1 лютого пам'ять прп. Макарія Великого, Єгипетського. Прп. Макарія Александрійського. Прп. Макарія, посника Печерського, в Ближніх печерах, і прп. Макарія, диякона Печерського, в Дальніх печерах. Свт. Марка, архієп. Ефеського

Прп. Макарій Великий, Єгипетський
Преподобний Макарій Великий, Єгипетський, нардився в селищі Птинапор, в Нижньому Єгипті. За бажанням батьків він одружився, але невдовзі овдовів. Поховавши дружину, Макарій сказав собі: « Зрозумій, Макарій, і май піклування про свою душу бо і тобі потрібно буде залишити земне життя» Господь нагородив угодника свого довгим життям, але пам'ять смертна з тих пір постійно була з ним, спонукаючи до подвигів молитви і покаяння. Він став частіше відвідувати храм Божий і заглиблюватись у Священне Писання, але не уходив від своїх стареньких батьків, виконуючи заповідь про шанування батьків Після смерті батьків преподобний Макарій ( « Макарій» - з грецької означає блаженний) роздав залишене майно на поминання батьків і став старанно молитися, щоб Господь показав йому наставника на шляху спасіння. Господь показав йому такого наставника в особі досвідченого старця-ченця, що жив в пустелі, неподалік від селища. Старець прийняв юнака з любов’ю, настановив його в духовній науці бдіння, посту і молитви та навчив його рукоділлю – плетенню корзин. Побудувавши окрему келію неподалік від своєї, старець розташував у ній ученика.
Одного разу до Птинапора прибув місцевий єпископ і, дізнавшись про чеснотне життя преподобного, поставив, проти його волі, кліриком місцевої церкви. Однак блаженний Макарій обтяжувався порушенням безмовності, і тому він таємно пішов в інше місце. Ворог спасіння почав уперту боротьбу з подвижником, намагаючись настрашити його, сотрясаючи келію і навіюючи гріховні помисли. Блаженний Макарій відбивав напади біса, огороджуючись молитвою і хресним знаменням. Злі люди підняли на святого боротьбу, обмовивши святого у спокушенні дівчини з ближнього селища. Його витягнули з келії, били, знущались над ним. Преподобний Макарій переносив спокусу з великим смиренням. Гроші, отримані за свої корзини, він без нарікання відсилав на прогодування дівчини. Невинність блаженного Макарія відкрилась, коли дівчина, промучившись багато днів, ніяк не могла народити. Тоді вона в муках визнала, що обмовила пустельника, і вказала на дійсного винуватця гріха. Коли її батьки дізнались правду, то були вражені і хотіли йти до блаженного з покаянням, але преподобний уникаючи людської слави, вночі пішов з тих місць і переселився на Нітрійську гору у Фаранській пустелі. Так злоба людська сприяла успіху преподобного. Проживши три роки в пустелі, він пішов до преподобного Антонія Великого, отця єгипетського чернецтва, про котрого знав ще живучи в миру, і горів бажанням його бачити. Преподобний авва Антоній з любов’ю прийняв блаженного Макарія, котрий став його відданим послідовником і учеником. З ним преподобний Макарій жив довгий час, а потім за порадою святого авви, пішов у скитську пустелю ( в північно-західній частині Єгипту) і там настільки засяяв подвигами, що його стали називати юнаком-старцем, оскільки, ледь досягши тридцятилітнього віку, він показав себе досвідченим, зрілим ченцем.
Багато нападів демонів відчув на собі преподобний Макарій: одного разу він ніс з пустелі пальмові віття для плетення корзин, на шляху зустрів його диявол і хотів вдарити його по щоці серпом, але не міг зробити цього і сказав: « Макарій, я терплю від тебе велику скорботу, тому що не можу перемогти тебе, у тебе є зброя, котрою ти відбиваєш мене, це – твоє смирення». Коли святому виповнилось 40 років, він був висвячений на пресвітера і поставлений настоятелем ( аввою) ченців, які жили в Скитській пустелі. У ці роки преподобний Макарій часто відвідував Великого Антонія, отримуючи від нього настанови в духовних бесідах. Блаженний Макарій сподобився бути присутнім при кончині святого авви і отримав у спадок посох, разом з яким прийняв сугубу благодать разом з впавшою з неба милоттю.
Багато зцілень звершив преподобний Макарій, з різних місць до нього приходили люди за допомогою, порадою, просячи його святих молитов. Все це порушувало усамітнення святого, тому він викопав під своєю келією глибоку печеру і віддалявся туди для молитви і Богомислення. Преподобний Макарій досягнув такого дерзновення у ходінні перед Богом, що за його молитвами Господь воскрешав померлих. Не дивлячись на таку висоту досягнутого уподібнення Богу, він продовжував зберігати надзвичайне смирення. Одного разу авва застав у своїй келії злодія, котрий збирав його речі на осла, що стояв біля келії. Не подавши вигляду, що він є власником цих речей, преподобний став мовчки допомагати з зв’язувати поклажу. Відпустивши його з миром, блаженний сказав собі: « Ми нічого не принесли в цей світ, зрозуміло, що нічого не можемо і унести звідси. Нехай буде благословенний Господь у всьому!».
