В скорому часі на місті каплиці була побудована церква на честь Святої Животворчої Тройці. Преподобний Филип провів в пустині 15 років і упокоївся у віці 45 років. Мощі його були покладені під спудом в Троїцькому храмі. Над його гробницею була ікона, написана за видінням іноком Феодосієм. Незабаром після кончини святого Филипа на місті його подвигу виник Красноборський Филипів монастир.
Святкування пам’яті Филипа преподобного було встановлене в кінці XVI ст., тоді ж була написана і рукописна служба.

Святий правовірний цар Юстиніан і цариця Феодора
Святий Юстиніан, видатний державний діяч Візантії, великий ревнитель Православ’я, будівничий храмів і церковний письменник, був слов’янином, родом з Болгарії. У його царювання (527 - 565 рр.) Візантія прославилась воєнними перемогами в Персії, Африці, Італії, у результаті яких рішуче викорінилось язичництво серед вандалів та вестготів. За наказом імператора Юстиніана були закриті язичницькі школи в Афінах. З наміром розповсюдження християнства в межах Малої Азії Юстиніан послав туди єпископа Ефеського Іоанна, котрий хрестив більше 70-ти тисяч язичників. Цар наказав побудувати для новонавернених 90 церков, щедро підтримував храмове будівництво в імперії. Кращими будівлями його часу вважаються монастир на Синаї і храм Святої Софії в Константинополі. При святому Юстиніані було побудовано особливо багато храмів на честь Пресвятої Владичиці нашої Діви Богородиці. Будучи чоловіком різносторонньо освіченим, святий Юстиніан ретельно турбувався про освіту церковних кліриків та ченців, звелів викладати їм риторику, філософію і богослів’я.
Благовірний государ багато уваги і сил присвятив боротьбі з оригенистами, що відроджували єресь несторіан. Проти цих єритичних мудрувань святий Юстиніан склав пісню « Єдинородний Сину і Слово Боже» і ввів обов’язкове її виконання в церквах. З того часу і до сьогодні ця пісня співається на Божественній літургії перед малим входом. За наказом государя в 553 році був скликаний П’ятий Вселенський Собор, який засудив вчення Оригена і підтвердив визначення Четвертого Халкидонського Собору. Святий імператор піклувався про порядок, право і законність в державі. Під його керівництвом і наглядом було складене повне зібрання римських законів, яке дійшло до нас під назвою « Кодекса Юстиніана». «Новели» Юстиніана входять у всі варіанти руської кормчої книги.
В особистому житті святий Юстиніан дотримувався строгого благочестя, багато і старанно постився . Упокоївся святий цар Юстиніан в 565 році.
Разом з імператором до лику святих примислена і дружина його і однодумниця імператриця Феодора, яка упокоїлась в 548 році. Вона була спочатку великою грішницею, прихильницею монофізитів, а потім розкаялась і вела побожне життя, дотримуючи чистоти душевної і тілесної.

Святитель Григорій Палама, архієпископ Солунський
Народився святитель Григорій в 1296 році в Малій Азії. Під час турецького нашестя сім’явтікла в Константинополь і знайшла притулок при дворі Андроника ІІ Палеолога ( 1282-1328 рр.). Батько святого Григорія став крупним сановником при імператорі, але скоро помер, і сам Андроник прийняв участь у вихованні і вивченні осиротілого хлопчика. Володіючи прекрасними здібністю і великою старанністю, Григорій без труднощів засвоїв всі предмети, що складали повний курс середньовічної вищої освіти. Імператор хотів, щоб юнак присвятив себе державній діяльності, але Григорій, ледь досягнувши 20-ти літнього віку, пішов на Гору Афон в 1316 році( за іншими даними, в 1318 рр.) і був прийнятий послушником у монастир Ватопед, де під керівництвом старця Никодима Ватопедського, прийняв постриг і почав шлях подвижництва. Через рік йому явився у видінні святий євангеліст Іоанн Богослов і обіцяв своє духовне покровительство. Матір Григорія разом з його сестрами також прийняли чернецтво.
Після переставлення старця Никодима інок Григорій проходив 8 років свій молитовний подвиг під керівництвом старця Никифора, а після упокоєння його перейшов у Лавру преподобного Афанасія. Тут він прислужував за трапезою, а потім став церковним співцем. Але через три роки ( 1321 р.), прагнучи до більш високих ступенів духовної досконалості, він оселився в невеликій пустельній обителі Глоссії. Настоятель цієї обителі став навчати юнака зосередженню духовної молитви – розумової молитви, яке поступово розроблялось і засвоювалось ченцями, починаючи зх. Великих пустельників IV століття, Євагрія Понтійського і преподобного Макарія Єгипетського. Після того, як в ХІ столітті в трудах Симеона Нового Богослова ретельне висвітлення отримали зовнішні молитовні прийоми розумової молитви, вона була засвоєна афонськими подвижниками. Майстерне використання розумової молитви, що потребує усамітнення і безмовності, отримало назву ісихазма ( від гр.спокій, мовчання), а ті хто практикує його стали називатися ісихастами. За час перебування в Глоссії майбутній святитель повністю проник духом ісихазма і прийняв його для себе, як основу життя. В 1326 році через загрозу нападу турків разом з братією він перебрався до Солуні, де був рукопокладений в сан священика.
