3 лютого пам'ять прп. Максима Сповідника. Прп. Максима Грека. Мц. Агнії діви

Преподобний Максим Сповідник
Преподобний Максим Сповідник народився в Константинополі близько 580 року й виріс у благочестивій християнській родині. Замолоду він отримав різнобічну освіту: вивчив філософію, граматику, риторику, був обізнаний щодо давніх авторів і досконало володів Богословською діалектикою. Коли преподобний Максим пішов на державну службу, знання й сумлінність дали йому змогу стати першим секретарем імператора Іраклія (611 – 641). Але придворне життя обтяжувало його, і він пішов у Хрисопольску обитель (на протилежному березі Босфору – нині Скутари), де прийняв чернечий постриг. Своїм смиренномудрієм він згодом здобув любов братії і був обраний ігуменом монастиря, але і в цьому сані, через свою незвичайну скромність, він, з власних його слів, “залишався простим ченцем”. В 633 році на прохання одного богослова, майбутнього святителя Єрусалимського Патріарха Софронія (пам’ять 11 березня), преподобний Максим полишив обитель і виїхав в Александрію.
Святий Софроній був відомий на той час як непримиренний супротивник монофелітської єресі. Після того, як IV Вселенський Собор (451 р.) засудив монофізитів, що сповідували одну (Божественну) природу в Господі Ісусі Христі, єретиками-монофелітами було введене поняття єдиної Божественної волі і єдиної (Божественної) дії, що приводило до визнання відкинутого монофізитського псевдовчення. Монофелитство знайшло численних прихильників у Вірменії, Сирії, Єгипті. Єресь, посилювана національною ворожнечею, зробилася серйозною загрозою церковній єдності Сходу. Боротьба Православ’я з єресями особливо ускладнилася тим, що до 630 року три патріарші престоли на Православному Сході опинилися захопленими монофізитами: Константинопольський – Сергієм. Антиохійський – Афанасієм, Александрійський – Кіром.
Шлях преподобного Максима з Константинополя в Александрію пролягав через Крит, де й почалася його проповідницька діяльність. Там він зіткнувся з єпископатом, який притримувався єретичних поглядів Севера і Несторія. В Александрії та її околицях преподобний пробув близько 6 років. В 638 році імператор Іраклій разом з патріархом Сергієм, прагнучи зменшити віросповідні розбіжності, видав указ, так званий “Екфезіс” – “Виклад віри”, що остаточно велів сповідувати вчення про одну волю при двох природах Спасителя. Захищаючи Православ’я, преподобний Максим звертався до людей різних звань і станів, і ці бесіди мали успіх. “Не тільки клір і всі єпископи, але й народ, і всі світські начальники відчували в собі якийсь нескоримий потяг до нього”, – свідчить його житіє.
Наприкінці 638 року помер патріарх Сергій, а в 641 році – імператор Іраклій. Імператорський престол посів жорстокий і грубий Констанс II (642 – 668), відвертий прихильник монофелітів. Підсилилися напади єретиків на Православ’я. Преподобний Максим вирушив у Карфаген і проповідував там і в околицях ще 5 років. Коли туди прибув спадкоємець патріарха Сергія патріарх Пірр, який полишив Константинополь через придворні інтриги, за переконаннями монофеліт, між ним і преподобним Максимом у червні 645 року відбувся відкритий диспут, на якому Пірр всенародно визнав свої омани й побажав навіть вручити папі Феодору письмове зречення від них. Преподобний Максим разом з Пірром відбули в Рим, де папа Феодор прийняв покаяння колишнього патріарха й відновив його в сані.