Одного разу преподобний Макарій йшов пустелею і, побачивши череп що лежав на землі, запитав його: « Хто ти такий?» Череп відповідав: « Я був головним язичницьким жерцем. Коли ти, авва, молися за тих, хто знаходиться в пеклі, ми отримуємо деяке полегшення». Преподобний запитав: « Які ці муки?» « Ми знаходимось у великому вогні, - відповідав череп, - і не бачимо один одного. Коли ж ти молишся, ми починаємо трохи бачити один одного, і це служить нам деякою утіхою». Почувши такі слова, преподобний заплакав і запитав: « Чи є муки ще більш жорстокі?» Внизу, глибше нас, знаходяться ті, котрі пізнали Ім’я Боже, але відвернулись від Нього і заповідей Його не дотримувались. Вони терплять ще більші муки».
Одного разу під час молитви блаженний Макарій почув голос: « Макарій, ти не досягнув ще такої досконалості, як дві жінки, які живуть в місті». Смиренний подвижник взявши свій посох, пішов до міста і знайшов дім де жили жінки та постукав. Жінки прийняли його з радістю, а преподобний сказав: « Заради вас я прийшов з дальньої пустелі і хочу знати про ваші добрі діла, розкажіть про них нічого не приховуючи». Жінки зі здивуванням відповіли: « Ми живемо зі своїми чоловіками, у нас не має ніяких чеснот». Однак святий продовжував наполягати, і тоді жінки розповіли йому: « Ми одружились з рідними братами. Завесь час спільного життя ми не сказали один одному ні одного злого або образливого слова і ніколи не сварились між собою. Ми просили своїх чоловіків відпустити нас в жіночий монастир, але вони не погоджуються, і ми дали обітниці не промовляти ні одного мирського слова до смерті». Святий подвижник прославив Бога і сказав: « Воістину Господь не шукає діви або замужньої, ні ченця, ні мирянина, але цінує вільний намір людини і на добровільне її волевиявлення посилає благодать Святого Духа, яка діє і керує життям кожної людини, що прагне спастись».
У роки царювання імператора валента – аріанина ( 364 – 378 рр.) преподобний Макарій Великий разом з преподобним Макарієм Александрійським піддався переслідуванню зі сторони аріанського єпископа Луки. Обох старців схопили і, посадивши на корабель, відвезли на пустельний острів, де жили язичники. Там, за молитвами святих, отримала зцілення дочка жерця, після чого сам жрець і всі жителі острова прийняли святе Хрещення. Дізнавшись про те, що сталося, аріанський єпископ засоромився і дозволив старцям повернутись в сої пустелі.
Лагідність і смирення преподобного преображали душі людські. « Погане слово, - говорив авва Макарій, - і добрих робить поганими, а слово добре і поганих робить добрими». На запитання ченців, як слід молитися, преподобний відповідав: « Для молитви не потрібно багато слів, слід тільки говорити: « Господи, як Ти бажаєш і як Сам знаєш, помилуй мене». Якщо ж ворог нападає на тебе, то потрібно тільки промовляти: « Господи, помилуй!» Господь знає, що для нас корисно, і сотворить нам милість». Коли братія запитала: « Яким чином можна стати ченцем?», преподобний відповів: « Простіть мене, я поганий чернець, але бачив ченців, що спасалися в глибині пустелі. Я запитав їх, як я можу стати ченцем. Вони відповіли: « Якщо людина не відмовиться від всього, що знаходиться в світі, не може бути ченцем». На це я відповідав: « Я немічний і не можу бути таким, як ви». Тоді ченці відповіли: « Якщо не можеш бути таким, як ми, тоді сиди у своїй келії і сокрушайся за гріхи свої».
Одному іноку преподобний Макарій дав пораду: « Втікай від людей і спасешся». Той запитав: « Що означає втікати від людей?» Преподобний відповідав: « Сиди в келії і сокрушай ся за гріхи свої». Преподобний Макарій також говорив: « Якщо бажаєш спастися, будь як мрець, котрий не гнівається, коли його безчестять, і не підноситься, коли його хвалять». І ще: « Якщо для тебе переслідування – як похвала, бідність – як багатство, нестатки – як достаток, ти не помреш. Бо не може бути, щоб правильно віруючий і той що подвизається в благочесті впав у нечистоту пристрастей і демонські спокуси».
Молитва преподобного Макарія багатьох спасала в небезпечних обставинах життя і зберігала від бід і спокус. Його милосердя було настільки великим, що про нього говорили: « Як Бог покриває світ, так і авва Макарій покриває провини, котрі він, і бачачи, ніби не бачив, і чуючи, ніби не чув».
Преподобний дожив до 97 років, незадовго до упокоєння йому явились преподобні Антоній та Пахомій, що сповістили радісну звістку про близький перехід його в блаженні Небесні оселі. Давши настанови своїм ученикам і благословивши їх, преподобний Макарій попрощався зі всіма і спочив зі словами: « В руки Твої Господи, віддаю дух мій».
Шістдесят років провів святий авва Макарій в мертвій для світу пустелі. Найбільше часу преподобний провів у бесіді з Богом, часто перебуваючи у стані духовного піднесення. Але він ніколи не переставав плакати, каятись і трудитися. Свій великий подвижницькій досвід авва перетворив у глибокі Богословські творіння. П’ятдесят бесід і сім подвижницьких слів залишились дорогоцінною спадщиною духовної мудрості преподобного Макарія Великого.