Свої обов’язки пресвітера святий Григорій поєднав ж життям пустельника: п’ять днів тижня проводив у безмовності і молитві, і тільки в суботу і неділю виходив до народу – звершував богослужіння і виголошував проповіді. Його проповіді часто викликали у присутніх в храмі сльози і розчулення. Однак повне відсторонення від суспільного життя святителю було невластиве. Інколи він відвідував богословські зібрання міської освіченої молоді на чолі з майбутнім патріархом Ісидором. Повертаючись якось з Константинополя, він помітив поблизу Солуні містечко Верії, зручне для усамітненого життя. Незабаром він зібрав тут невелику общину монахів – пустельників і керував нею протягом 5 років. В 1331 році святитель пішов на Афон і усамітнився у скиту святого Сави, поблизу Лаври преподобного Афанасія. В 1333 році він був призначений ігуменом Есфигменського монастиря у північній частині Святої Гори. В 1336 році святитель повернувся в скит святого Сави, де зайнявся богословськими трудами, яких не залишив вже до кінця життя.
А тим часом в 30-ті роки ХІV ст. в житті Східної Церкви назрівали події, які поставили святителя святителя Григорія в ряд найбільш визначних вселенських апологетів Православ’я і паринесли йому відомість учителя ісихазма.
Біля 1330 року в Константинополі із Калабрії приїхав вчений монах Варлаам. Автор трактатів по логіці і астрономії, умілий і розумний оратор, він отримав кафедру в столичному університеті і став тлумачити твори Дионисія Ареопагіта апофатичне богослів’я котрого було визнане рівною мірою в Східній та Західній Церкві. Невдовзі Варлаам поїхав на Афон, познайомився там з устроєм життя ісихастів і, на основі догмату про неосяжність сутності Божої, оголосив розумову молитву єретичною оманою. Подорожуючи з Афону в Солунь, Варлаам вступав у суперечки з монахами і намагався довести сотвореність Фаворського сяйва; при цьому він не соромився насміхатись розповіді ченців про молитовні прийоми і про духовне осяяння.
Святитель Григорій, на прохання афонських монахів, звернувся спочатку з усним увіщанням. Але, бачачи безуспішність подібних спроб він письмово виклав свої богословські докази. Так з’явились « Тріади в хист святих ісихастів» ( 1338 р.). До 1340 року афонські подвижники за участю святителя склали загальну відповідь на нападки Варлаама – так званий « Святогорський томос». На Константинопольському Соборі 1341 року в храмі Святої Софії відбулася суперечка святителя Григорія Палами з Варлаамом, що зосередилась на природі Фаворського світла. 27 травня 1341 року Собор прийняв положення святителя Григорія Палами про те, що Бог, неприступний в Своїй Сущності, являє Себе в енергіях, які звернені до світу і доступні сприйняттю, як Фаворське світло, але є не чуттєвими і не сотвореними. Вчення Варлаама було засуджене як єресь, а сам він, відданий анафемі, віддалився в Калабрію.
Але суперечки між паламитами і варламитами були далеко не закінчені. До числа прихильників Варлаама належали ученик Варлаама, болгарський монах Акиндин і Патріарх Іоанн ХІV Каліка (1341-1347 рр.); до них схилявся і Андроник ІІІ Палеолог ( 1328-1341 рр.). Акиндин виступив з рядом трактатів, в яких оголосив святителя Григорія і афонських ченців винуватцями церковних смут. Святитель написав детальне спростування домислів Акиндина. Тоді Патріарх відлучив святителя від Церкви ( 1344р.) і ув’язнив у темниці на три роки. В 1347 році, коли Іоанна ХІV на патріаршому престолі змінив Ісидор ( 1347- 1349 рр.), святитель Григорій Палама був звільнений і возведений в сан архієпископа Солунського ( Фесалонікійського). В 1351 року Влахернський Собор торжественно засвідчив православність його вчення. Але солуняни прийняли святителя Григорія не відразу, він вимушений жити в різних місцях. В одну з його поїздок до Константинополя візантійська галера потрапила до рук турків. Святителя Григорія потягом року продавали в різних містах як полоненого, але і тоді він невтомно продовжував проповідь християнської віри.
Лише за три роки до упокоєння повернувся він в Солунь. Напередодні його переставлення йому явився у видінні святитель Іоанн Золотоустий. Зі словами: « До горніх! До горніх!» святитель Григорій Палама мирно відійшов до Бога 14 листопада 1359 року . В 1368 році він був канонізований на Константинопольському Соборі при Патріарху Філофею ( 1354-1355, 1362-1376 рр.), котрий написав житіє і службу святителю.
Молитвами святителя Григорія Палами, Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас

28 листопада пам'ять прп. Паїсія Величковського. Мчч. і спов. Гурія, Самона і Авива

Преподобний старець Паїсій Величковський
До великого сонму угодників і чудотворців землі Української належить і великий старець преподобний Паїсій Величковський. Ім’я цього святого назавжди залишиться в історії нашої Церкви, оскільки з його особою тісно пов’язане відродження монастирського життя і старчества в останній чверті ХVIII століття. Відновлення і засвоєння того аскетичного та містичного досвіду який був у часи Древньої Русі і мав свій початок від стародавнього чернецтва Східної Церкви.
У миру Паїсія звали Петром Величковським. Він був сином священика. Народився 21 грудня 1722року в Полтаві, дитячі роки провів в колі сім’ї, де зберігалося благочестя, де в побуті строго дотримувались всіх церковних правил і уставів. Петро був тихою, мовчазною дитиною, любив читати, а в будинку тримали, традиційно, лише такі книги, які відповідали благочестивим переконанням батьків. Найпоширенішою книгою в той час був Часослов, що зазвичай служив першою книгою для читання дітей, за ним слідував Псалтир і, нарешті, житія святих і подвижників благочестя. Всі ці книги ретельно вивчив юний Петро, не з примусу, а по добрій волі, за схильністю і розташуванням душі. В 13 років його прийняли в « братську школу». Мати хотіла, щоб молодий син, як всі його предки, як батько і старший брат, став приходським священиком і успадкував прихід брата, як за звичай відбувалося в ту пору. Але у Петра вже в ранній юності прокинулося прагнення піти в монастир і бути ченцем, і це прагнення з роками ставало все сильнішим. Служіння приходського священика, яке він добре знав за власним спостереженням, ймовірно, не задовольняло його. Читання аскетичних творів вплинуло на його життєві плани.
