27 лютого пам'ять Рівноап. Кирила, учителя слов’янського. Прп. Ісаакія, затворника Печерського. 12 греків, будівників соборної Успенської церкви Києво-Печерської лаври

Рівноапостольний Кирил-філософ, учитель слов’янський
Святий рівноапостольний Кирил, учитель Слов’янський (до прийняття схими - Константин), і старший брат його Мефодій (пам'ять 6 квітня) за походженням слов'яни, народилися в Македонії, в місті Солуні, або Фессалоніках. Святий Кирил здобув блискучу освіту, з 14-річного віку виховуючись разом із сином імператора. Він рано прийняв сан пресвітера. Після повернення до Константинополя був бібліотекарем соборної церкви і викладачем філософії. Святий Кирил з успіхом вів дебати з єретиками іконоборцями і з магометанами. Прагнучи до усамітнення, він віддалився на гору Олімп до свого старшого брата Мефодія, але усамітнення його продовжувалася недовгий час. Обидва брати були відправлені в 857 році імператором Михаїлом в місіонерську подорож для проповіді християнства у хозар. По дорозі вони зупинялися в Херсоні і знайшли там мощі священномученика Климента, папи Римського. Прибувши до хозарів, святі брати розмовляли з ними про християнську віру. Переконаний проповіддю святого Кирила князь хозарів і з ним весь народ прийняли християнство. Вдячний князь хотів нагородити проповідників багатими дарами, але вони відмовилися від цього і просили князя відпустити з ними на батьківщину всіх грецьких полонених. Святий Кирил повернувся до Константинополя з 200-ма відпущеними полоненими.
У 862 році почалася головна справа святих братів. На прохання князя Ростислава імператор відправив їх до Моравії для проповіді християнства на слов'янській мові. Святі Кирил і Мефодій за одкровенням Божим склали слов'янський алфавіт і переклали слов'янською мовою Євангеліє, Апостол, Псалтир і багато Богослужбових книг. Вони ввели Богослужіння на слов'янській мові. Потім святі брати були викликані до Риму на запрошення Римського папи, де папа Адріан ІІ зустрів їх з великою честю, бо вони принесли туди мощі священномученика Климента, папи Римського. За природою хворобливий і слабкий, святий Кирил від багатьох праць невдовзі захворів і, прийнявши схиму, помер в 869 році маючи 42-а роки від народження
Перед смертю він заповідав своєму братові продовжити християнську освіту слов'ян. Похований святий Кирил в римській церкві святого Климента, де опочивають мощі цього священномученика, принесені до Італії з Херсонеса слов’янськими учителями.