Думка про те, що вище благо і ціль людини – єдність душі з Богом є основною у творах преподобного Макарія. Розповідаючи про способи, як досягнути священного єднання, преподобний базувався на досвіді великих вчителів єгипетського чернецтва і на своєму власному. Шлях до Бога і досвід Богоспілкування святих подвижників відкритий кожному віруючому серцю. Тому Свята Церква і додала у загально використовувані вечірні і ранні молитви подвижницькі молитви преподобного Макарія Великого.
Земне життя, за вченням преподобного Макарія, зі всіма її труднощами, має лише відносне значення: приготувати душу, зробити її здатною до прийняття Царства Небесного, виховати в душі спорідненість з Небесною вітчизною. « Душі істинно віруючій у Христа, слід перетворитись і перемінитись з теперішнього порочного стану в інший стан, добрий, і з нинішньої приниженої природи в іншу, Божественну природу, і переробитись в нову – за допомогою сили Святого Духа». Досягнути це можливо, якщо «ми істинно віруємо і любимо Бога і у всіх Його святих заповідях перебуваємо». Якщо ж душа, заручена з Христом у Святому Хрещенні, не буде сама спів діяти дарованій їй благодаті Духа Святого, то піддасться « відлученню від життя», як така, що виявилась не благо потрібною і нездатною до спільності з Христом. У вченні преподобного Макарія вирішується питання про єдність Любові Божої і Правди Божої. Внутрішній подвиг християнина визначає міру сприйняття ним цієї єдності. Кожен з нас набуває спасіння за благодаттю і Божественним даром Духа Святого, але досягнути досконалої міри чесноти, необхідної для засвоєння душею цього Божественного дару, можливо лише « вірою і любов’ю за зусиллями свобідної волі». Тоді « наскільки за благодаттю, настільки і за правдою» християни унаслідують вічне життя. Спасіння є справою Боголюдською: повного духовного успіху ми досягаємо « не однією Божественною силою і благодаттю, але й принесенням власних трудів», з іншої сторони, в « міру свободи і чистоти приходимо не однією власною турботливістю, але не без « співдії звище Божої руки». Участь людини визначається дійсним станом її душі, самовизначенням її до доброго чи злого. « Якщо душа в цьому ще світі не прийме в себе святині Духа за велику віру і за молитви, і не зробиться причасною до Божественного єства, то вона не придатна для Небесного Царства».
Чудеса і видіння блаженного Макарія описані в книзі пресвітера Руфина, а житіє його склав преподобний Серапіон, єпископ Тмунтський ( Нижній Єгипет), один із відомих діячів Церкви ІV століття.

Преподобний Макарій Александрійський
Александрійський град виростив цього другого Макарія преподобного, який спершу в миру був продавцем овочів. А хрещення святе прийняв у чотирнадцять років від народження свого. Після цього відрікся світу, став ченцем і по достатніх в чернецтві подвигах і трудах сподобився священичого сану і прийняв керівництво монастирем, який називався Келії і був у пустелі єгипетській між Нитрією і Скитом. Другом же був щирим преподобному Макарієві Єгипетському, з ним же і вигнання поніс за царювання Валентового, від Луки-аріянина, псевдоєпископа Александрійського, і багато разів з тим святим Макарієм разом перебував. І були обоє Макарії подібні собі вдачею і життям, і одного наставника й учителя — великого Антонія — мали, від нього ж багато на досконале в чеснотах життя наставлялися, учнями його були. Старший же був літами преподобний Макарій Єгипетський і перший до Господа відійшов, а цей преподобний Макарій Александрійський, після нього залишившись, декілька прожив літ. Про нього ж Паладій-єпископ у Лавсаїку пише так: "Бачив я того, що був святому Макарієві Єгипетському другом у справах віри, те ж ім'я мав, говорю про святого Макарія Александрійського, який був пресвітером місця, названого Келії, де ж і я дев'ять літ перебував, а з них три роки прожив зі святим Макарієм. Його ж богоугодного житія діла і знамення і сам бачив, і довідався від тих, що жили з ним раніше". Він якось у великого отця Антонія бачив зібрані фінікові прути, з них же той мотузки і кошики робив, попросив у нього один сніп різок тих. Сказав же йому святий Антоній: "Написано є: "Не бажай речей ближнього твого". І коли те сказав, зразу всі різки, наче від вогню, висохли, що бачачи, Антоній сказав до Макарія: "Ось Дух Святий спочив на тобі, і будеш по мені моїх діл наступником". Після цього знайшов святого Макарія диявол у пустелі, коли той тілом вельми знеміг, і сказав йому: "Ось прийняв ти благодать Антонієву, чому не використовуєш її для себе і не попросиш в Бога їжі і підкріплення на подорож?" Відповідав йому святий: "Сила моя і слава моя Господь, ти ж не спокушай раба Божого". Зробив диявол привида, і бачив святий верблюда, навантаженого всілякими їстівними речами, тож, блукаючи по пустелі, його бачив святий, до нього наближався і, розуміючи, що то марево, став на молитву — і раптом привид той пожертий був землею. Цей преподобний Макарій Александрійський до великого Макарія, який був у Скиті, прийшов, і коли обоє, кудись ідучи, хотіли перейти ріку Ніл, трапилося вийти їм на великий пором, на який вийшли два трибуни з великою гордістю і прикрасами зовнішніми, мали колісницю мідну, коні з позолоченими вуздечками, і воїнство, яке оточувало їх, — зброєносці та отроки, гривнами і поясами золотими прикрашені. Ті трибуни, коли бачили цих двох преподобних старців, у старий одяг вбраних, що в кутку сиділи, схвалили смиренне й убоге їхнє життя. І один із трибунів тих сказав до них: "Блаженні ви, що зневажаєте світ"". Відповів йому Макарій Александрійський, говорячи: "Ми справді зневажаємо світ, вас же світ зневажає". Знав же, що це не своєю вимовив волею, але пророчо, бо обидва мали ім'я Макарії, тобто блаженні. Той же трибун тими словами його розчулився і, коли прийшов у дім, скинув одяг свій і, багато вчинивши милостинь, пустельне обрав життя.
