8 листопада пам'ять вмч. Димитрія Солунського

dymytrij

Святий великомученик Димитрій Солунський, Мироточивий

1 листопада пам’ять св. пророка Іоїля. Св. мч. Уара і семи учителів християнських. Блаженної Клеопатри. Перенесення мощей преподобного Іоана Рильського

Святий пророк Іоїль
Святий пророк Іоїль жив за 800 років до Різдва Христового. Ним було передбачене запустіння Єрусалиму. Він також пророкував, що на всяку плоть буде виливатись Святий Дух через Спасителя світу ( Іоїл. 2, 28-32).

Святий мученик Уар і сім учителів християнських
Святий мученик Уар і сім учителів християнських жили в Єгипті у період особливих гоніннь на християн ( кінець ІІІ – початок ІV ст). Уар був воєнноначальником і таємним християнином. Він надавав поміч багатьом гонимим і ув’язненим християнам. Відвідуючи вночі тюрми, він приносив в’язням їжу, перев’язував рани, підбадьорював.
Одного разу він цілу ніч розмовляв з сімома засудженими на смерть християнськими учителями, яких перед цим побили і тримали голодними. Вранці, коли засуджених повели на страту, Уар пішов разом з ними. Суддя бачачи особливу твердість віри Уара, наказав жорстоко побити його. Під час побиття святий відійшов до Господа. Потім були усічені християнські учителі. Це сталося в 307 році.

Блаженна Клеопатра
Блаженна Клеопатра походила з поселення Едра поблизу гори Фавор в Палестині. Вона була сучасницею святого мученика Уара і бачила його добровільні страждання. Після страти блаженна перевезла тіло святого мученика на свою батьківщину і з почестями поховала його. У Клеопатри був єдиний улюблений син Іоанн, який отримав поважну офіцерську посаду. На великий смуток матері Іоанн невдовзі помер. Клеопатра з великим риданням звернулася до мощей святого мученика Уара, молячи його про воскрешення сина.
Коли перед Клеопатрою у сні постали Уар і її син Іоанн, сяючи світлим одягом з вінцями на головах, вона зрозуміла, що Господь прийняв її сина в небесне воїнство і утішилась. Після цього блаженна Клеопатра стала жити при храмі, який побудувала над мощами мученика Уара і її сина Іоанна, стараючись знайти благодать Божу добрими ділами. Вона роздала майно убогим і проводила час в молитві і пості. Через сім років праведного життя блаженна упокоїлась.

Преподобний Іоан Рильський
Преподобний Іоан Рильський – великий духоносний подвижник Болгарської Православної Церкви і Небесний покровитель болгарського народу, народився в 876 році. В селі Скрино Средцької області (древній Средець – зараз Софія). Рано залишившись сиротою, хлопчик пішов пастухом до чужих людей. Одного разу багач побив його за те, що пропала корова з телятком. Хлопчик довго плакав і молився, щоб Бог допоміг йому. Коли він знайшов корову з телятком, то в річці Струмі сильно піднялася вода. Юний пастух помолився, поклав на воду свій верхній одяг, накреслив на ньому хрест взяв на руки телятко і перейшов з ним, як по сухому на другий берег річки, де вже знаходилась корова. Багач, що ховався в лісі, жахнувся, бачачи це чудо, і щедро винагородивши хлопчика, відпустив його з свого дому. Роздавши власність, хлопчик пішов з рідного села. Де і коли святий прийняв чернечий постриг, невідомо. Спочатку він подвизався на високій і голій горі, харчуючись лише дикими рослинами. Хижина його була з хмизу. Через деякий час розбійники напали на нього в ночі і, побивши, вигнали звідти. Тоді він знайшов глибоку печеру і оселився в ній. Там само невдовзі оселився його племінник святий Лука. Місце було настільки безлюдним, що преподобний Іоанн побачивши Луку подумав що це бісівські навіювання, але дізнавшись, що юнак шукає душевного спасіння, з любов’ю прийняв його. Однак, не довго їм довелося жити разом: брат преподобного знайшов подвижників і забрав сина додому. Дорогою назад юнак помер від укуса змії. Розкаївшись брат просив прощення у преподобного. Пустельник часто потім ходив на могилу праведного юнака і там було його улюблене місце відпочинку. Дванадцять років провів преподобний в дикій печері, а потім перейшов Рильську пустелю і оселився у дуплі дерева. Він багато постив, молився і постійно плакав. Харчувався лише травою. Бачачи таке терпіння, Бог вирощував преподобному боби, якими святий харчувався. Ці боби і зробили подвиг преподобного відомим людям. Одного разу стадо овець перелякавшись втікло від пастухів і прибігло на те місце, де подвизався преподобний. Пастухи, слідуючи за стадом побачили пустельника. Преподобний запропонував поїсти бобів пастухам. Всі їли і наситились. Один же з пастухів наховав собі багато бобів прозапас. Дорогою додому він запропонував їх товаришам, але у вкрадених стручках не було ні зернинки. Пастухи повернулись з розкаянням, і старець їх простив, сказавши: « Бачите діти, ці плоди призначені Богом для прогодування пустельного». З того часу стали приводити до святого хворих і одержимих нечистими духами і преподобний зціляв їх. Уникаючи слави мирської Преподобний Іоанн пішов з улюбленого свого місця і оселився на високій і важкодоступній скалі, де сім років провів під відкритим небом. Чутка про великого пустельника дійшов до болгарського царя Петра ( 927-969 рр.), який хотів зустрітися з ним. Але преподобний написав листа у якому відмінив зустріч через своє велике смирення. Пізніше пустельник прийняв під своє керівництво ченців, які влаштували монастир з храмом в печері де проживав преподобний Іоанн. Він мудро пас своє стадо і упокоївся 18 серпня 946 року на 70 –ому році життя. За 5 років до свого упокоєння він написав своєю рукою «Завіт до учеників», один з найкращих творів староболгарської писемності. Святе житіє подвижника і знамення милості Божої за його молитвами були найкращою проповіддю християнської віри в новоохрещеній Болгарії. В тяжкий час боротьби Болгарії з Візантією, при західноболгарському царі Самуїлі (976-1014 рр.), преподобний Іоанн Рильський явився ученикам, наказуючи перенести його мощі в Сердець ( Софію), куди втік Патріарх Болгарський Даміан ( 927-972 рр.). Припускають, що перенесення мощей було в 980 році. Трохи пізніше права рука преподобного була перенесена в Русь. Ім’я преподобного Іоанна Рильського здавна було відомим і шанувалось на Русі. Саме в руських літописах збереглася дата упокоєння святого. В 1183 році угорський король Белла ІІ ( 1174-1196 рр.) під час походу на греків взяв разом з іншими коштовностями Средця ковчег з мощами преподобного Іоанна і переніс їх в місто Естергом. В 1187 році прикрасивши ковчег, він відіслав святі мощі назад з великою честю. 19 жовтня 1238 року мощі преподобного Іоанна були торжественно перенесені в нову столицю – Тирново і покладені в храмі на честь святого.. 1 липня 1469 року святі мощі преподобного Іоанна Рильського були повернені в Рильський монастир, де вони спочивають і до теперішнього часу, подаючи благодатну поміч всім віруючим.

