6 лютого пам'ять блж Ксенії Петербурзької. Прп. Ксенії

Свята блаженна Ксенія Петербурзька
Свята блаженна Ксенія Петербурзька народилася в першій половині XVIII століття від благочестивих і благородних батьків; батька її звали Григорієм, а ім'я її матері невідомо. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна взяла шлюб з придворним півчим, полковником Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком у Санкт-Петербурзі. Але не довго судив Господь молодому подружжю йти разом по життєвому шляху, ангел смерті розлучив їх: Андрій Федорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.
Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона відразу немов забула все земне, людське, всі радощі і втіхи, і внаслідок цього багатьом здавалася немов божевільною, що позбулася розуму.
Так на неї стали дивитися навіть її рідні і знайомі і особливо після того, як Ксенія рішуче роздала все своє майно бідним, а будинок подарувала своїй добрій знайомій, Параскеві Антоновій. Рідні Ксенії подали навіть і прохання начальству померлого Андрія Федоровича, просячи не дозволяти Ксенії у безумстві роздавати своє майно. Начальство померлого Петрова викликало Ксенію до себе, але після розмови з нею цілком переконалося, що Ксенія абсолютно здорова, а тому має право розпорядитися своїм майном, як їй до вподоби.
Звільнившись від усіх земних турбот, свята Ксенія обрала для себе важкий шлях юродства ради Христа. Одягнувшись в костюм чоловіка, тобто надівши на себе його білизну, каптан, камзол, вона стала всіх запевняти, що Андрій Федорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною , і завжди охоче відгукувалася, якщо її називали Андрієм Федоровичем.
Якого-небудь певного місця проживання Ксенія не мала. Здебільшого вона цілий день блукала по Петербурзькій стороні і переважно в районі приходу церкви святого Апостола Матфея, де в той час жили в маленьких дерев'яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледь взутої жінки, яка не мала місця, де голову прихилити, її алегорична розмова, її сповнена смирення стриманість почасти давали злим людям, особливо, вуличним хлопчакам привід і сміливість глумитися над блаженною. Блаженна ж усі ці паплюження зносила покірливо. Лише одного разу, коли Ксенія вже стала шануватися як угодниця Божа, жителі Петербурзької сторони бачили її в сильному гніві. Знущання хлопчаків того разу перевищили всяке людське терпіння, вони лаялися, кидали в неї камінням і брудом. З тих пір місцеві жителі поклали край її вуличному переслідуванню.
Згодом до дивацтв блаженної звикли. Їй стали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія ні за що не погоджувалася проміняти свої лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині і зеленій спідниці або навпаки - зеленій кофтині і червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового обмундирування її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і негайно ж віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і сама вона. Блукаючи цілими днями по брудних, не мощених вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала у них, розмовляла, а потім знову вирушала мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не тільки жителі Петербурзької сторони, але й місцева поліція, для якої місцеперебування блаженної ночами здавалося навіть підозрілим. Вирішено було дізнатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і тут в колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на всі чотири сторони.
Одного разу робітники, що що працювали на будівництві нової кам'яної церкви на Смоленському кладовищі, стали помічати, що вночі, під час їхньої відсутності на будові, хтось наносить на верхів'я церкви, що будується цілі гори цегли. Довго дивувалися цьому робітники, довго дивувалися, звідки береться цегла. Нарешті вирішили довідатися, хто міг бути цей дармовий, невтомний працівник, який кожну ніч тягає для них цеглу. Виявилося, що була раба Божа блаженна Ксенія.
За великі її подвиги і терпіння Господь ще за життя прославив свою обраницю. Раба Божого Ксенія сподобилась дару прозріння сердець і майбутнього. Вона напророкувала спочинок імператриці Єлизавети Петрівни та Івана Антоновича; купчисі Крапівниній передбачила близьку смерть, кажучи: «Зелена кропива, але скоро зів'яне», а одній убогій дівчині - заміжжя.
Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала і таємниці тих осіб, кого вона відвідувала. Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила або у кого споживала їжу, були щасливі і успішні в справах. І торговці, і візники, всі старалися їй чим-небудь прислужитися; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.
На сімдесят першому році земного життя вона спочила сном праведника. Тіло її було поховано на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її труни. За молитвами блаженної Ксенії Господь врятував одну дівицю від жахливого шлюбу із утікачем каторжником, який видавав себе за вбитого ним полковника. Після здійснення панахиди над її могилою стражденні отримували зцілення, в сім'ях оселюється порушений мир, потребуючі отримували все їм необхідне.
Над могилою блаженної Ксенії згодом була побудована каплиця, до якої стікалися її численні шанувальники. Після революції більшовики закривали каплицю, але ніякими зусиллями безбожників неможливо було заглушити в народі пам'ять про блаженну та віру в її молитовне заступництво перед Престолом Божим.

Преподобна Ксенія
Преподобна Ксенія, в миру Євсевія, була єдиною дочкою знатного римського сенатора. З юності вона прагнула до Бога. Щоб уникнути майбутнього шлюбу, вона таємно пішла з батьківського дому з двома відданими їй служницями і відпливла на кораблі. Зустрівшись, за Промислом Божим, з настоятелем обителі святого апостола Андрія, яка знаходилася в місті Міласі, в Кесарії, вона попросила його прийняти її зі супутницями. Змінивши своє ім’я, вона назвалася Ксенією. Тут вона купила землю і побудувала храм в ім’я святого Стефана і заснувала жіночий монастир. В скорому часі після цього єпископ Міласа, Павло, посвятив Ксенію в диякониси, як достойну цього звання за благочестиве життя. Свята усім надавала допомогу: для бідних була благодійницею, для засмучених – втіхою, для грішних – наставницею. Мала глибоке смирення, вважаючи себе гіршою за усіх. В подвигах своїх керувалася настановами палестинського подвижника, преподобного Євфимія. Своїм життя навернула багато душ до спасіння. Блаженне упокоєння святої під час молитви, було ознаменоване явленням над монастирем знамення у вигляді золотого вінка з сяючим в ньому хрестом. Це знамення супроводжувало тіло святої, яке винесли в місто до народу, і не зникало аж до часу погребіння. Багато хворих, які торкалися до мощей святої, отримували зцілення.