Одного разу вночі Петро тайкома втік зі школи, покинув Київ і відправився у далеку подорож ( 1739 р.). Дорогою він зупинився в Любечському монастирі. Настоятель обителі з привітністю прийняв його і благословив залишитись і навіть виділив келію. Слід зазначити, що прийшов він до Любечського монастиря саме за порадою свого духовного отця, ієромонаха Пахомія. Прийнятий послушником преподобний виконував різні роботи в обителі. Петро жив в монастирі вже декілька місяців, коли був призначений новий настоятель, свавільний грубіян в чернечій рясі, що мало піклувався про подвижницьке житіє ченців і розумів своє служіння в абсолютно іншому дусі. Він не ходив у трапезну разом з братією, а наказав готувати собі окремо особливі блюда і приносити їх в келію ігумена. Одного разу через недогляд Петра, який не отримав точних вказівок настоятеля, в келію ігумена принесли не ту страву. У гніві він ударив невинного по щоці. Петро вирішив втікати з монастиря і шукати іншого, кращого місця для чернечих подвигів.
Преподобний прибув до Молдавії, де, як він чув, спасалось безліч подвижників. І ось він прийшов у обитель святого Миколая, розташовану на острові посеред річки Тясмін, що в Молдавії. Він звернувся до настоятеля і був прийнятий послушником. В цій обителі панував зовсім інший дух, ніж в Любечському монастирі і Петро ревно виконував свій послух. Коли йому виповнилось 19 років, він прийняв чернечий постриг, спочатку в рясофор, з ім’ям Платон. Тут йому було добре, чернече житіє сприяло духовному зростанню. Але і з цього монастиря довелося піти: почалися гоніння з боку уніатів, монастирські церкви були закриті, а ченці вигнані.
Тоді Платон вирішив повернутися до Києва і втупити в число братії Києво-Печерської Лаври, де трудився його духовний отець ієросхимонах Пахомій. Його намір здійснився і преподобний став ченцем древньої обителі, цього Дому Божої Матері. Оскільки Платон знав грамоту, то йому дали послух на друкарні, крім того, йому було доручено гравірувати ікони на міді. Хоча життя у Лаврі йому подобалось, проте Платон не відмовився від своїх колишніх планів спасатися в досконалій самоті під керівництвом досвідченого ченця. Несподівана зустріч з колишнім товаришем по школі, з яким Платон часто розмовляв про пустельництво, стала поштовхом для нового паломництва.
Разом з двома іншими ченцями Платон знову відправився на південь, в надії дійти до Святої Гори Афон. Преподобний прийшов до скита святителя Миколая, що звався Трейстени. Подібно до насельників стародавніх Лавр, частина насельників жила тут за спільножительним уставом, а інші немолоді, досвідчені ченці спасались за осібножительним уставом. Тут Платон вперше молився за Богослужінням, яке здійснювалося за Афонським уставом, тут він вперше побачив суворих подвижників-пустинножителів, що неухильно зберігали правило ідіоритму. Через деякий час Платона було відправлено у Керкульський скит. Там він продовжував духовно зростати під керівництвом старців Василія і Онуфрія. В той час в монастирях і скитах Молдавії, і в спільножительних, і в осібножительних, чернече життя було особливо строгим. Старчество, як засіб окормлення ченців, було надзвичайно поширене, і дуже багато монахів перебувало під керівництвом у старців. Три роки, до 1746 року Платон залишався в цій обителі, аж поки не отримав можливість побувати на Афоні. З дозволу свого старця і з благословення настоятеля Платон разом із ще одним ченцем відправився на Святу Гору.
Ще в Керкульському монастирі з захопленням слухав він розповіді про життя святогорців. Після важкої подорожі сушею і морем він прибув, нарешті, в Лавру преподобного Афанасія. Йому дали келію поблизу монастиря. Там в повній убогості, зреченні від світу і безмовності спасалось багато ченців і старців. Але прагнення Платона потрапити під керівництво старця не сповнилося: ніхто не хотів брати його собі в послушники.
Життя в самотності, безмовності, душевній зосередженості, при безперестанному творенні Ісусової молитви було нелегким. Продовжувалося це три роки, аж поки на Афон прибув його колишній старець Василій з Молдавії і постриг юного подвижника в малу схиму з нареченням імені Паїсій.
Старець Василій порадив переселитися Паїсію в гуртожитний монастир Проте ще три, чотири роки Паїсій залишався наодинці йдучи шляхом самовдосконалення. Потім до нього прийшло декілька юних ченців, і хоча Паїсій був сам ще молодий, вони просили його прийняти їх в послушники. В основному це були ченці з Молдавії та Валахії, або із слов’янських балканських країн. За їхнім проханням Паїсій був рукопокладений в священики і став ієромонахом. Відбулося це в 1758 році, коли йому виповнилося 36 років.
Паїсій вступив тепер в другий період свого житія: він не тільки вів духовну боротьбу заради власного удосконалення, але і як настоятель і старець духовно керував іншими ченцями, і такі його труди зробили його центральною фігурою у відродженні справжнього чернецтва на Русі.