2 листопада пам’ять вмч. Артемія. Прав. отрока Артемія Веркольського

Святий великомученик Артемій
Святий великомученик Артемій був одним з видатних воєнноначальників під час правління рівноапостольного царя Константина Великого ( 306-337 рр.), а потім і його сина і преємника, Констанція ( 337-361 рр.). Артемій мав багато нагород за відмінну службу і відвагу, був поставлений намісником Єгипту. На цій посаді він багато зробив для розповсюдження і укріплення християнства в Єгипті. Імператора Констанція змінив на престолі Юліан ( 361-363 рр.). Імператор-відступник, бажаючи повернути язичництво, вів непримириму боротьбу з християнами, відправляючи на смерть сотні християн. В Антиохії він наказав катувати двох єпископів, що не бажали відректися від Христової віри. В цей час в місто прийшов святий Артемій і привселюдно викрив Юліана в нечесті. Розгніваний Відступник піддав святого страшним катуванням. Після цього великомученика кинули у в’язницю. Під час молитви, яку підносив до Господа святий, йому явився Сам Христос в оточенні Ангелів і сказав: « Мужайся, Артемію! Я з тобою і визволю тебе від усякої болі, яку завдали тобі мучителі вже готую тобі вінець слави. Бо як визнав ти Мене перед людьми, на землі, так і Я визнаю тебе перед Отцем Моїм Небесним. Отже будь мужнім і радуйся – ти будеш зі Мною у Моєму Царстві». Почувши це від Самого Господа, великомученик зрадів і став гаряче дякувати і славословити Його.
На слідуючий день Юліан почав вимагати, щоб Артемій визнав язичницьких богів. Зустрівши рішучу відмову, імператор вдався до катувань. Подвижник переніс все без єдиного стогону. Святий передбачив Юліану, що скоро той отримає справедливе покарання за зло, що завдав він християнам. Відступник розгнівався і вдався до ще більш лютих катувань, але і вони не зламали волю великомученика, і тоді святий Артемій був усічений мечем.
Його останки були поховані християнами.
Після смерті святого збулося його пророцтво про скору загибель Юліана Відступника. Юліан зі своїм військом вийшов з Антиохії для битви з персами. Біля перського міста Ктезіфона йому зустрівся старий перс. Він обіцяв зрадити співвітчизників і бути провідником війську Юліана. Старий обдурив Відступника і завів його військо в Карманітську пустелю, в непрохідні місця, де не було води і їжі. Виснажене голодом і спрагою греко-римсське військо Юліана було вимушене вступити в бій зі свіжими силами персів.
Божественне воздаяння настигло тут і самого Відступника. Під час битви він був серйозно поранений невидимою рукою, незримою зброєю. Юліан тяжко застогнав і , помираючи, промовив: « Ти переміг, Галилеянин!». Після смерті імператора-відступника мощі святого великомученика Артемія були з почестями перенесені з Антиохії до Константинополя.

Праведний отрок Артемій Веркольський
Святий праведний Артемій Веркольський народився в селещі Верколі Двинського округу в 1532 році. Син благочестивих батьків, Артемій був отроком терпеливим, лагідним і старанним до всіх добрих справ. 23 червня 1545 року тринадцятилітнього Артемія з батьком застала в полі гроза. Після одного з ударів блискавки Артемій впав мертвим на землю. Люди подумали, що це знак суду Божого, а тому залишили тіло в сосновому лісі непохованим. Через 28 років сільський клірик побачив світло над місцем де лежало нетлінне тіло праведного Артемія. Принесені в храм святі мощі стали джерелом багатьох зцілень. Пізніше в цьому поселенні був заснований монастир названий Веркольським.