В 647 році преподобний Максим повернувся в Африку. Там на соборах єпископів монофелітство засуджувалося як єресь. В 648 р. замість “Екфезісу” вийшов новий указ, складений, з доручення Костянтина, константинопольським патріархом Павлом – “Типос” – “Зразок віри”, який забороняв всілякі міркування, як про одну волю, так і про дві волі при визнанні двох природ Господа Ісуса Христа. Тоді преподобний Максим звернувся до Римського папи Феодора, який змінив папу Мартина I (649 – 654), з проханням винести питання про монофелитство на соборне обговорення всієї Церкви. В жовтні 649 року був зібраний Латеранский Собор, на якому були присутні 150 західних єпископів і 37 представників Православного Сходу, серед яких був і преподобний Максим Сповідник. Собор засудив монофелитство, а його захисники, Константинопольські патріархи Сергій, Павло та Пірр, були піддані анафемі.
Коли Констанс II отримав визначення Собору, він наказав схопити і папу Мартина, і преподобного Максима. Цей наказ був виконаний через п’ять років, в 654 році. Преподобного Максима обвинуватили в зраді батьківщині та ув’язнили. В 656 році він був засланий у Фракію, а потім знову привезений в Константинопольську в’язницю. Преподобного разом із двома його учнями піддали найжорстокішим катуванням: кожному відрізали язик і відсікли праву руку. Потім їх заслали в Колхіду. Але тут Господь виявив невимовне чудо: всі вони набули здатність говорити й писати. Преподобний Максим пророчив свою кончину (+ 13 серпня 662 року). У грецьких прологах на 13 серпня зазначається перенесення його мощей у Константинополь; воно могло бути присвячене до кончини преподобного. Можливо, що встановлення пам’яті на 21 січня пов’язане з тим, що 13 серпня святкується віддання свята Преображення Господнього. Над могилою преподобного Максима ночами запалювалися три чудесно знайдені світильники і відбувалися безліч зцілень. Преподобний Максим Сповідник залишив Церкві велику Богословську спадщину. Його екзегетичні праці містять пояснення важких місць зі Святого Письма, тлумачення молитви Господньої та 59-го псалма, схолії до творів священномученика Діонисія Ареопагіта (+ 96; пам’ять 3 жовтня) і святителя Григорія Богослова (+ 389, пам’ять 25 січня). До екзегетики належать також пояснення Богослужіння під заголовком “Містагогія” (“Вступ про таїнство”).
До догматичних праць преподобного належать: виклад його диспуту з Пірром, кілька трактатів і листи до різних осіб. В них міститься виклад Православного вчення про Божественну сутність таіпостась, про Боговтілення та про обожнення людської природи.
“Ніщо в обожненні не є здобутком природи, – писав преподобний Максим в листі до свого друга Фалассія, – тому що природа не може зрозуміти Бога. Виключно лиш милість Божа має здатність давати обожння істотам… Людина (образ Божий) в обоженні уподібнюється Богові, він радіє надлишку всього, що належить йому за природою, тому що благодать Духа тріумфує в ньому і тому що Бог діє в ньому” (лист 22). Преподобному Максимові належать і антропологічні праці. Він розглядає природу душі та її свідомо-особисте існування після смерті людини. Серед моральних творів особливо важливі “Глави про любов”. Преподобний Максим написав також три гімни в кращих традиціях церковної гімнографії, що вели початок від святителя Григорія Богослова.
Богослов’я преподобного Максима Сповідника, що грунтується на духовному досвідному знанні великих отців-пустельників, що використовує мистецтво діалектики, вироблене дохристиянською філософією, було продовжене й розвинене в працях преподобного Симеона Нового Богослова (+ 1021; пам’ять 12 березня) і святителя Григорія Палами (+ бл. 1360; пам’ять 14 листопада).

Преподобний Максим Грек
Преподобний Максим Грек (в миру Михайло Триволис) (бл. 1475-1556) походив з аристократичної грецької сім'ї і народився в м. Арте в західній частині Греції. Як встановив І. Денисов, світське ім'я Максима - Михаїл Триволіс. В кінці XV століття він переїхав до Італії, де був близько знайомий з багатьма відомими діячами італійського Відродження. Однак ідеї гуманізму його не захопили, навпаки, найбільше враження на нього справили проповіді католицького проповідника Дж. Савонаролі Можливо, під їхнім впливом Михаїл поселяється в домініканському монастирі Сан-Марко з наміром постригтися у ченці. Але й католицьке трактування Христового вчення не знаходить відгуку в його душі. У 1504 році він відправляється на Афон, де повертається до православ'я і приймає постриг у грецькому Ватопедському монастирі під ім'ям Максима.