Нечисленна братія, що зібралася навколо Паїсія, постійно росла. На щастя, йому вдалося отримати від прота лаври Афонської стародавню напівзруйновану обитель святого пророка Іллі, поблизу від монастиря Пантократор. Разом з братією він побудував церкву, трапезну і 60 келій, оскільки виросло число монахів. Але і серед ченців буває заздрість та інші недобрі почуття. Слов’янська обитель Паїсія, можливо через чудовий порядок в ній і авторитет її настоятеля, який постійно зростав, викликала у греків з інших афонських монастирів недружні відчуття і несправедливі судження про отця Паїсія і його учнів, турецька влада також чинила всякого роду перешкоди. Тоді Паїсій вирішив повернутися до Молдавії, щоб там серед гір і лісів заснувати новий монастир.
У 1763 році старець Паїсій разом з 60 ченцями і послушниками відправляється в подорож і прибуває до Молдавії, але не знаходить там відповідного місця. Лише в Яссах йому вдається отримати від митрополита Молдавії Драгомірнський монастир на честь Зішестя Святого Духа. Паїсій вводить тут гуртожиток і богослужбовий устав гори Афонської. Але абсолютно новим було таке правило: вечорами, між богослужіннями, братія повинна була збиратись в трапезній. Приходив Паїсій і читав їм різні аскетичні твори, роблячи при цьому власні пояснення. Оскільки братія була частково з Молдавії і Валахії, частково з слов’янських країн, читання це влаштовувалось окремо для румун і слов’ян, через день. Богослужіння звершувалось на церковнослов’янській мові. Так було влаштовано життя ченців у Драгомирнському монастирі, де розцвів старочеський дар преподобного Паїсія.
Відомо, що Паїсій займався перекладом аскетичних творів святих отців на молдавську і церковнослов’янську мови. В цій праці йому допомагали двоє ченців, знавців грецької мови. Так виник переклад «Повчань»прп. Ісаака Сиріна, « Питань і відповідей» прп. Максима Сповідника, «Повчань» прп. Феодора Студита, « Повчань» авви Варсонофія та багато інших творів, і особливо « Добротолюбіє». Переклад « Добротолюбія» був закінчений в 1794 році вийшли два товсті рукописні томи. Зроблений був цей переклад із праці ченця Никодима( за венеціанським виданням 1782р.).
Тридцять один рік продовжувався останній період діяльності преподобного Паїсія. Цей період зробив його відомим далеко за стінами монастиря, слава про отця Паїсія, як про старця, що мав особливий дар окормлення , проникла і до Русі. Слід зазначити, що перед його кончиною в Нямецькому монастирі було 400 ченців, а в Секульському більше 100-а. З різних сторін приходили монахи прагнучи духовного керівництва преподобного. Так виникла ціла школа учнів, наслідників духовно-аскетичної традиції старця Паїсія. Учнями преподобного Паїсія Величковського були: ієромонах Клеопа І ( + після 1778 р.), що приніс основи старчества в Островську Введенську пустинь, старець-архімандрит Феодосій Маслов ( 1720-1802 рр.), також Клеопа ІІ ( +1817р.) та ієросхимонах Феодор ( 1756-1822 рр.), старець Афанасій Захаров (+ 1823 р.) та інший Афанасій, у минулому чиновник, схимонах, який підніс митрополиту Гавриїлу церковнослов’янський переклад « Добротолюбія», чернець Павло з московського Симонового монастиря, чернець Герасим з Софронієвої пустині, та багато інших, які склали цілий сонм подвижників строгого житія, що розселилися по всій Русі, і мандруючи з монастиря в монастир, з пустині в пустинь, розносили скрізь звістку про благочестивого і дивного отця Паїсія. Також треба зазначити, що славнозвісні Оптинські старці багато в чому були пов’язані зі школою старця Паїсія Величковського і черпали від цього подвижника той великий духовний досвід завдяки якому Оптина пустинь зайняла в релігійному житті Росії таке особливе місце.
Наостанок також треба згадати і те, що преподобний Паїсій завжди пам’ятав про свою рідну землю і наголошував на своєму українському походженні говорячи і підписуючись « Родимець Полтавський». Нажаль, дуже мало зосереджують уваги на цьому російські укладачі житія святого , називаючи його, як завгодно, великим російським, молдавським старцем і зовсім не наголошуючи на його українському походженні. Але це є не справедливо, тому що сам святий угодник наголошував на своєму походженні. Преподобний Паїсій Величкковський є для нас справжнім прикладом, як треба любити свою рідну землю. Своїм праведним і подвижницьким житієм він показує, що не люблячи своєї вітчизни не можна любити по справжньому Господа Бога. Нехай же Всемилостивий Господь за молитвами преподобного старця Паїсія посилає нам всім нелицемірну любов, щоб керовані цією найголовнішою чеснотою осягнули ми Царство Небесне.
Молитвами преподобного Паїсія Величковського, Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас.

Святі мученики та сповідники Гурій, Самон і Авив
Під час гонінь на християн при імператорах Діоклетіані ( 284-305 рр.) та Максиміані ( 305-311 рр.) в місті Емесі були схоплені два товариші: Гурій і Самон, проповідники Слова Божого. На пропозицію принести жертву богам святі відповіли відмовою, сповідавши свою віру в Христа. За це вони були піддані страшним мукам: їх били, підвішували за руки, прив’язавши до ніг важкий вантаж, кидали в тісну темницю. Мученики все переносили з твердістю і молитвою до Господа, котру записав один із свідків їхніх мук:» Господи Боже мій, без чиєї волі навіть не одна пташка потрапляє до сіті. Ти, що Давидове серце скорботою наповнив, Ти, що пророка Даниїла сильнішим за левів показав, а отрокам Авраамовим, Ти переможцями мучителя і полум’я дарував бути, і нині Господи, Ти що знаєш неміч єства нашого, бачиш брань, що повстала на нас. Намагається бо ворог відняти від Тебе діло правиціТвоєї і позбавити нас сущої у Тебе Слави. Але Ти, благосердним Твоїм оком поглянувши на нас, збережи в нас негаснучий світильник Заповідей Твоїх. Твоїм же світлом направ стопи наші, і сподоби нас насолоджуватись блаженства Твого, бо Ти благословенний на віки віків». Вночі мучеників відвезли за місто і відрубали голову (+ 299-306 рр.). християни поховали їхні святі тіла.