3 листопада пам’ять прп. Іларіона, схимника Києво-Печерського, що в Дальних печерах. Прп. Іларіона Великого. Прп. Філофея Афонського

Преподобний Іларіон, схимник Києво-Печерський
Преподобний Іларіон, схимник належить до великого сонму отців Києво-Печерських, невтомних захисників, ходатаїв і молитвеників перед Господом за землю Українську. Тому згадуючи пам'ять цього угодника Церква наша радіє і торжествує, бо вшановується один з Небесних покровителів Руси-України.
Жив преподобний Іларіон в XI ст. і пароходив чернечий послух в Києво-Печерській обителі. Святий був сучасником пеподобного Феодосія Печерського. Вдень і вночі преподобний Іларіон займався переписуванням книг у келії авви Феодосія, якого наслідував у чеснотах і благочесті. Під час того коли св. Іларіон займався переписом, то його учитель преподобний Феодосій співав псалми і пряв шерсть. Сам преподобний Іларіон, схимник , також, провадив подвижницьке життя, умертвляв свою плоть постом і молитвою. Деякі з істориків плутають його з святителем Іларіоном, митрополитом Київським і всієї Руси, однак це зовсім інший святий. Угодник Божий провадив свій подвиг будучи схимником, прийнявши великий ангельський образ. Завершивши шлях свого побожного житія преподобний відійшов до Господа, якому послужив зі всією старанністю, як раб благий і вірний. Упокоївся преподобний Іларіон в 1066 році. Похований в Києво-Печерській Лаврі, де й до нині спочивають у Дальніх печерах його мощі.

Преподобний Іларіон Великий
Преподобний Іларіон Великий народився в 291 році в палестинському поселенні Тавафа. Його послали для вивчення наук в Александрію, де він познайомився з християнами і прийняв святе Хрещення. Почувши про ангельське житіє преподобного Антонія Великого, Іларіон вирушив до нього, щоб навчитися догоджати Богу. Незабаром Іларіон повернувся на батьківщину. Батьки його вже померли. Роздавши майно рідним і убогим, преподобний оселився в пустелі, біля міста Манума. Святий старанно боровся з нечистими помислами, що потьмарювали розум і розпалювали плоть, перемагаючи їх тяжким трудом, постом і старанною молитвою. Диявол страшив преподобного Іларіона привидами і марами. Під час молитви святий чув плач дітей, ридання жінок, рев левів та інших звірів. Преподобний розумів, що ці жахи наводять біси, щоб вигнати його з пустелі, тому пересилював страх за допомогою старанної молитви.
Одного разу на преподобного Іларіона напали розбійники, і він силою свого слова переконав їх залишити своє злочинне життя.
Скоро про святого подвижника дізналась вся Палестина. Господь дарував преподобному Іларіону владу виганяти нечистих духів. Цим благодатним даром він визволив із кайданів багатьох недужих. Хворі приходили за зціленням, і преподобний Іларіон виліковував хвороби безплатно, говорячи, що благодать Божа не продається. Через нюх святий дізнавався якою пристрастю одержима та чи інша людина. Приходили до преподобного і бажаючі спасати свою душу під його керівництвом. З благословення преподобного по всій Палестині почали виникати монастирі. Переходячи з однієї обителі в іншу, він утверджував в них суворий подвижницький образ життя. За сім років до кончини преподобний Іларіон оселився на Кипрі, де подвизався в пустельному місці поки Господь не покликав його до Себе.

Преподобний Філофей
Преподобний Філофей був родом з Елатії. Побоюючись турків, його батьки переїхали до Македонії, в Хрисополь, де невдовзі помер батько преподобного. Дитина Філофей разом з братом, вкрадені турками і кинуті в темницю, були виведені дивним чином Самою Божою Матір’ю. Вона з’явилась дітям в образі їхньої матері провадила їх в монастир Пресвятої Богородиці міста Неаполя, що в Малій Азії. В цьому монастирі брати прийняли постриг і проходили призначений ігуменом послух на посадах еклесіархів. Мати Філофея, Євдокія, за таємничим керівництвом Промислу, прийшовши в жіночий монастир того ж міста багато років нічого зовсім не знала про долю своїх дітей. Будучи разом з кількома черницями на храмовому святі в чоловічій обителі, де подвизався преподобний, мати пізнала своїх дітей. На її запитання, як вони тут опинилися, діти відповідали: « Ти сама краще знаєш, чи не ти визволивши нас з тюрми, привела сюди?» Так Євдокія переконалась в благодатному заступництві Божої Матері, в молитвах до Котрої вона знаходила тільки утіху. На радісну зустріч матері з дітьми зібралась вся братія і, дізнавшись про дивні події прославила Господа. Після представлення матері, преподобний Філофей відбув на Святу Гору, де спочатку вступив в Братство Дионісіатського монастиря, а потім віддалився для повної безмовності. Присвятивши себе молитовним подвигам, преподобний Філофей досяг високої духовної досконалості і удостоївся дару прозорливості. У віці 84-х років преподобний мирно відійшов до Господа, наказавши своїм ученикам не ховати його тіло, а кинути з безчестям в лісі на поживу звірям і птахам. Ученики виконали заповіт старця, однак Господь прославив чудесним сяйвом мощі святого, після чого вони були повернені в обитель.