Захотів якось преподобний Макарій Олександрійський їсти ягоди свіжі і предобрі, які йому хтось прислав. Хотів же стриманістю перемогти бажання те — послав їх до іншого брата немічного, який таких же ягід бажав. Той прийняв їх із радістю, але, хотівши зберегти свою стриманість, послав їх до іншого, немічнішого, брата, який такої ж їжі бажав. Але і той, прийнявши, те саме зробив, хоч і сам дуже був голодний. І так ті ягоди відсилав один до другого, і коли вони багатьох братів обійшли, прийшли знову в руки преподобного цього Макарія, від останнього вже брата як великий дар принесені, цілі, ніхто ж бо з них не посмів скуштувати. Преподобний же, те дослідивши і довідавшись, що всіх братів ті ягоди обійшли, здивувався і Богові подякував за таку всіх братів стриманість, не скуштував до того й сам з них нітрохи. А коли чув про такий подвиг, що хтось його творить, сам його наслідувати і всіляко старанно сповнити намагався. Чуючи про Тавенисіотів, що протягом усієї Великої Чотиридесятниці нічого ж, зготованого на вогні, не куштують, поклав собі устав протягом семи років не куштувати з того, що на вогні приготоване: ні печеної, ні вареної страви — і не їв ані хліба, ні варива, хіба ярину сиру чи якесь насіння, у воді розмочене. У такій стриманості сім літ перепровадив. Чув про иншого якогось монаха, який з'їдав на день лише одну літру хліба, — йому схотів уподібнитися: роздробив хліб на малі шматки й поклав в одну посудину, яка мала горловину вузьку, що тільки рука могла зміститися. І постановив собі стільки на день з'їдати хліба, скільки рука, один раз у посудину вкладена, вийняти могла. Велике й те було тілу умертвіння, про що нам [розповідає Паладій] колись, усміхаючись, Макарій цей говорив: "Багато, — казав, — окрайців, брав рукою в посудині, але через вузьке горло вийняти не міг, і так митник мій, посудина ця, не давала мені їсти стільки, скільки хотів". Три роки, так голодуючи, пробув, чотири лише чи п'ять лотів хліба на день споживаючи, також і води подібну п'ючи мірку. Олії ж секстарій на весь рік вистачало йому до їжі. Хотів якось до решти здолати сон: двадцять днів і ночей під покрівлю не входив, і був вдень печений спекою, стужею ж уночі всіляко морив себе, аби не заснути. І як же сам пізніше на користь іншим про себе розповідав, висох мозок голови його, і якби далі в келію не зайшов і не заснув, зразу втратив би розум. І говорив святий: "Наскільки зміг, здолав сон, природу ж людську, що сну потребує, не міг здолати, але підкорився їй". Цьому святому надокучав інколи дух любодіяння, і через те осудив себе сидіти нагим шість місяців у болоті скитському, яке в глибокій пустелі було, у ній же багато комарів великих, наче оси, що можуть і вепрів диких шкіру прокусити. І зранений був преподобний тими комарами стількома, що инші думали, наче він прокажений. А коли по шести місяцях у келію свою повернувся, ледве за голосом упізнали учні його, що то отець Макарій. Але і вдруге на таку ж від комарів муку себе засудив, коли комара на нозі своїй, який дуже йому надокучав, рукою своєю убив, і багато крові витекло. Після цього розкаявся і докоряв собі, як убивці і месникові, бо за свою образу сам помстився, і віддався за те нагий комарам на поїдання.