Преподобний Ісаакій, затворник Києво-Печерський
Ісаакій спочатку жив у місті Торопці на Псковщині. Був багатим купцем, мав прізвисько Чернь. Задумавши стати монахом, він продав майно, роздав його бідним і монастирям. Приїхавши в Київ, прийшов до преподобного Атонія Печерського для постригу в ченці. Ставши монахом, почав вести строге життя. Відзначився великими подвигами. Носив волосяницю. Він попросив купити козла, з якого зняли шкуру, і одягнув на волосяницю. Закрився в невеликій печері, настільки тісній, що вона нагадувала вузький прохід, і тут молився Богу. Ісаакій з’їдав лише одну просфору в два дні і пив мало води. Цю мізерну їжу йому приносив преподобний Антоній і подавав через мале віконце, у яке могла вміститися тільки рука. Він не міг лягти спати, а спав лише сидячи. Ісаакій прожив у такій келії сім років.
Одного разу після молитви він сів відпочити. Раптом засяяло світло, ніби від сонця. Неможливо було відкрити очі. З’явилося два дияволи у вигляді гарних юнаків, у яких обличчя сяяли, як сонце. Коли Ісакій піднявся, то побачив багато ангелів. Посередині стояв ангел, який сяяв більше від інших. Біси сказали святому: «Ісаакій, це Христос, впади і поклонись йому». Ісаакій прийняв це за правду і виконав прохання біса. Він поклонився бісу, ніби Христу. Біси почали кричати: «Ісаакій наш!» Удаваний Христос наказав грати на трубах і гуслях. Усі танцювали разом з Ісаакієм декілька годин. Вимучивши, його ледве живого кинули і зникли.
Уранці прийшов преподобний Антоній і сказав: «Благослови, отче Ісаакію»! Однак відповіді не одержав. Він подумав, що преподобний упокоївся. Коли братія винесла Ісакія на подвір’я, то побачили, що він ще живий і зрозуміли, що це прояви диявола.
Спочатку Ісаакія доглядав Антоній, а коли той переїхав до Чернігова, то преподобний Феодосій переніс Ісаакія у свою печеру і там його доглядав. Преподобний Ісаакій хворів майже два роки. На третє літо він заговорив, почав ходити в церкву, допомагав монахам на кухні. Коли преподобний Феодосій помер, а ігуменом став преподобний Стефан, преподобний Ісаакій знову почав вести сурове життя. Одягнув волосяницю, а поверх неї тісну свитку. Раніше від усіх приходив до церкви. Ноги його примерзали до підлоги, але він стояв на одному місці до кінця служби. І пізніше прийняв образ юродивого. Насміхався і принижував монахів, грався з дітьми, терпів побої, і рани, і холод, і голод день і ніч. Однієї ночі запалив вогнище в одній печерній печі. Піч була стара, і полум’я крізь щілини почало пробиватися на поверхню. Не маючи чим закрити щілини, він став на неї босими ногами і стояв, поки полум’я в печі не потухло. Але його ноги не були обпечені. Такі й інші чудеса творив преподобний.
Часто до нього приходили біси, але Ісакій їх не боявся. Вони з’являлись у вигляді людей, з лопатами, пригрожуючи, що завалять печеру. Преподобний їм відповів, що коли б вони були людьми, то б ходили вдень… Знаменням хреста він завжди відгонив їх. Іноді дияволи являлись йому в образі лева, ведмедя та інших лютих звірів або у вигляді змії, жаби, миші або інших гадів, але зробити йому зла не могли.
Ісакій ще більше почав проводити життя в строгості, молитві й посту. Наближався кінець його земного життя і він захворів. Братія перенесла його з печери в монастир, де через вісім днів преподобний помер. Поховали його в Ближніх печерах у 1090 р.

12 греків, будівників соборної Успенської церкви Києво-Печерської лаври
Преподобний Антоній Печерський мав дар пророкування. Він сказав князю Шимону, сину князя варязького Африкана, що той у битві з половцями мине смерть, знаходячись уже серед трупів, а пізніше першим буде похований у камінній Печерській церкві, яку побудують чудесним чином.
Шимон, повернувшись після битви, розповів преподобному Антонію таке: «Я лежав поранений серед убитих і якась божественна сила підняла мене і зцілила від ран: усіх своїх близьких і воїнів я знайшов неушкодженими. Церкву, у яку мене покладуть після смерті, я бачив двічі: один раз на річці Альмі, коли лежав між убитими, а інший — на морі, коли втікав у Руську землю до князя Ярослава від дядька Якуна, який мене вигнав із Варязького князівства». Після цих слів Шимон віддав преподобному Антонію пояс і золотий вінець із такими словами: «Це я зняв з ікони розп’ятого Христа Спасителя, коли покидав батьківщину. Ти передбачив, що я буду похований тут; мені був голос Божий, який наказав, щоб цим поясом виміряли основу церкви, де я буду похований; вінець же повинен бути прикріплений над жертовником у цій церкві».
Усе це дійсно пізніше збулося.
Антоній разом із преподобним Феодосієм щиро молився Всевишньому, щоб Він Своїми пречистими руками благословив будівництво дому Пречистої Своєї Матері, Владичиці нашої Богородиці. Антоній повторював слова Давида: «Коли не Господь будує дім, даремно працюють його будівничі» (11с. 126, 1).
Після цієї молитви сталося велике чудо. Не виходячи з Печерського монастиря, як було з преславним святителем чудотворцем Миколаєм Мирлікійським, він разом із преподобним Феодосієм опинився в Константинополі, став перед Царицею Небесною, Пресвятою Богородицею; отримав від Неї золото, яке віддав майстрам-мулярам. Вони, за повелінням Цариці Небесної, повинні були йти на Руську землю для будівництва Печерської церкви. Будівничі прийшли з Греції і сповістили про це чудо. Коли вони запитали Антонія про місце, де буде будуватися храм Пресвятої Богородиці, то преподобний три дні молився, і Господь указав місце, достойне для храму Цариці Небесної. За повелінням Господа приїхав князь Святослав і подарував своє поле під церкву. Преподобний золотим поясом Шимона виміряв основу фундамента — тридцять поясів у довжину і двадцять у ширину, як було сказано Шимону зверху. Потім преподобний помолився — і з’явився вогонь, який спалив бур’ян на тому місці, де має бути побудована церква.
Камінна церква на честь Пресвятої Богородиці була закладена в 1073 р. Коли її побудували, то з Греції прийшли майстри-іконописці, які сказали, що їх покликали преподобні Антоній і Феодосій, які померли 10 років тому.
Будівничі та іконописці жили з ченцями, служили Богові й поховані в Києво-Печерському монастирі. Усі вони покладені в притворі печери преподобного Антонія, де і нині нетлінно лежать їхні тіла.
В акафісті всім преподобним Печерським про них сказано: «Радуйтеся і ви, дванадцять братів прекрасних, бо церкву Божої Матері ви подібно до небес прикрасили; радуйтеся, бо за труди ваші нагороду, Царство Небесне, ви від Сина її, Христа, отримали».