4 листопада Казанської ікони Пресвятої Богородиці. Рівноап. Аверкія, єп. Ієрапольського. Прпп. Феодора і Павла Ростовських

Казанська ікона Божої Матері
Казанська ікона, належить до найбільш відомих і шанованих у всьому Православному світі ікон Божої Матері. Святкування Пресвятій Богородиці, на честь ЇЇ ікони, званої «Казанська», встановлене на знак вдячності Цариці Небесній за визволення града Москви і всієї Русі від нашестя поляків в 1612 році. Кінець XVI і початок XVII століття відомі в історії Росії як Смутний час. Московія потерпала від нападів польських військ, які глумились над православною вірою, грабували і палили храми, міста і села. Обманним шляхом їм вдалося заволодіти Москвою. За закликом святійшго патріарха Єрмогена московити стали на захист батьківщини. В ополчення, яке очолив князь Димитрій Михайлович Пожарський, було прислано чудотворний образ Пресвятої Богородиці.
Святитель Димитрій Ростовський в «Слові на день явлення ікони Божої Матері в Казані»( святкування 8 липня/ 21 липня) говорив: «Визволяє Мати Божа від великих бід і нещасть не тільки праведних, але й грішних, та яких грішних? Тих, які звертаються до Отця Небесного як блудний син, зітхають б’ючи груди свої, як матір, плачуть біля ніг Христових, як грішниця, що омочила ноги Його сльозами, сповідання Йому приносять, як на хресті розбійник. На таких грішних Пречиста Божа Мати споглядає і поспішає на допомогу їм, і від усяких бід і нещасть визволяє».
Знаючи, що біда допущена за гріхи весь народ і ополчення наклали на себе трьохденний піст і з молитвою звернулись до Господа і Пречистої Його Матері за небесною допомогою. Молитва була почута. Від святителя Арсенія, який знаходився в полоні у поляків, прийшла звістка, що йому у видінні було відкрито про переміну суду Божого на милість, за заступництвом , натхненні відомістю російські війська визволили Москву від польських поневолювачів. Святкування на честь ікони Пресвятої Богородиці встановлено в 1649 році. І до сьогоднішнього часу ця ікона особливо шанується не тільки російським народом, але й усіма православними християнами.

Святий рівноапостольний Аверкій, єпископ Ієрапольський, чудотворець.
Рівноапостольний Аверкій прославився в ІІ столітті в Фригії. Місто Ієраполь в той час населяли, в основному язичники. Святитель молився Господу за спасіння їхніх душ і навернення до Істинного світла. Ангел, який з’явився святому Аверкію звелів сокрушити ідолів і язичницьке капище. З ревністю виконав святий повеління Боже. Почувши, що ідолопоклонники хочуть умертвити його, святитель прийшов на місце народних зібрань і відкрито викрив помилковість вірувань язичників. Язичники намагались схопити святого. У цей час в натовпі закричали три біснуваті юнаки. Народ почав хвилюватися, святитель же молитвою вигнав з них бісів. Бачачи юнаків здоровими, жителі Ієраполя попросили святителя Аверкія навчити їх християнської віри, а потім прийняли святе Хрещення. Після цього святитель вирушив у сусідні міста і села, зціляючи хворих і благовіствуючи про Царство Небесне. З проповіддю він пройшов Сирію, Килікію, Месапотамію, відвідав Рим і скрізь навертав до Христа багатьох людей. За свої апостольські труди, святитель Аверкій був названий рівноапостольним. Багато років огороджував він Церкву від єретиків, утверджував християн у вірі, наставляв заблудлих на істинний шлях, зціляв хворих і розповсюджував славу Христову.

Преподобні Феодор та Павло Ростовські
Преподобні Феодор та Павло Ростовські заснували в ХІV ст. на ріці Устьї, неподалік від Ростова, обитель на честь святих мучеників Бориса і Гліба. Першим на місце майбутнього монастиря прийшов з Новгородської області інок Феодор. Через три роки в його пустинь прийшов для подвигів інок Павло.
В 1363 році на свою батьківщину прийшов Преподобний Сергій Радонезький. Дізнавшись про це Феодор і Павло вирушили туди і звернулися за духовними порадами до великого подвижника. Преподобний Сергій відвідав їхню пустинь і вказавши на місце, благословив побудувати на ньому храм на честь святих страстотерпців Бориса і Гліба. Вже під час будівництва першого храму до подвижників почали збиратися ченці. Преподобний ігумен Феодор з радістю приймав всіх хто приходив. Скоро був побудований другий храм, на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Влаштувавши Борисоглібську обитель, преподобний Феодор доручив керівництво нею преподобному Павлу, а сам відійшов з декількома учениками у Вологодські ліса, де заснував на Білому озері, при впаданні в нього ріки Ковжи, обитель і подвизався в ній декілька років. Побудувавши храм на честь Святителя Миколая і влаштувавши монастир, преподобний Феодор поставив у ньому ігумена, а сам отримавши одкровення про швидку кончину, повернувся в Борисоглібську обитель, де преставився 22 жовтня 1409 року. Преподобний Павло деякий час управляв двома монастирями і упокоївся в тій самій обителі.