У 1518 році, за запитом великого московського князя Василя III, Максим приїжджає до Москви в якості перекладача. Тут він поселяється в Чудовому монастирі в Кремлі і займається перекладами Тлумачного Апостола і Тлумачної Псалтиря. Перший час він не володів слов'янською мовою, і тому на допомогу йому було додано перекладачі Посольського наказу Дмитро Герасимов і Власій. Святий Максим перекладав тексти з грецької на латину усно, а потім вже його російські помічники робили письмові переклади з латини на слов'янську мову.
На початку 20-х років Максим закінчує доручену йому роботу і просить дозволу повернутися на Афон. Проте дозволу не було дано, але йому доручають нові переклади і виправлення інших книг. У ці ж роки він зближується з Вассіаном Патрікеевим і активно бере участь у внутрішньоцерковній та внутрішньополітичній полеміці між "нестяжателямі" і "іосіфлянамі".
У 1525 році, звинувачений у єресі і навіть зраду, Максим Грек був засуджений і ув'язнений в Іосифо-Волоколамському монастирі, де знаходився у важких умовах при повній забороні на літературну діяльність.
У принципі, більшість звинувачень були несправедливі. "Зрада" зводилася до того, що Максим Грек спілкувався в Москві з турецьким послом. "Єретичні" фрази, знайдені в деяких перекладених ним текстах, теж були цілком зрозумілі. З одного боку, Максим ще не опанував повною мірою слов `янською мовою, від чого виникали різні непорозуміння. З іншого боку, він, вихований у дусі традиційного візантійського (грецького) православ'я, виявив у слов'янських книгах багато невідповідності візантійської ортодоксії. Отже, і російське православне віровчення, в результаті багатовікового самостійного розвитку, до XVI століття вже істотно відрізнялося від грецького. Спроби ж Максима Грека ліквідувати ці невідповідності були сприйняті Російською Церквою і російськими світською владою, як замах на православні догмати і на незалежність Росії. Між іншим, у цьому полягала й одна з причин небажання випускати Максима з Росії, - він занадто багато дізнався. Отже, влада побоювалася, що, повернувшись на Афон, Максим Грек міг вплинути на формування негативного ставлення до Росії в усьому православному світі.
До речі, будь-які зміни в усталених канонах богослужіння взагалі на Русі тяжко сприймалися . Лише у XVII столітті, за патріарха Никона, слов'янські книги будуть приведені у відповідність з грецькими. Але це знову обернеться трагедією, тепер вже загальноросійською - розколом Російської Церкви.
У 1531 році Максим Грек був засуджений вдруге, цього разу разом з Вассіаном Патрікеєвим, причому до старих звинувачень додалися звинувачення в чаклунстві і чорнокнижництва, а також у некористолюбстві і непошані російських монахів-чудотворців, чиї обителі володіли землями. По суті справи, лише звинувачення в "некористолюбстві" мало під собою грунт - Максим Грек і справді говорив і писав про користь "нестяжання". Його ж співпраця з Вассіаном Патрікеєвим послужила для "іосіфлянского" керівництва Церкви і, перш за все, для митрополита Даниїла, зайвим доказом "вини" прп. Максима Грека.
Церковний суд визнав його винним за всіма пунктами, але умови покарання пом'якшили, - він був переведений у Тверській Отроч монастир. У 40-і роки, після скинення митрополита Даниїла, Максиму Греку навіть повернули частину його архіву, конфіскованого ще при першому арешті, і він приступив до складання зібрання своїх творів.