Захотів якось преподобний бачити вертоград і гріб, названий Кіпотафіон, Янила і Ямврія, волхвів єгипетських, які в часи фараонів були, щоб там боротися з бісами. Розповідає-мо-бо, що на місці тому багато було лютих бісів, їх же волхви ті мерзенним своїм волхвуванням зібрали там. Були ж волхви ті братами і за хитрість волхвування свого найпершу честь мали у фараона, і багато могли в цілому Єгипті. Збудували ж на місці осібному в пустелі вертоград із каміння чотирикутного, а в ньому гріб собі влаштували ділом предивним, і багато золота там поклали, і насадили дерев всілякого роду, і великий викопали колодязь, було-бо місце те лугове і вологе. Усе те зробили, сподіваючись після свого з тіла відходу, що там душі їхні будуть вічно жити і такими благами, як у раю, насолоджуватися. Хоча до вертограду того не знав дороги раб Божий Макарій, чуттям якимось пішов за зорями, і як же навісліри" переходять море, так він усю перейшов ногами пустелю. Взяв же був якісь тростини і після кожного поприща запихав у землю одну тростину, щоби могти по тих знаках назад повернутися. Коли за дев'ять днів всю ту пустелю пройшов, до згаданого вертограду наблизився. І коли ніч настала, спочив трохи з труду і заснув. Диявол, який завжди противиться Христовим подвижникам, зібравши всі ті тростини, якими Макарій знаменував путь свою, поклав йому в головах, коли той спав. Встав же старець зі сну, знайшов тростини, які лежали біля нього, у сніп зв'язані. Це ж було за попущенням Божим на більший подвиг рабу Його, щоб не на тростини покладався, але на Божу милість, яка водила колись стовпом хмари Ізраїль сорок років у страшній тій пустелі. Говорив же подумки святий Макарій: "Коли, — казав, — наближався до вертограду і гробища того, вибігли назустріч мені до сімдесяти бісів у різних подобах, з них же одні кричали, інші з великим гнівом скреготали на мене зубами своїми. інші ж, як ворони, летіли на лице мені й намагалися розшматувати, кричачи: "Що тут хочеш, Макарію? Нащо прийшов до нас? Хіба у вас нікого з ченців не спокушали? Там, з подібними тобі, є такі, що вже наші. Маєш пустелю, з неї ж друзів наших відігнав, нічого в нас з тобою нема спільного, чому находиш на місця наші? Будь задоволений пустелею як пустельник, це ж місце нам вручили ті, що побудували його. Не можеш тут перебувати, для чого хочеш увійти в те наше володіння, в яке ні один ніколи з живих людей не входив з того часу, відколи братам, які це створили, зробили ми поховання?" . І коли більший крик і зойк чинили біси, сказав до них святий Макарій: "Увійду лише і подивлюся. І піду звідси". Сказали йому біси: "Обіцяй нам те совістю твоєю". Сказав Христовий раб: "Зроблю так". Дияволи ж зникли. Коли входив він у вертоград той, зустрів його диявол страшний з мечем оголеним, не пускаючи його. До нього ж відповідав Макарій святий: "Ти йдеш на мене з мечем, я ж іду на тебе в ім'я Господа Саваофа, в Силі Бога Ізраїлевого". І втік від нього диявол. Увійшовши всередину, преподобний бачив усе, що було там: і колодязь, в ньому ж висів дзбанок мідний, ланцюгом залізним скріплений, старий дуже; і плоди яблук гранатових, які всередині нічого не мали, висохли-бо від сонця; і дивну гробу споруду, багато золотом прикрашену. І все досить роздивившись, вийшов звідти без шкоди і перепон, і за двадцять днів повернувся в келію свою. У тій його путі, коли повертався, не стало хліба і води, які ніс зі собою, і почав був знемагати, і вже упасти мав з голоду і спраги, і ось явилася йому, як же сам пізніше оповідав, подоба якоїсь дівчини, в білу одежу вбраної, яка несла відро води чистої перед ним здалеку, ніби за верству. Вона часто ставала, показувала йому воду і до себе прикликала, щоб ішов і пив. Він же не міг її досягнути, проте, надією пиття ведений, три дні за нею йшов, тяжко трудився, три дні бо дівчина та являлася, спереду йдучи. Тоді побачив стадо буйволиць [багато-бо їх в тому краї], з них же одна проти стомленого і знеможеного старця встала, маючи при собі теля мале, текло ж молоко з дійок її. І чув зверху голос, що говорив: "Макарію, приступи і пий її молоко". Він же, приступивши, ссав досить й укріпився тілом. Говорить про себе святий і це: "Щоб більшу [каже] силу свою явити мені і навчити злиденність мою на Його промисел покладати надію, Господь звелів буйволиці тій іти за мною, аж до келії моєї, й у всі дні годувати мене в дорозі. Вона ж, велінню Творця підкорившись, ішла за мною, не припускаючи телятко своє до дійок своїх, щоб одного мене годувати".