5 листопада пам’ять ап. Якова, брата Господнього по плоті. Прп. Якова Боровицького, Новгородського чуд. Свт Ігнатія, Патріарха Константинопольського

Апостол Яків, брат Господній
Апостол Яків, брат Господній – син праведного Йосифа Обручника. З дитинства Яків був назореєм, тобто чоловіком особливо посвяченим Богові. Назореї давали обітницю дотримання дівства, утримання від вина, не споживали м’ясної їжі, не стригли волосся.. Обітниця назорейства означала життя чисте і святе, заповідане колись Господом для всього Ізраїля. Коли Спаситель почав навчати народ про Царство Боже, святий Яків увірував у Христа і став Його апостолом, За богоугодне життя він був обраний першим єпископом Єрусалимської Церкви. Святий Яків головував на Апостольському Соборі, в Єрусалимі слово його було вирішальним ( Діян.15). За тридцять років єпископства апостол багатьох іудеїв навернув до Христа. Незадоволені цим книжники і фарисеї замислили вбити святого Якова. Вивівши святителя на покрівлю храму, вони наказали, щоб він відрікся від Христа, Спасителя світу. Але святий апостол почав голосно свідчити, що Христос є Істинний Месія. Тоді іудейські вчителі скинули праведника вниз. Святий помер не відразу, але зібравши останні сили, молився до Господа за своїх ворогів, які в цей час добивали його камінням. Мученицька смерть святителя Якова стала в 63 році.
Святий апостол Яків склав Божественну літургію, яка лягла в основу літургій, складених святителями Василієм Великим та Іоанном Золотоустом. Церква зберегла послання апостола, яке під його іменем входить до книг Священного Писання Нового Завіту.

Праведний Яків Боровицький, Новгородський чудотворець
Праведний Яків ще в отроцтві прийняв на себе суворий подвиг юродства. Більше про житіє його нічого не відомо. Прославив його Господь після кончини. В 1540 році, на третій день Пасхи, до поселення Боровичі( в Новгородській області) по річці Мсті проти течії припливла велика крига, на якій стояв гріб, дубова колода, без кришки, а в ньому лежало тіло юнака. Боячись відповідальності, селяни шестами відштовхнули кригу до середини річки, але вона повернулася до берега. Так повторювалось тричі. Вночі старійшинам села явився у сні юнак, якого бачили вони на кризі, і сказав: « Я такий самий християнин як і ви. Не гоніть мене. Моє ім’я Яків, я отримав ім’я в честь святого Якова, брата Господнього».
Мощі святого отрока були спочатку поставлені в каплиці, а в 1544 році перенесені в Святодухівський храм. Тоді ж було встановлене йому святкування. Господь прославляючи Свого угодника, дарував мощам святого Якова цілющу силу.

Святитель Ігнатій, Патріарх Константинопольський
Святитель Ігнатій, Патріарх Константинопольський ( 847-857; 867-877 рр.), в миру Микита, походив з царського роду. Коли його батько імператор Михаїл І ( 811-813 рр.), був скинутий з престолу Левом Вірменином ( 813-820 рр.) , 15-літнього отрока Ігнатія закрили в монастирі. Проте життя в монастирі укріпило святого Ігнатія у вірі та благочесті. Скоро він був поставлений ігуменом обителі, а пізніше обраний Патріархом Константинопольським.
Імператор Михаїл ІІІ ( 855-877 рр.) був ще малолітнім, і країною керував його дядько – Варда, людина неблагочестива і порочна. Святий Патріарх увіщав Варду залишити гріховне життя і сміливо викривав його беззаконня. Коли Варда хотів заставити Варду постригти в монахині святу царицю Феодору, матір імператора, щоб віддалити її від керівництва державою, то святитель Ігнатій не тільки не погодився, але навіть всенародно відлучив Варду від Причастя. П’ятнадцять днів мучили святого Патріарха, змушуючи відректися від сану, потім відправили в заслання. Коли до влади прийшов новий імператор, святитель Ігнатій був викликаний з заточення і ще 10 років був Паиріархом. Упокоївся він в 877 році, в монастирі.

6 листопада ікони Божої Матері « Всіх скорботних Радість». Прпп. Арефи, Сисоя і Феофіла, затворників Києво-Печерських, що в Ближніх печерах. Свт. Афанасія, патріарха Царгородського

Ікона Божої Матері «Всіх скорботних Радість»
Ікона Пресвятої Богородиці « Всіх скорботних Радість» прославилась чудотворенням в 1688 році. Рідна сестра патріарха Іоакима (1674-1690 рр.) Євфимія, що жила в Москві, довгий час хворіла невиліковною хворобою. Одного разу вранці, під час молитви, вона почула голос: « Євфиміє! Йди в храм Преображення Сина Мого, там є образ, званий « Всіх скорботних Радість». Нехай священик відслужить молебень з водосвяттям, і отримаєш зцілення від хвороби». Євфимія дізнавшись, що така ікона дійсно є в храмі Преображення на Ординці, виконала повеління Пресвятої Богородиці – і зцілилась. Це стало 24 жовтня 1688 року. Ікона Пресвятої Богородиці « Всіх скорботних Радість» славиться великою кількість чудес. Цей чудотворний образ належить до найбільш шанованих серед безлічі ікон Цариці Небесної. Слід сказати, що існує багато списків із цієї ікони які також прославились великою кількістю чудес, бо Пресвята Владичиця Діва Богородиця через Свої чудотворні ікони подає зцілення від душевних і тілесних хвороб всім, хто з вірою приходить і звертається до неї в своїх молитовних зітханнях.