Через багато років останній імператор-язичник Лікіній ( 311-324 рр.) почав гоніння на християн. Диякон Едеської церкви на ймення Авив, котрого імператор звелів схопити за ревність у розповсюдженні істинної віри, сам прийшов до катів, не бажаючи, щоб бажаючи, щоб при розшуку його постраждали інші християни. Святий сповідав свою віру в Христа і був засуджений на спалення. Мученик сам пішов у вогонь і з молитвою віддав дух свій Господу (+ 322 р.). Коли вогонь загас, мати святого і родичи знайшли тіло його неушкодженим. Мученика поховали поряд зі святим Гурієм і Самоном.
Після смерті святих звершувались різноманітні чудеса з тими, хто з вірою і любов’ю закликав їх собі на поміч. Так, якось один воїн-гот, посланий на службу в Едесу, взяв собі в жони благочестиву дівчину Євфимію. Перед цим він поклявся її матері Софії біля гробниці мучеників Гурія, Самона і Авива, що не зробить дружині ніякого зла, ніколи не образить її, але буде любити і поважати. Після закінчення служби в Едесі він взяв Євфимію з собою і повернувся на батьківщину. Пізніше виявилось, що він обманув її: на батьківщині у нього була дружина, і Євфимія стала її рабинею. Багато знущань і принижень прийшлося перетерпіти Євфимії. Коли в неї народилась дитина, то ревнива дружина гота отруїла отроча. Євфимія з молитвою звернулася до святих мучеників і сповідників Гурія, Самона і Авива – свідків клятви обманщика, і Господь визволив Євфимію від страждань і чудодійно переніс її в Едесу, де вона зустрілась з матір’ю. Через деякий час гот – клятвовідступник знову перебував на службі в Едесі. Все місто дізналось про його злодіяння. Викритий Софією, матір’ю Євфимії, і за наказом правителя він був страчений. Таким чином святі мученики і сповідники явили своє небесне заступництво і посоромили нечестивця.
Святі мученики і сповідники Гурі, Самон і Авив вважаються покровителями і охоронцями чистоти шлюбу, тому Церква до них звертається: «Радуйтеся, Гурію, Самоне і Авиве, чесного шлюбу небесні покровителі».

29 листопада пам'ять ап. і єв. Матфея. Прав. Фулвіана, кн.. Ефіопського, в святому хрещенні Матфея

Святий апостол і євангеліст Матфей
Святий апостол і євангеліст Матфей, був одним з найближчих учнів Ісуса Христа і належить до собору дванадцяти апостолів ( Мк. 3, 18; Лк. 6, 45; Діян. 1, 13), його називали також Левієм ( Мк. 2, 14: Лк. 5, 27), брат апостла Якова Алфеєва ( Мк. 2, 14). Був митарем, тобто збирачем податків для Риму, бо євреї знаходились під владою Римської імперії. Він жив у галилейському місті Капернаумі. Матфей, почувши голос Ісуса Христа: « Йди за Мною» ( Мф.9, 9), залишив свою посаду і пішов за Спасителем. Христос і Його ученики не відкинули запрошення Матфея і відвідали його дім, де розділили трапезу з друзями та знайомими митаря – такими ж, як і господар, митарями і грішниками. Ця подія надзвичайно обурила фарисеїв та книжників.
Митарі збираючи податки з своїх співвітчизників, робили це з великою вигодою для себе. Люди користолюбні і жорстокі вони вважались за запроданців і зрадників батьківщини і релігії. Слово « митар» звучало для іудеїв так само як слова «грішник» та «ідолопоклонник». Розмовляти зі збирачем податків вважалось гріхом, спілкуватись з ними оскверненням. Та начальники іудейські не могли зрозуміти, що Господь « прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» ( Мф. 9, 13).
Матфей усвідомивши свої гріхи, повернув вчетверо тим, кого раніше оббирав , роздав решту свого майна убогим і разом з іншими апостолами пішов за Христом. Святий Матфей слухав настанови Божественного Учителя, бачив безліч Його чудес, ходив разом з дванадцятьма апостолами до загиблих овець дому Ізраїлевого» ( Мф. 10, 6), був свідком страждань, смерті і Воскресіння Спасителя і славного Його Вознесіння на небо.
Прийнявши благодатні дари Духа Святого, Який зійшов на апостолів у день П’ятдесятниці, апостол Матфей спочатку 8 років проповідував в Палестині. Перед відходом на проповідь у далекі країни, на прохання іудеїв в Єрусалимі, святий апостол Матфей відобразив в Євангелії земне життя Спасителя світу – Богочоловіка Ісуса Христа і Його Вчення.
Серед книг Нового Завіту Євангеліє від Матфея стоїть першим. Місцем написання Євангелія називають Палестину. Євангеліє написане святим Матфеєм в 42 році ( після Різдва Христового) на тодішній єврейській мові і перекладене на грецьку. Єврейський текст на відміну від грецького не дійшов до нас, але про нього нагадує багато лінгвістичних і культурно-історичних особливостей грецького перекладу тексту.