Копав одного разу студню цей святий і дивний муж задля прохолоди ченцям. Було ж на місці тому, де копав, терня і гілляча. Звідти ж вибігши, гаспид вкусив його (є ж та тварина дуже отруйна і шкідлива). А святий, обома руками взявши гаспида за обидві пащі, роздер його, говорячи: "Тому що не послав тебе Бог мій на мене, як посмів ти до мене наблизитися і кусати?" Не пошкодив ж преподобному той укус анітрохи. Про Тавенисіотів знову чув блаженний, що уклад життя мають предивний: змінили чернечий одяг, мирсьісий взяли. Пішов туди і п'ятнадцять днів ішов пустелею. У Тавенисійський монастир прийшов як простий чоловік і питав про архімандрита Пахомія, мужа досвідченого і провидця, пророчого дару сповненого, але тому ж не було відкрито тоді від Бога про Макарія. Увійшов же Макарій до Пахомія і сказав: "Прошу, тебе, отче, прийми мене у твій монастир, щоб я був ченцем". Сказав йому Пахомій: "Не можеш вже ченцем бути, бо ти старий і трудитися не маєш сили. Є брати, з юності до чернечого трудолюбства звиклі. Ти ж у таких роках не можеш понести трудів і, знемігши, підеш звідси, і про нас злословити будеш". І не прийняв його в перший день, ані в другий, аж до сьомого. Макарій же, терплячи, просив. У сьомий же день сказав до архімандрита: "Прийми мене, авво, якщо не буду постити й робити те. що брати роблять, то накажеш мене з монастиря вигнати". Пахомій же святий сповістив про нього братам, щоб прийняли його, було ж братів тисяча і чотириста. І прийнятий був Макарій в монастир той. Пройшло ж трохи часу, настав піст святий Чотиридесятниця, і бачив старець кожного з братів, що відповідно до сили своєї постили: один-бо приймав їжу увечері, інший — через два дні, а ще інший через п'ять днів куштував, інші ж стояли цілу ніч, молячись, удень же сиділи. працюючи. А той-бо Макарій, гілля фінікове намочивши, встав в одному куті й через усю Чотиридесятницю до Пасхи не скуштував хліба, ані води, хіба трохи зовсім сирого листя синьої капусти, яку їв у дні недільні, і то через те, щоб інші бачили, що він їсть і щоб у зарозумілість не впасти. Стоячи в куті тому, безперестанку працював руками і не спочив з труду, не сів, не ліг, хоч з потреби якоїсь і відходив зі свого місця, то знову зразу, прийшовши, ставав, не відкривав уст своїх, не говорив ні з ким, але в мовчанні серцем своїм до Бога творив молитви. Те бачачи, подвижники монастиря того розгнівалися на авву свого і сказали до нього: "Звідки привів нам безплотного чоловіка ка осоромлення наше? Чи його виженемо звідси, чи ми підемо". Преподобний ж Пахомій, те від братів чувши і постницьке його життя випробувавши і пізнавши, молився до Бога, щоб відкрив йому про нього, хто то є. І було йому відкрито, що Макарій є. Тоді преподобний Пахомій, взявши за руку преподобного Макарія, увів його до церкви і, обнявши його люб'язно, сказав: "Добре прийшов ти, чесний отче. Ти — Макарій, і утаїв себе переді мною, з багатьох років чув про тебе, хотів бачити тебе. Дякую тобі, що дітей моїх смирення навчив, щоб не возносилися розумом, гордячись за свої пости і подвиги, досить користі приніс нам". Довідалися і брати всі, зійшовшись, любо його цілували і щоб молився за них, просили. Тоді, мир всім давши, преподобний Макарій до себе повернувся. Цей безпристрасний чоловік розповідав про себе і таке: "Захотів одного разу скерувати свій розум так, щоби ні про що земне не думати, і в одному бути Бозі, і не відлучатися від Нього ніяк. Поклав же собі на те богомислення п'ять днів. І, замкнувши келію і двір свій, щоби ніхто до мене не приходив і щоби ні з ким не бесідувати, встав, починаючи з понеділка, і розуму своєму заповідав, говорячи: "Бачиш, що не зійдеш з Неба, маєш ангелів, архангелів і всі небесні сили: Херувими, Серафими і Творця їхнього Бога, там-бо будь, не сходь же в піднебесну, щоб в помисли земного не впасти". І коли так два дні і дві ночі стояв, весь розум спрямувавши догори, настільки роздратував "диявола, що той весь полум'ям вогненним став, попалив усе, що було в келії моїй, і рогозина, на якій же я стояв, вогнем горіла, і думав, що й сам весь згорю. І, злякавшись, перестав на третій день з покладеного собі, не міг більше розум тримати нерозсіяним, зійшов до помислів земних: Бог так захотів, щоб у зарозумілість те мені не обернулося". Про цього преподобного Паладій-єпископ розповідає і це: "Прийшов, — каже, — до нього колись, знайшов перед келією його якогось пресвітера зі села, його ж голова хворобою, яку називають гангрена, ушкоджена була настільки, що й самі його уста ззаду голови можна було побачити. Він прийшов до преподобного Макарія задля зцілення, і не впускав його до себе святий, розмовляти з ним не хотів. Просив я святого, говорячи: "Помилуй бідного того і принаймні дай відповідь йому". Блаженний же сказав мені: "Недостойний він зцілення, бо від Бога є йому це покарання. Якщо ж хочеш, щоб він зцілений був, порадь йому, щоб відтепер перестав священнодіяти". Спитав я святого: "Чому?" Він же відповідав: "Перелюбодійствуючи, літургісав, і через те покараний. Якщо ж забоїться Бога і перестане те, що без страху чинив, зцілить його Бог". Я ж [говорить Паладій] коли сповістив те пресвітерові, з присягою обіцяв він з того часу не священнодіяти. Тоді преподобний Макарій, взявши його, сказав до нього: "Чи віриш ти, що Бог є і що ніщо не є для Нього таємним?" Відповідав пресвітер: "Так, вірую, отче, і молю тебе, помолися до Нього за мене, грішного". Сказав Макарій: "Не зміг утаїтися перед Богом". Відповідав той: "Не зміг". Казав йому Макарій: "Якщо визнаєш гріх свій і Боже за нього покарання пізнаєш, то виправляйся відтепер". Пресвітер же визнав своє гріхопадіння й обіцяв більше не грішити, ані не священнодіяти, але бути в чині простих. Тоді святий поклав на нього руки і помолився за нього до Бога — і за кілька днів зцілився той від ран, і волосся йому відросло, і здоровий повернувся додому, хвалячи Бога і дяку підносячи великому Макарієві". Мав же святий Макарій келії свої по різних місцях: одну — в Скиті, який був у внутрішній пустелі, другу — в Ливії, іншу в місці, названому Келії, а іншу — в горі Нитрійській. З них же одні не мали дверей ані віконця, в них сидів у святу Чотиридесятницю в пітьмі, інша ж була тісніша, у ній не міг простерти ноги, а інша просторіша, у ній же бесідував з тими, що приходили до нього. Незчисленну кількість зцілив тих, що страждали від духів нечистих. Згадує Паладій одну благородну дівицю, із багатьох років розслаблену, із Фесало-ніків до нього принесли її за двадцять днів. Преподобний, помазавши її святим єлеєм і молячись, зцілив від хвороби і здоровою у її град відіслав. Вона багато після зцілення свого подала в монастир милостині. Приведений був до преподобного один хлопець біснуватий, йому ж на голову поклавши правицю, а лівицю на серце, молився до Бога — був же хлопець весь напух дуже, ніби вугор надутий. І коли раптом хлопець той закричав, зразу всіма виходами його води багато вилилося, і стало тіло його на свою міру, яким було раніше. Помазавши хлопця святим єлеєм і водою святою покропивши, віддав його батькові. Заповідав же хлопцеві, щоб сорок днів не куштував м'яса, не пив вина, — і так зробив його здоровим.