Преподобний Арефа, затворник Києво-Печерський
Преподобний Арефа, затворник Києво-Печрський належить до великого сонму преподобних отців Славної Печерської обителі, які своїми подвигами і чудесами освятили Київські гори. Преподобний Арефа був родом з Полоцька. Проживаючи в монастирі, він зберігав у своїй келії багато багатства. Одного разу злодії обікрали його. Жалкуючи про втрачене майно, преподобний Арефа став нарікати на Господа, за що був вражений тяжкою хворобою. Будучи при смерті, він бачив, як прийшли до нього Ангели і біси і почали сперечатися між собою. Біси заявляли, що за скупість і нарікання на Бога він повинен бути переданий їм, Ангели ж, звернувшись до нього, промовили: «Нещасниий чоловіче, якби ти подякував Богу за вкрадене майно, це зарахувалося б тобі за милостиню». Після видіння преподобний Арефа був повернений до життя. Він повністю змінив своє життя і решту днів своїх провів у затворі в сокрушенні і розкаянні за свої гріхи, відрікшиь від усього земного. Відійшов преподобний Арефа до Господа не пізніше 1190 року. Похований у Ближніх печерах Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври.

Преподобний Сисой, затворник Києво-Печерський
Нажаль про преподобного Сисоя, затворника до нас дійшло зовсім мало відомостей. Знаємо, що жив преподобний наприкінці ХІІ- на початку ХІІІ ст. Відомо що він був затворником і догоди Господу завершивши саме такий особливий подвиг затворництва. В Акафісті всім преподобним Печерським він прославляється такими словами: « Радуйся, Сисою, бо тобі бдіння було сном, а сльози заспокоєнням». Похований преподобний Арефа, затворник Києво-Печерський у Ближніх печерах Київської Лаври.

Преподобний Феофіл, затворник Києво-Печерський
Преподобний Феофіл проходив послух у Печерському монастирі наприкінці ХІІ - на початку ХІІІ ст. Як і про більшість преподобних отців Києво-Печерських, про нього нам нажаль нічого не відомо. Не дійшло до нашого часу ніяких відомостей про походження святого Феофіла. Невідомо також де він народився. Знаємо, що останні роки свого подвижницького життя жив у затворі. Церква оспівує подвиги преподобного Феофіла в акафісті всім преподобним Печерським такими словами: Радуйся, Феофіле, бо тобі земля ложем була, а волосяниця одежею». Навіть з цих декількох слів прославлення святого, ми можемо усвідомити наскільки суворим і подвижницьким було його праведне життя. Звершивши подвиг посту і затворництва преподобний Феофіл відійшов до райських осель де немає ні смутку ні скорботи, а невимовне райське блаженство і єдність з Господом. Похований преподобний у Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.

Святитель Афанасій І, Патріарх Константинопольський
Святитель Афанасій І, Патріарх Константинопольський (1289-1293 рр; 1303-1311 рр.), в миру Олексій, був родом з Адріонополя. Ще в юності, мавши успіх у пізнанні мудрості Христової, він залишив дім і пішов у Фесалоніки, де в одному з монастирів прийняв постриг з іменем Акакій. Звідти він скоро пішов на Святу гору Афон і вступив в братство Есфігменської обителі, де три роки служив трапезарем. В трудах подвигах він придбав дар сліз, а своїми чеснотами знайшов всезагальну прихильність братії. Боячись похвал, смиренний Акакій пішов з Афону спочатку до святинь Єрусалиму, а потім на Патрійську гору, де довгий час подвизався в пустельництві. Звідти подвижник перейшов на Авксентієву, а потім на Галантійську гору в монастир блаженного Лазаря, де прийняв великий ангельський образ з ім’ям Афанасій, отримав священний сан і став еклесіархом. Тут святий удостоївся Божественного одкровення: від розп’яття він чув голос Господній, який призивав його до пастирського служіння.
Через 10 років, бажаючи ще більше укріпити свій дух у безмовності і молитві, святий Афанасій знову поселився на Афонській горі. Однак, через суперечки, які виникли там повернувся на Галантійську гору. Але і тут, йому довелося не довго залишатися в усамітненні. Багато людей приходило до нього за пастирськими настановами. В той час кафедра Константинопольської Церкви була овдовіла після потрясінь і смут Патріарха Іоанна Векка. За пропозицією благочестивого імператора Андроніка Палеолога, Собор архієреїв і кліриків в 1289 році єдинодушно обрав святого Афанасія на кафедру Вселенської Церкви.
Патріарх Афанасій з старанністю став виконувати новий послух і багато зробив для укріплення Церкви. Суворість його викривань викликала незадоволення серед впливового духовенства, і в 1293 році він був вимушений покинути кафедру і пішов знову в свій монастир, де подвизався в усамітненні. В 1303 році йому знову був вручений жезл патріаршого служіння, котре він достойно ніс ще 7 років. В 1308 році святитель Афанасій поставив в митрополита Київського і всієї Русі святителя Петра, Предстоятеля Церкви на Русі. Святий Афанасій в 1311 році залишив управління Церквою і пішов у свою обитель повністю віддавшись Господу. Упокоївся святитель Афанасій у віці 100 років.