У 1547-1548 рр.., При новому государі Івані IV, після багаторазового заступництва вселенських патріархів (Александрійського і Константинопольського) і, мабуть, нових радників царя, Максима Грека перевели в Троїце-Сергіїв монастир. Однак остаточного свого звільнення він так і не домігся.
Творча спадщина Максима Грека більш ніж широка - сьогодні відомо більше 150 його творів. Перш за все, Максим Грек прославився як перекладач. Він здійснив нові переклади Тлумачної Псалтиря, Тлумачного Апостола, окремих книг Святого Письма і тлумачення на них. З святоотцівської літератури - окремі праці Іоанна Златоустого, Василія Великого, Григорія Богослова. Крім того, - фрагменти з візантійської енциклопедії X століття Лексикону "Свиди".
Як самостійний православний мислитель, Максим Грек є автором великої кількості різних творів. Але, на жаль, його творчість ще чекає свого докладного дослідження. Лише в минулому столітті в Казані двічі виходило тритомне зібрання його творів, проте, воно не відповідає сучасним науковим вимогам. В останні ж роки видані тільки окремі твори Максима Грека.
На відміну від більшості своїх російських сучасників, Максим Грек отримав систематичну філософську, богословську і філологічну освіту. Знання мов дозволило йому читати в оригіналах праці античних філософів, з яких він найбільше шанував Платона, Сократа і Аристотеля. З святоотцівської літератури він зазначав твори Аврелія Августина і, особливо, Іоанна Дамаскіна, якого називав "Дамаскове сонце".
Звичайно ж, рівень і глибина знань, широта кругозору, систематичність мислення високо піднімали Максима Грека в очі оточуючих. Тому він користувався великим авторитетом при вирішенні різних релігійно-філософських питань.
Взагалі, Максим Грек високо оцінював значення філософії: "Філософія без применшення є річ вельми шанована і воістину божественна ...". Проте, слідуючи давній святоотцівської традиції, він підкреслював двоїсту природу філософії. Преподобний Максим Грек поділяє філософію на "внутрішню" і "зовнішню".
Перша безпосередньо пов'язана з православним богослов'ям, друга - це західноєвропейська католицька схоластика, а також світська, найчастіше язичницька мудрість. І якщо "внутрішню" філософію, яка веде до пізнання Бога, Максим Грек визнає повністю, то "зовнішня" філософія, на його думку, може використовуватися лише в обмежених межах. Адже, на його переконання, католики-схоласти, "філософією суєтного приваблення прикрість ви робите", християнське богослов'я "підганяють до арістотелівського вчення" і, тим самим, "відходять від божественного закону". Отже, "зовнішня" філософія придатна лише до "вироблення правильної мови" і "виправлення мислення".
"Внутрішня" ж філософія "цнотливість і мудрість, і лагідність вихваляє, і всяке інше добре прикраса вдачі як закон вважає, і порядок у суспільстві найкращий встановлює, і, в цілому говорячи, всяку чесноту і благодать у цьому житті запроваджує". Людина, що опанувала мудрістю "внутрішньої" філософії стає прикладом для інших: "З такими личить спілкуватися і нам постійно, як істини і благочестя наставниками, від них збираючи найкраще і те, що сприяє нашому благочестю". Більш того, роль справжнього мудреця-філософа настільки висока в суспільстві, що Максим Грек писав: "Більш мені представляється в цьому житті творить благо філософ чоловік, ніж цар справедливий".
Цілком природно, що найважливіший світоглядний питання, що хвилювало Максима Грека, випливав з християнського віровчення - як спастися? Що потрібно зробити людині в земному житті, щоб заслужити посмертного спасіння і вічного життя?