Апостол Матфей проповідував серед народу, який мав сповна визначену релігійну уяву про Месію. Його Євангеліє є яскравим доказом того, що Ісус Христос є справжнім Месією, провіщеним пророками і іншого не буде ( Мф. 11, 3). Промови і діяння Спасителя євангеліст викладає в трьох розділах, що відповідають трьом сторонам служіння Месії: як Пророка і Законодавця (гл. 5-7), Царя над світом видимим і невидимим ( гл. 8-25) та Первосвященика, Який приносить Жертву за гріхи всіх людей ( гл. 26-27). Богословський зміст Євангелія, окрім христологічної теми, містить також вчення про Царство Боже і про Церкву, котре Господь викладає в притчах про внутрішню готовність до входження в Царство ( гл. 5-7), про достоїнство служителів Царства в світі ( гл. 10-11), про ознаки Царства і його проростання в душах людських ( гл.13), про смирення і простоту наслідників Царства ( 18, 1-35; 19, 13-30; 20, 1-16; 25-27; 23, 1-28), про есхатологічне розкриття Царства у Другому Пришесті Христовому і повсякденному житті Церкви ( гл. 24-25). Царство Небесне і Церква тісно пов’язані в духовному досвіді християнства: Церква є історичне втілення Царства Небесного в світі, а Царство Небесне є Церква Христова в її есхатологічній досконалості ( 16, 18-19; 28, 18-20).
Святий апостол Матфей обійшов з благовістям Сирію, Мідію, Персію, Парфію, закінчивши свої проповідницькі труди в Ефіопії мученицькою смертю. Країна ця була заселена племенами канібалів з грубими віруваннями. Святий апостол Матфей своєю проповіддю тут навернув декількох ідолопоклонників до віри в Христа, заснував Церкву і побудував хам в місті Мирмени і поставив у там єпископом свого супутника на ім’я Платон.
Коли святий апостол щиро просив Господа про навернення ефіопів, то під час молитви явився йому Сам Господь у образі юнака і, давши жезл, звелів його встановити біля дверей храму. Господь сказав, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від кореня його буде витікати джерело води. Омившись у воді і споживши плодів, ефіопи змінять свій дикий норов і стануть добрими і лагідними.
Коли святий апостол ніс жезл до храму, то зустрів на шляху дружину і сина правителя цієї країни Фулвіана, які були одержимі нечистим духом. Святий апостол іменем Ісуса Христа зцілив їх. Це чудо навернуло до господа ще багато язичників. Але володар не хотів, щоб його піддані стали християнами і перестали поклонятися язичницьким богам. Він звинуватив апостола в чаклунстві та наказав стратити його. Святого Матфея поклали обличчям до низу, засипали хмизом і підпалили. Коли вогонь розгорівся, то всі побачили що вогонь не шкодить святому Матфею. Тоді Фулвіан наказав додати хмизу в до вогнища, обливши його смолою, а навколо вогню поставити 12 ідолів. Але полум’я розтопило ідолів і обпалило Фулвіана. Переляканий ефіоп звернувся до апостола з благанням про помилування, і за молитвою мученика полум’я зменшилось. Тіло святого апостола залишилось неушкодженим, а він відійшов до Господа (+ 60 р.).
Правитель Фулвіан гірко розкаявся у вчиненому, але сумнівів своїх ще не залишив. За його наказом тіло святого поклали в залізний гріб і кинули в море. При цьому Фулвіан сказав, що якщо Бог Матфеїв збереже тіло апостола у воді, як зберіг його у вогні, тоді належить поклонятися Цьому Єдиному, Істинному Богові.
В ту ж ніч єпископу Платону у сонному видінні з’явився апостол Матфей, звелів йому йти з кліром на берег моря і знайти там його тіло. Разом з єпископом до берега моря прийшов і праведний Фулвіан зі своєю свитою. Винесений хвилею гріб був з честю перенесений в храм, побудований апостолом. Тоді Фулвіан попросив у святого апостола Матфея прощення, після чого єпископ Платон охрестив його з ім’ям Матфей, котре дав йому підкоряючись повелінню Божому. Незабаром святий Фулвіан-Матфей відмовився від влади і став пресвітером. Після смерті єпископа Платона йому явився апостол Матфей і наказав очолити Ефіопську Церкву. Прийнявши єпископство, святий Матфей-Фулвіан багато потрудився у проповіді Слова Божого, продовжуючи справу свого небесного покровителя.

30 листопада пам'ять свт. Григорія чудотворця, єп.. Неокесарійського. Прп. Никона, ігум. Радонезького

Святитель Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський
Святитель Григорій народився в місті Неокесарії ( північ Малої Азії) у язичницькій сім’ї. Отримавши прекрасну освіту, він від юності прагнув до Істини, але мислителі древності не могли втамувати його спрагу пізнання. Істина відкрилась йому лише в Святому Євангелії і юнак став християнином.
Для продовження освіти святий Григорій вирушив в Александрію, відомий тоді центр язичницької та християнської ученості. Допитливе юнацтво приходило до Александрійського огласительного училища, де проповідував пресвітер Ориген, відомий вчитель який володів великою силою розуму і глибиною пізнань. Святий Григорій став учеником пресвітера Оригена. Пізніше святитель так писав про свого наставника: « Цей чоловік отримав від бога найвеличніший дар - бути перекладачем слова Бога до людей, розуміти Слово Боже, як Бог Сам його використовував, і пояснити його людям, як вони можуть зрозуміти». Вісім років навчався святий Григорій в Оригена і прийняв від нього Хрещення.