7 листопада пам’ять Прпп. Мартирія диякона і Мартирія затворника, Печерських, в Дальніх печерах

Преподобний Мартирій, диякон Києво-Печерський
До великого собору всіх преподобних отців Києво-Печерських належить також і преподобний Мартирій диякон Печерський. Преподобний Мартирій Печерський був ченцем обителі Києво-Печерської наприкінці ХІІІ- на початку ХІV ст. За високу чистоту і дотримання суворого посту був поставлений на диякона, мав дар творити чудеса. Препеодобного боялися біси, тому що він виганяв їх силою Божою. Нетлінні мощі його знаходяться у Дальніх печерах.

Преподобний Мартирій, затворник Печерський
Преподобний відбував послух у Печерській обителі в ХІІІ-ХІV ст. Знаємо, що він був затворником. Упокоївся у монастирі. До нашого часу знаходяться в печерах святі його мощі. В акафісті всім преподобним Печерським сказано: « Радуйся, Мартирію, бо ти чеснотами життя просвітив». Звершивши святе і богоугодне житіє святий Мартирій, затворник відійшов до Господа.

8 листопада пам'ять вмч. Димитрія Солунського. Свт. Феофіла, єп. Новгородського

Святий великомученик Димитрій Солунський, Мироточивий
Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула в Фесалолніках,( слов’янська назва Солунь). Йшло третє століття християнства, римське язичництво, духовно зламане і переможене сонмом мучеників та сповідників Розп’ятого Спасителя, посилювало гоніння. Батько і мати святого Димитрія були таємними християнами. В таємній домовій церкві, яка була в домі проконсула, хлопчик був охрещений і наставлений християнській вірі. Коли помер батько, а Димитрій вже досяг повноліття, імператор Галерій Максиміан, що посів престол в 305 році, визвав його до себе на службу. Імператор переконавшись у здібностях Димитрія, призначив його на місце батька проконсулом Фесалонікійської області. Головним завданням покладеним на молодого стратега, було захист міста і оборона від варварів і знищення християнства. Існує думка, що батьки Димитрія були слов’янського походження. По відношенню до християн воля імператора була однозначною: «Віддавай на смерть кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Максиміан навіть не здогадувався, що призначаючи Димитрія, яку широку стежку сповідницьких подвигів він надає тайному подвижнику.
Прийнявши призначення, Димитрій повернувся в Фесалоніки і відразу перед всіма сповідав і прославив Господа нашого Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і страчувати християн, він став відкрито навчати жителів міста християнській вірі, викорінювати язичницькі звичаї та ідолопоклонство. Укладач житія святого Димитрія, Метафраст, говорить що великомученик став для Фесалонік у своїй повчльній ревності, як другий Апостол Павло, тому що саме «апостол народів» заснував у Солуні колись першу громаду християн ( 1 Сол., 2 Сол. ). Святому ж Димитрію призначено було Господом продовжити справу Апостола і послідувати заним не тільки в проповіді Євангелія Царства, але й у мученицькій смерті.
Коли Максиміан дізнався, що призначений щойно ним проконсул – християнин, і багатьох навернув у християнство, то дуже розгнівався. Повертаючись з військового походу, імператор вирішив повертатись через Фесалоніки, бажаючи розправитись з солунськими християнами.
Дізнавшись про це, святий Димитрій завчасно звелів своєму вірному слузі Луппу роздати майно убогим зі словами: «Розділи багатство земне між ними – будемо шукати собі багатство небесне». А сам віддав себе посту і молитві готуючись прийняти мученицький вінець.
Коли імператор увійшов у місто, викликали до нього Димитрія, і він сміливо визнав себе християнином і викрив неправду та суєтність римського багатобожжя. Максиміан наказав кинути сповідника в темницю, де Ангел утішав святого. Сам же імператор пішов дивитись на гладіаторські бої. Улюбленець імператора гладіатор-германець Лій безжалісно перемагав всіх супротивників і вбивав християн кидаючи їх на списи. Відважний воїн-християнин Нестор, отримавши благословення від Димитрія на поєдинок, переміг Лія. Розгніваний правитель звелів стратити Нестора і послав у темницю воїнів, щоб ті прокололи списами святого Димитрія.
На світанку 26жовтня / 8 листопада воїни виконали наказ імператора проколовши великомученика списами. Вірний слуга святого Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високого достоїнства його і також омочив його в крові. Перснем та іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти недужих. Імператор звелів схопити і умертвити його.
Тіло святого великомученика Димитрія було викинуте на поталу звірам, але солунські християни взяли його і таємно поховали. Відомо, що з сьомого століття від мощей святого починає витікати запашне, цілюще миро, через що і почали називати великомученика Мироточивим. Декілька разів шанувальники великомученика Димитрія намагались перенести його тіло до Константинополя, але їм це не вдавалось, бо святий таємничо проявляв свою волю залишитись покровителем і захисником Фесалонік.
Святий великомученик Димитрій шанується як великий святий, серед нашого народу, ще з часів Київської Русі.