У своїх відповідях на це питання святий Максим Грек цілком традиційний. Сенс людського життя він бачив у тому, щоб кожна людина повинна всіляко захищати себе від спокус, зміцнювати волю і розум, розвивати свої моральні достоїнства. Символ цілісності людини - її серце, в яке Господь закладає етичні закони. Саме моральні зусилля дозволяють "думці від плоті обуздать", тобто перемогти "плотські спокуси". Моральна чистота безпосередньо пов'язана з "чистотою розуму", адже саме "розум", на переконання Максима Грека, є "керманичем душі", і допомагає душі уникати "спокуси" "суєтним мудруванням плотолюбців".
Чистота серця і розуму дозволяють людині пізнати євангельську любов, яка "понад усе". Ідея любові посідає найважливіше місце у світорозумінні Максима Грека. Він неодноразово говорить про те, що найголовніше для людини - це мати "дарований Богом дар досконалої любові до Всевишнього і до своїх ближніх, з якою з'єднана Богом прикрашена і Богом створена милість до всіх потребують милості і допомоги". В одному з послань він писав: "І я ж усіма силами і всією душею ... любові забажав ..."
Як видно, у своїх головних релігійно-філософських установках Максим Грек був близький до "нестяжателів". Близькими виявилися їх розуміння і самого "нестяжанія" - Максим неодноразово писав про те, що монастирі не повинні володіти власністю, бо володіння багатством заважає ченцям уникати мирської суєти і, тим самим, виконувати свій чернечий подвиг. Інакше кажучи, у трактуванні Максима Грека, "нестяжаніе" - це обов'язкова умова справжнього служіння Господу. Кілька разів у своїх творах він повторює слова апостола Павла про те, що "корінь всього зла грошолюбство ...".
Дотримання істинності православного віровчення - це взагалі одна з головних тем прп. Максима Грека. Саме тому багато місце в його творчості займають праці, спрямовані проти латинян, схоластичної філософії, астрології і т.д. Одна з робіт - "Про фортуну" - присвячена критиці протестантського і гуманістичного розуміння поняття "доля". Прихильник повної зумовленості буття, спочатку влаштованого Божим Промислом, він різко виступає проти можливостей "вгадати" долю, і вже тим більше - проти спроб змінювати її з власної волі. У цьому відношенні святий Максим Грек проявляє себе щирим послідовником візантійської ортодоксії. Багаторазово він писав і про шкідливість "латинської віри".
Візантійський виховання преподобного Максима Грека позначилося і на його розуміння взаємовідносин світської і духовної влади. В основі цих взаємин лежала ідея соціальної гармонії, "богообраного подружжя" Церкви і світської влади. Особливу увагу він приділяв ролі государя.
У посланнях, написаних Івану IV, Максим Грек малює образ "царя істинна", який "правдою і Благозаконієм" влаштовує справедливий порядок в державі, досягаючи гармонії інтересів різних соціальних верств суспільства. Цар, сам повністю пройнятий християнською любов'ю, повинен також любовно управляти своїми підданими, але обов'язково з допомогою "добрих радників". Роль "добрих радників" обмовлялася спеціально, бо, розуміючи грішну природу людини, Максим Грек вважав, що без таких государ може опинитися у владі пристрастей. Причому самі ці "добрі радники" в духовному сенсі стоять навіть вище царя. Святий Максим Грек писав: "Більш мені представляється в цьому житті творить благо філософ чоловік, ніж цар справедливий".
Головним завданням преподобний Максим вважає обов'язок государя приборкувати самого себе від пристрастей і гріховних помислів - навіть слово "самодержець" він трактує, як уміння царя тримати себе у руках. А з гріховних пристрастей святий Максим Грек виділяє три - "сластолюбство, славолюбство і грошолюбство". Причому, знову, у відповідності зі словами апостола Павла, Максим пише, що саме "грошолюбство" є головний порок: "Аще всім убо злим корінь грошолюбство галузь люта ..."