Подвижницьке життя святого Григорія, ціломудреність, чистота і нестяжання викликали заздрість в самовпевнених і гріхолюбних однолітків – язичників, і вони вирішили навести наклеп на святого Григорія. Одного разу, коли він розмовляв з учителями на площі, до нього підійшла відома в місті блудниця і стала вимагати оплати за ніби здійснений з нею гріх. Спочатку святий Григорій лагідно заперечив їй, що вона помиляється , приймаючи його за когось іншого. Однак блудниця невгамовувалась. Тоді він попросив друга дати їй грошей. Як тільки блудниця взяла в руки неправедну винагороду, вона відразу впала на землю в припадку біснування, а потім призналась в обмані. Григорій звершив над нею молитву і біс залишив її.
Повернувшись в Неокесарію, святий відмовився від діяльності в миру , до якої його наполегливо схиляли впливові співгромадяни. Він пішов в пустелю, де в пості і молитві стяжав високу духовну досконалість і благодатні дари прозорливості і пророцтва. Святитель Григорій полюбив пустельництво і хотів залишитись в усамітнені до кінця своїх днів, однак Господь вирішив інакше.
Єпископ Кападокійського міста Амасії, Федим, дізнавшись про подвижницьке життя святого Григорія, вирішив поставити його єпископом Неокесарійським. Передбачивши духом бажання владики Федима, святий став переховуватись від посланців єпископа, котрим було доручено розшукати його. Тоді єпископ Федим руко поклав святого на єпископа заочно, просячи Господа, щоб Він Сам освятив незвичайну хіротонію. Святий Григорій прийняв таку надзвичайну подію як виявлення волі Божої і не посмів противитись. Цей епізод з житія святого Григорія описав святитель Григорій Ниський. Він же повідомляє, що вищий церковний сан святий Григорій Неокесарійський прийняв тільки після здійснення над ним всіх відповідних священнодій єпископом Редимом Амасійським.
Святитель Григорій перед хіротонією, під час якої потрібно було виголосити Сповідання віри, гаряче і старанно молився, просячи Бога і Божу Матір відкрити йому істинний образ поклоніння Пресвятій Тройці. Під час молитви йому явилась Пречиста Діва Марія, яка сяяла, як сонце, з апостолом Іоанном Богословом, облаченним в архієрейські одежі. За велінням Богородиці апостол Іоанн навчив святого, як достойно і праведно слід сповідувати тайну Святої Тройці. Святий Григорій записав все, що відкрив йому апостол Іоанн Богослов. Таємничий Символ віри, записаний святителем Григорієм Неокесарійським, - велике Божественне Откровення в історії Церкви. На ньому ґрунтується вчення про Святу Тройцю в Православному Богослів’ї. Пізніше воно було розкрите святими отцями Церкви – Василієм Великим, Григорієм Богословом, Григорієм Ниським. Символ святого Григорія Неокесарійського був розглянутий і затверджений Першим Вселенським Собором ( 325 р.), який підтвердив його важливе значення для Православ’я. Ставши єпископом святитель Григорій вирушив до Неокесарії. Дорогою з Амасії він вигнав бісів з язичницького храму, жрець якого навернувся до Христа. Навернений став свідком ще одного чуда, звершеного святителем, - за його словом зрушилась з місця величезна кам’яна глиба. Проповідь святителя була дієвою, живою, плодовитою. Він навчав,творячи Іменем Христовим чудеса: зціляв хворих, допомагав нужденним, примиряв тих, хто сварився і приймав скарги. Два брата при поділі спадщини не могли домовитись про озеро, яке було у власності їхнього померлого батька. Кожний з братів збирав навколо себе друзів-однодумців. Готувалось побоїще. Святитель умовив їх відкласти завершення суперечки до наступного дня, а сам всю ніч молився на березі озера, яке стало причиною сперечання. На наступний день всі побачили, що предмету сперечання більше не має, - озеро пішло під землю. Силою молитви святитель приборкав одного разу розлив річки, своїм жезлом визначивши краї повені. Іншого разу, при будівництві церкви, він звелів іменем Христовим потіснитись горі і звільнити місце під фундамент.
Коли почалось гоніння на християн при імператорі Декію ( 249-251рр.), святитель Григорій відвів свою паству на віддалену гору. Один язичник, що знав місцезнаходження християн показав його гонителям. Воїни оточили гору. Святитель вийшов на відкрите місце підняв руки до неба і звелів своєму диякону робити так само, почав молитися. Воїни обшукали всю гору пройшли декілька раз біля молільників, і не побачивши їх повернулися назад. Вони розповіли в місті, що на цій горі заховатись немає де: там нікого нема стоять лише два дерева неподалік одне від одного.. Доносчик був вражений чудом, розкаявся і став ревним християнином.
Після припинення гонінь святитель Григорій повернувся в Неокесарію. З його благословення були встановлені церковні свята на честь мучеників, що постраждали за Христа. В той час стало розповсюджуватись лжевчення єретика Павла Самосатського ( Самосата - місто в Сирії). Цей єретик змішував Сутність Нероздільної Тройці з Сутністю Єдиного Бога Отця хвилюючи розуми багатьох християн. Єресь Павла Самосатськогобула засуджена на першому Антиохійському Соборі, який відбувся в 264 році. На цьому Соборі святитель займав перше місце.
Своїм богоугодним житієм, проникливою проповіддю, чудотвореннями та благодатним керівництвом паствою святитель неухильно примножував число навернених до Христа. Перед його кончиною в місті залишилось тільки 17 язичників. А коли святитель вступав на кафедру було всього 17 християн.