Святитель Феофіл, єпископ Новгородський
Преподобний Феофіл був протодияконом і різничним у Новгородського архієпископа Іони. У 1470 р., коли той помер, він, за тодішньою традицією, жеребкуванням був обраний на святительське місце. Йому було непросто управляти Новгородською кафедрою.
Волелюбний народ Великого Новгорода завжди виступав за церковну й політичну незалежність і від Москви, і від Литви. Це нерідко призводило до збройних сутичок. Владика Феофіл був проти кровопролиття, але незалежність новгородської землі підтримував. 15 грудня 1472 р. він був висвячений на архієпископа.
У 1480 р. незалежність Новгорода була ліквідована остаточно, і в нових умовах владиці Феофілу стало зовсім не затишно.
Після двадцятирічної архієрейської служби у 1480 р. владику силоміць було усунено з кафедри. Його вивезли в Москву й заточили в Чудів монастир. Майже п’ятирічне перебування в цій обителі призвело до серйозного захворювання. Преподобному Феофілу уві сні з’явився святитель Новгородський Нифонт і сказав: «Ти обіцяв поклонитися святим Печерським, але не виконав обітниці; за це Господь скоротив роки твого життя. Хіба ти не знаєш, що хто не виконав обітниці Богу, той не побачить лиця Його?» Феофіл дійсно давно мріяв поклонитися Києво-Печерським угодникам і негайно поїхав до Києва. Проте коли дісталися до Дніпра, йому з’явився Господь і сповістив про кончину, обіцяв прийняти його душу до Себе та повелів покласти тіло Феофіла в печері. Так і відійшов преподобний Феофіл до Господа.
Його тіло в просмоленій колоді по Дніпру допливло до Києво-Печерських гір і було покладено в Дальніх печерах, поряд із підземною церквою Благовіщення Пресвятої Богородиці.
В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, святителю Феофіле, пастирю добрий, бо за паству свою ти готовий був життя віддати». Пам’ять преподобного Феофіла Печерського, єпископа Новгородського вшановується в другу неділю Великого посту 8 листопада (26 жовтня за ст. ст.).

9 листопада пам'ять прп. Нестора Літописця Прп. Нестора Некнижного Києво-Печерських

Прп. Нестор Літописець, Києво-Печерський
Преподобний Нестор літописець належить до великого сонму отців Києво-Печерських і його, також, вважають одним із покровителів Волинської землі.
Народився преподобний Нестор в 50-их роках XI ст.. в Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія і став послушником. Постриг в чернецтво преподобного Нестора преємник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був висвячений на ієродиякона. Про його високе духовне житіє говорить те, що він серед інших преподобних Печерських брав участь у вигнанні біса з Микити затворника Печерського ( пізніше єпископа Новгородського). Преподобний Нестор дуже цінив істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. « Велика буває користь від науки книжної, - говорив він, - книги вказують і навчають нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стримання. Це ріки, що наповнюють вселенну, від котрих виходить мудрість. В книгах незліченна глибина, ними утішаємось в печалі, вони вузда стримання. Якщо старанно пошукаєш в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Тому що той хто читає книги розмовляє з Самим Богом або святими мужами». В монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. У 80-их роках преподобний Нестор склав житіє страстотерпців Бориса і Гліба, житіє преподобного Феодосія Печерського, а в 1091 році, напередодні престольного празника Печерського монастиря, ігумен Іоанн доручив йому викопати із землі для перенесення в храм мощі преподобного Феодосія.
Головним подвигом житія преподобного Нестора було написання « Повісті временних літ». Преподобного Нестора можна назвати першим руським церковним істориком, бо саме від нього ми дізнаємось про перших митрополитів на Русі, про перші храми , про Хрещення Русі, та багато іншої корисної інформації. З літописів преподобного Нестора Літописця ми , також, багато дізнаємось про історію Волинської землі. Преподобний був не лише письменником, а найперше аскетом-подвижником. Закінчивши свій многотрудний земний шлях він відійшов до Господа біля 1114 року, заповівши печерським інокам-літописцям продовжити його великий труд. Похований преподобний Нестор в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври, де і нині спочивають його мощі.

Преподобний Нестор Некнижний, Києво-Печерський
Преподобний Нестор Некнижний входить до великого собору отців Києво-Печерських. Нажаль, до нашого часу дійшло дуже мало відомостей. Відомо що він був ченцем Печерської обителі в ХIV ст. і щиро служив Богові. Називають його Некнижним щоб розрізняти з преподобним Нестором Літописцем. Під час церковних служб думав тільки про Господа і про те, про що говорилось і співалось на богослужінні. Вдосконалюючись у подвигах благочестя преподобний Нестор досягнув такого дару, що під час молитви і служб церковних бачив ангелів і Самого Господа. Маючи дар прозорливості передбачив день своєї смерті. Похований преподобний Нестор Некнижний у Дальніх печерах Київської лаври, де і нині спочивають його нетлінні мощі.

10 листопада пам'ять прп. Іова, ігумена і чудотворця Почаївського. Свт. Димитрія, митр. Ростовського. Мц. Параскеви-П’ятниці

IovПреподобний Іов, ігумен і чудотворець Почаївський