Звичайно ж, рівень і глибина знань, широта кругозору, систематичність мислення високо піднімали Максима Грека в очах оточуючих. Вже за життя він, перебуваючи в ув'язненні, шанувався багатьма як незаперечний авторитет у вирішенні багатьох богословських питань. Багато ідей Максима виявилися близькі російським мислителям, а вчення Максима Грека справила великий вплив на розвиток релігійно-філософської думки Росії. Про нього писав Андрій Курбський, Артемій Троїцький, до нього за порадою приїжджав Іван Грозний.
Однак Максим залишався греком, прихильником єдиної Церкви і тому нерідко він виступав не в інтересах російської держави. Так, він критично ставився до незалежності (автокефальності) Російської Церкви і не міг визнати того факту, що російські митрополити перестали запитувати санкцію на своє поставлення у константинопольського патріарха. Одне із звинувачень, яке було пред'явлено Максиму було записано, що він не визнавав святості багатьох вже канонізованих російських святих - святителів Петра, Олексія, Іони, преподобних Сергія, Варлаама, Кирила, Пафнутія, - за те, що вони "тримали волості, села, людей , збирали мита та оброки, мали багатства "і тому" їм не можна бути чудотворцями ".
Не визнав преподобний Максим і того, що в середині XVI століття Росію стали іменувати "Третім Римом". Для Максима Константинополь, незважаючи на розорення турками, залишався єдиною столицею істинного православ'я. І навіть прославляючи "всеіменітую Москву", він не може визнати за нею особливої святості, тим більше іменування її "Новим Єрусалимом", бо святий Єрусалим - це одне місто на землі. При цьому він заперечує надмірне вихваляння, що приводить до втрати блага: "... Яко ж паче гідності почитати якогось або людину або град або країну, досаду паче, а не слави ні похвалу докладає". Більш того, він всіляко намагався спонукати російського великого князя до того, щоб повернути Візантії колишню могутність, переконуючи його звільнити землі "новаго Риму, тяжце схвильований від безбожних агарян".
Цілком можливо, саме через цих поглядів офіційна Церква досить довгий час зберігала до пам'яті Максима Грека дуже обережне ставлення. А в той же час, його ідеї, та й сама постать опального мудреця стали дуже популярні в старообрядницької середовищі, в якій постійно переписували його твори.
Преподобний Максим Грек канонізований Російською Православною Церквою в 1988 р. День пам'яті: 21 січня (2 лютого).

Свята мучениця Агнія
Свята мучениця Агнія народилась в Римі в ІІІ столітті від християнських батьків і була вихована ними за правилами християнської віри. З юних літ всією душею віддалась вона Богу і вирішила присвятити себе дівственному життю. Коли вона відмовилась вийти заміж за сина міського начальника Симворія, один з наближених відкрив йому, що Агнія християнка. Озлоблений правитель вирішив піддати святу діву безчестю і звелів роздягнути її і відправити її в дім для блудниць за хулу на язичницьких богів. Але Господь не допустив наруги над святою – на голові її миттєво виросло густе і довге волосся, що заховало її тіло від людей; поміщена в дім для блудниць свята зодягнена була Небесним світлом, яке потьмарювало зір всім, хто приходив. Син правителя, що прийшов обезчестити діву, впав мертвим, ледь доторкнувшись до її рукою, але за гарячою молитвою святої Агнії був воскрешений і виголосив перед лицем свого батька і багатьох людей: « Один Бог на небесах і на землі – Бог християнський, інші ж боги – порох і попіл!» Бачачи це чудо сто шістдесят чоловік увірували в Бога і охрестились, прийнявши незабаром мученицьку смерть від язичників.
Свята Агнія, за вимогою язичницьких жерців, була віддана на муки. Її намагалися спалити на вогні, як чаклунку, але свята залишилась неушкодженою у вогні, перебуваючи в молитві до Бога, після чого була вбита ударом меча в горло. Свята діва-мучениця була похована батьками неподалік від міста Рим ( біля 304 року).
На могилі святої Агнії здійснилось багато чудес. Мощі святої спочивають в Римі у заміському храмі, що був побудований на її честь на дорозі Номентанській.