Напали якось на преподобного марнославні помисли, які витягали його з келії і спонукували, щоб доброю радою і праведною причиною ішов до Риму благодіяти хворим: вельми-бо діяла в ньому благодать на нечисті духи. Довго ж не слухав тих помислів, намагався боротися з ними, відтак впав же на порозі келії своєї, ноги свої поклавши зовні, і говорив: "Тягніть і волочіть, біси, якщо можете, я-бо ногами своїми не піду". І довго лежав, аж до вечора, тоді встав. Проте знову ті ж на нього напали помисли — тоді блаженний, взявши кошик, що мірою був два пуди, наповнив його піском і, завдавши собі на плечі, ходив по пустелі. Зустрів його Феосевій, космитор, родом антіохієць, і сказав йому: 'Що носиш, отче? Дай мені той тягар і не трудися". Той же відповів: "Томлю того, що мене томить: коли-бо в безділлі і лінощах перебуває, подорожувати кличе мене". І так преподобний, довго томившись, повернувся в келію, втомлений тілом, здолавши помисли.
Учень його, блаженний Пафнутій, розповідає про нього, що коли сидів святий Макарій надворі, звір, гієна, взявши щеня своє, яке сліпим було, принесла до святого і перед ногами його кинула. Святий же, взявши щеня те, плюнув в очі його і помолився до Бога — і зразу щеня прозріло. Мати ж, взявши його, відійшла. І наступного дня звір той, гієна, прийшла до Блаженного, несучи шкіру овечу велику, яку побачивши, святий сказав до гієни: "Звідки це маєш, хіба вівцю чиюсь з'їла. Тому що вона з неправди є, я не приймаю". Гієна ж голову схилила додолу і, схиливши коліна до землі, при ногах святого поклала ту шкіру. Він же сказав до неї: "Казав тобі, що не прийму, поки не присягнеш мені, що не кривдитимеш більше убогих, з'їдаючи їхніх овець". Гієна ж схилила свою голову, показуючи, що погоджується зі словами святого і підкоряється їм. Тоді прийняв святий шкіру гієни, дарував же її святій Меланії Римлянці, яка відвідувала святих отців у тій пустелі, і називав ту шкіру "дар гієни". І що дивне в мужах, що для світу розп'ялися? Що звір, благодіяння отримавши на славу Божу і на честь святих Його, розумів те і дар блаженному приніс. Той, Хто приборкав левів Даниїлу пророку, Той і гієні дав розуміння отриманого доброчинства і вдячності навчив її. Про цього ж святого Макарія розповідається, що з часу хрещення свого не плюнув на землю до смерти своєї. Хрестився ж у чотирнадцять років від народження, а після хрещення прожив шістдесят років у трудах і подвигах чернечого життя. Вищезгаданий Паладій, прийшовши якось до преподобного цього, збентежений помислами і понурістю [як же сам пізніше те сповістив], сказав: "Що робити мені, авво Макарію, що надокучають мені помисли, говорячи: "Нічого тут не робиш, іди звідси". Відповів йому святий отець Макарій: "Говори і ти до своїх помислів: "Стережу стіни ці Христа ради". Тому Паладієві преподобний Макарій на користь розповідав про преподобного Марка, що з рук ангельських причастя Божественних Таїнств приймав, — бачив же те своїми очима святий Макарій, коли, служачи Святу літургію, причащав братію. "Ніколи ж не подав, — казав, — Божественних Таїнств Маркові-подвижнику я, але ангел з вівтаря подавав йому невидимо, я ж лише пальці руки того, що подавав, бачив. Той Марко преподобний, коли був юний, Старий і Новий Завіт умів читати з уст, був же покірний і стриманий вельми". "В один же із днів нічого не робив у келії своїй [говорить Макарій святий], пішов я до нього, бо зістарівся вже, і сів при дверях келії його, розуміючи, що він є вище людини, як же і було, і підслуховував [простим я ще тоді був і невігласом], що старець говорить чи робить. Він же всередині сам боровся зі собою і дияволом, мавши вже літ сто, і зуби йому вже випали. І говорив сам до себе: "Що хочеш ще, злий старче? Ось вже і вино пив ти, і олії скуштував, що ще бажаєш з'їсти в старості, рабе черева?" До диявола ж говорив: "Відступи від мене, дияволе, зостарівся ти зі мною у боротьбі, наклав на мене ослаблення тіла, влаштував, щоб я пив вино і куштував олію, зробив мене солодкоїдним — і хіба ще щось я тобі винен? Нічого ж у мене не знайдеш, щоб ти міг украсти, відступи від мене далі, вороже людський". Те святий Макарій розповідав Паладієві, який і записав це.