Преподобний Авксентій
Преподобний Авксентій, за походженням сирієць, служив при дворі імператора Феодосія Молодшого (418 - 450). Він був відомий як доброчесна, вчена і мудра людина, та дружив з багатьма благочестивими мужами свого часу. Оскільки його гнітила світська суєта, то святий Авксентій прийняв сан пресвітера, а потім і чернечий постриг. Після цього, вирушивши у Віфінію, він знайшов відокремлене місце на горі Оксія, неподалік Халкидону, і почав там провадити усамітнене життя. (Ця гора згодом була названа Авксентієвою.) Місце подвигів святого було виявлене пастухами, що шукали загублених овець. Чутка про нього розійшлася, і до нього почали приходити люди за зціленням. Іменем Божим святий Авксентій зціляв безліч хворих і немічних.
В 451 році святий Авксентій був покликаний на IV Вселенський Собор у Халкидоні, де й прославився як викривач Євтихієвої та Несторієвої єресей. Великий знавець Святого Писання, святий Авксентій легко засоромлював супротивників, котрі вступали з ним у суперечку. Після закінчення Собору святий Авксентій знову повернувся у свою усамітнену келію на горі. Духовним зором він бачив на великій відстані кончину святого Симеона Стовпника (459). Преподобний Авксентій помер близько 470 року, залишивши після себе учнів і заснувавши багато монастирів у Віфінськой області.

Преподобний Марон
Преподобний Марон жив у IV столітті недалеко від міста Кира в Сирії. Майже весь час він проводив під відкритим небом - в молитві, недосипанні, працях і суворому пості. Незабаром він прославився даром зцілення хворих і вигнання бісів. Тим, що зверталися до нього за повчанням преподобний радив бути помірними, дбати про своє спасіння, побоюватися зажерливості і гнівливості. Учнями преподобного Марона були - Яків Самітник (пам'ять 26 листопада), Лімній (пам'ять 22 лютого), Домніна (пам'ять 1 березня). Святий Марон заснував безліч обителей в Кирський області.

Святий Авраамій, єпископ Каррійський
Святий Авраамій, єпископ Каррійський, жив у середині IV і на початку V століть, був родом з міста Кира. В молоді роки вступив до монастиря. Потім він обрав для своїх подвигів Ліванські Гори, де й жив відлюдником. Преподобний Авраамій багато зазнав нападків від язичників, які хотіли вигнати його зі своїх місць. Крім того, бідні жителі найближчого селища постійно приходили до нього за милостинею, порушуючи його самотність, але преподобний терпляче зносив їх відвідування і віддавав їм усе, що йому самому жертвували. Християни - жителі цього селища побудували церкву і старанно просили святого Авраамія прийняти священство і стати їх пастирем. Преподобний виконав їхнє бажання. Утвердивши у вірі свою паству, він залишив їм замість себе іншого ієрея, а сам знову пішов у монастир. За високе своє благочестя він був поставлений єпископом Каррійським; своїх пасомих святий невпинно вчив богоугодному життю, подаючи їм приклад стриманості: з часу прийняття священства він ніколи не вживав вареної їжі. Імператор Феодосій Молодший побажав бачити єпископа і запросив його до себе. Прибувши в Константинополь, святий Авраамій незабаром помер. Останки його були урочисто перенесені в місто Карр і там поховані.