Символ Віри Григорія Чудотворця, Неокесарійського
Єдиний Бог, Отець Слова Живого, Премудрості іпостасної і Сили і Образу вічного, Досконалий Родитель Досконалого, Отець Сина Єдинородного Єдиний Господь, єдиний від єдиного Бог від Бога, Накреслення і Образ Божества, Слово дієве, Премудрість, що обіймає склад всього і творча Сила всього сотвореного, істинний Син істинного Отця, Невидимий Невидимого і Безсмертний Безсмертного і Вічний Вічного і Єдиний Дух Святий, що від Бога має буття і через Сина явився (людям), Образ Сина, Досконалий Досконалого, Життя, Винуватець живучих, ( Джерело святе), Святість, Податель освячення, в Ньому ж являється Бог Отець, сущий над всім і у всьому, і Бог Син, Котрий через все Тройця досконала славою і вічністю і царством нероздільна і не відчужувана. Тому немає в Тройці нічого ні сотвореного ні привнесеного, чого раніше не було, а потім з’явилося, бо ні Отець ніколи не був без Сина, ні Син без Духа, але Непорушна і Незмінна – завжди та ж Тройця.

Преподобний Никон, ігумен Радонезький
Преподобний Никон, найближчий ученик і преємник преподобного Сергія Радонезького, народився в Юр’єві-Польскому. Почувши про ангельське житіє Радонезького чудотворця, отрок прийшов до преподобного Сергія і просив постригти його в чернечий образ. Преподобний Сергій прозрівши чистоту і благорозумство отрока і дав йому випробування – послав до свого ученика преподобного Афанасія Висоцького. Але і преподобний Афанасій не відразу прийняв його. Лише бачачи невідступність отрока він постриг його в чернечий чин. Преподобний Никон, живучи в нього, вправлявся у молитві, вивчав Священне Писання і перебував в чеснотах і чистоті. Коли він досяг повноліття, то був рукопокладений в сан священика. Через деякий час преподобний Афанасій благословив йому побачитись з преподобним Сергієм. Преподобний Сергій, весело поглянувши на нього, сказав: « Добре. Що ти прийшов, чадо Никоне», і люб’язно прийняв його. Він звелів преподобному Никону служити братії. Цілі дні проводив ученик в монастирських справах, а ночі – в молитвеник бесідах з Богом. Преподобний Сергій утішався його житієм. Отримавши про нього особливе сповіщення, преподобний Сергій звелів ученику перебувати з собою одній келії, щоб зробити його учасником духовних успіхів. Він з любов’ю повчав його і багато пояснював сутність духовного життя. Преподобний Сергій поставив преподобного Никона спочатку на посаду помічника настоятеля, а за шість місяців до свого представлення, коли віддався безмовності, призначив ученика своїм преємником. Після упокоєння преподобного Сергія ( + 25 вересня 1392 року) він з любов’ю підтримував все що було встановлене засновником обителі. Преподобний мав звичку обходити всі монастирські служби, але ніколи не полишав і загальних діл, працюючи нарівні з усією братією. Але тягар настоятельства обтяжував його. Згадуючи своє безмовне житіє спочатку в Серпуховському Висоцькому монастирі. А потім з преподобним Сергієм, він залишив настоятельство і усамітнився в окрему келію. Шість років обителлю керував Сава Сторожевський. В 1400 році він заснував свій монастир під Звенигородом, і братія ублагала преподобного никона знову прийняти настоятельство. Він погодився, але призначив собі на кожен день певний час для безмовності, щоб на одинці предстояти Богу. Коли розійшлася чутка про нашестя на Русь хана Едегея (1408 р.), преподобний Никон старанно молився Богу про збереження обителі. У тонкому сні йому явились святителі Києво - Московські Петро і Олексій з преподобним Сергієм і сказали, щоб він не сумував за спустошення обителі, яка не запустіє, а ще більше збільшиться. Таким чином, отримавши утіху від цього небесного явлення преподобний Никон не впав у відчай і дійсно обитель залишилась неушкодженою. Преподобний Никон почав будувати кам’яний храм над гробом свого учителя, духовного отця Сергія. Під час копання ровів під фундамент були знайдені чесні мощі преподобного Сергія. При загальній радості святі мощі були покладені в нову раку і поставлені в дерев’яній церкві, яка була перенесена на нове місце ( зараз на цьому місті храм на честь Зішестя святого Духа). Новий храм був побудований на честь Святої Живоначальної Тройці. Для оздоблення храму преподобний Никон запросив кращих іконописців, преподобних ченців Андрія ( Рубльова) та Даниїла ( Чорного). Тоді преподобний Андрій і написав ікону Животворчої Тройці, втіливши в ній те, що було відкрито преподобному Сергію. До кінця свого житія піклувався преподобний Никон про влаштування Троїцької церкви. У передсмертному видінні йому було показане місце майбутнього упокоєння разом з преподобним Сергієм. Він прикликав братію і дав їй настанови. Причастившись Пречистих Тіла і Крові Христових, преподобний Никон дав братії останнє благословення і сказав6 « Піди, душе моя, туди, де тобі приготовано приготувати, піди з радістю, Христос кличе тебе». Осінивши себе хресним знаменням, преподобний Никон упокоївся 27 листопада 1426 року. Він був похований біля раки Преподобного Сергія. За святителя Іони ( 1448-1461 рр.) ієромонах Пахомій Логофет написав службу і житіє преподобного Никона, а в 1547 році йому було встановлене загальне святкування. В 1548 році над гробом преподобного Никона була побудована церква його імені, а в 1623 році на її місці була встановлена нова, в якій і спочивають під спудом святі мощі преподобного Никона.