Руфин же, пресвітер, до житія преподобного цього Макарія Александрійського додає і таке. В одну з ночей диявол, штовхнувши двері келії Макарія, сказав: "Встань, авво Макарію, і ходімо в собор на співи". Той же, благодаті Божої сповнений, пізнав підступ ворожий і відповідав: "О брехуне і добра ненависнику, яка твоя участь і яке приятельство зі собором святих?" Сказав диявол: "Чи не знаєш, о Макарію, що без нас ні одні співи церковні ані одне зібрання чернече не відбувається, іди-бо і побачиш діла наші". Відповів старець: "Хай заборонить тобі Господь, бісе нечистий". І, звернувшись до молитви, просив Господа, щоб явив йому, чи справді є те, чим хвалився, говорячи, диявол. І настав же час опівнічного співу. Пішов у собор і знову молився собі до Бога, щоб відкрив і показав йому правдивість сказаного від диявола. І ось побачив по цілій церкві наче якихось малих хлопчиків, ефіопів очорнених, які туди й сюди ходили швидко, наче літали. Звичай-бо там був усім братам, що сиділи: один говорив псальми, інші ж слухали. І присідаючи до кожного брата, ефіопи ті малі підсміхалися, і якщо комусь двома пальцями торкалися очей — зразу той дрімав, якщо ж комусь на уста палець клали — той зразу позіхав, перед іншими ж у жіночих подобах ходили, ще перед іншими показували так, ніби будується щось, чи носиться щось — і різні діла творили. І що біси, підсміхаючись, перед кимсь зображали, те ті думали у серцях своїх. Від інших же, коли щось таке -робити починали, зразу силою якоюсь проганялися, стрімголов відкинені, і більше навіть стояти перед такими ані близько йти не сміли. Іншим же немічним братам, що молитви нітрохи не слухали, на віях і плечах сідали, збираючись. Те бачачи, преподобний Макарій зітхнув тяжко і заплакав, говорячи до Бога: "Поглянь, Господи, і не замовчи, Воскресни, Боже, хай розійдуться вороги Твої і хай втікають від лиця Твого, бо душа наша сповнюється наруги". Після відпусту прикликав авва Макарій кожного брата по одному до себе і допитував його, про що той думав на співах церковних. І розповідав йому кожен про помисли свої, і явно виявилося, що кожного помисли були про те, що біси перед ним, збираючись, зображали. Друге ж, страшніше, той же преподобний Макарій розповідав, що в той час, коли брати до Божественних Таїнств приступали і до прийняття Тіла Христового простягали руки [в той-бо час не ложечкою причащалися, але Тіло Христове в руку, як же нині антидор, приймали, кров же з чаші пили, аж до часу святого Золотоустого, про що Листопада в 9-ий день, після житія святої Феоктисти, написано], тоді бачив преподобний, що декому з братів вугілля вогненне ефіопи в руки вкладали. Тіло ж Христове, яке рукою ієрей подавав, поверталося назад до вівтаря, а від тих, що були достойні Святого Причастя, далеко відбігали біси. Ангел же Господній стояв біля вівтаря з ієреєм і з ієрейською рукою свою простягав руку при роздаванні Божествених Таїн. Так преподобний Макарій, ясновидний, бачив достойних і недостойних і пізнавав помисли людські зі зображуваних бісами речей. И іншого багато цей преподобний братам на користь розповідав, і лінивих виправляв, і чуда різні робив. До Господа відійшов, проживши літ сто, нині ж у безконечному житті з друзями своїми, преподобними отцями, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж і від нас, грішних, хай буде слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Преподобний Макарій, посник Києво-Печерський, в Ближніх печерах і преподобний Макарій, диякон Києво-Печерський, в Дальніх печерах
Ці преподобні отці належать до незчисленного сонму Києво-Печерських подвижників. Як і про більшість преподобних Печерських про цих святих збереглося дуже мало відомостей. Відомо, що обоє вони були дияконами. Пам’ять їхня звершується 19 січня / 1 лютого заради тезоімеництва з преподобним Макарієм Єгипетським. Про преподобного Макарія з Дальніх печер відомо, що він відзначався нестяжанням, мав велику старанність до храму Божого і постійно вправлявся у читанні Священного Писання та пості. За переданням він в дитинстві багато хворів, і батьки дали обітницю Богу віддати сина в Печерський монастир, якщо він одужає. Лагідністю і смиренням він заслужив любов братії, котра навчила його грамоті. За благочестиве життя він був возведений в сан диякона і при житті мав дар чудотворення. Поховані преподобні у печерах Києво-Печерської Лаври.

Святитель Марк Євгеник, архієпископ Ефеський
Святитель Марк відомий як захисник Правослв’я на Флорентійському Соборі. Ніщо не могло схилити його до унії. Таємно виїхавши з Флоренції святий Марк ревно переконував жителів Константинополя відкинути нечестиву угоду. Упокоївся в 1457 році.