23 грудня пам'ять свт. Іоасафа, єп. Білгородського, Мчч. Мини, Єрмогена і Євграфа

Святитель Іоасаф, єпископ Білгородський
Святитель Іоасаф народився у старовинному українському місті Прилуках, 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці. При Хрещенні був названий Іоакимом. Він походив з древнього благочестивого козацького роду Горленків. В 1712 році 7-ми літнього Іоакима батько віддав на навчання до Київської духовної академії. В стінах академії він відчув цікавість до чернечого життя. Протягом семи років випробовував себе майбутній святитель і, нарешті розповів про своє прагнення батькам. Довго мати з батьком умовляли сина-первістка не приймати чернечий постриг. Але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з іменем Іларіон у Київському Межигірському монастирі, а 21 листопада був пострижений в мантію з іменем Іоасаф у Києво-Братському монастирі. Ця подія співпала із завершенням навчання в духовній академії. Через рік чернець Іоасаф був рукопокладений архієпископом Варлаамом Вонатовичем в сан ієродиякона. Його залишили викладачем в Київській духовній академії. Після смерті преосвященного Варлаама Київською кафедрою став керувати архієпископ Рафаїл Заборовський. Владика Рафаїл звернув увагу на видатні здібності молодого подвижника і задіяв його до більш широкого служіння Церкві. Йому було доручено відповідальний послух на посаді екзаменатора при Київській архієпископії. В листопаді 1734 року архієпископ Рафаїл висвятив ієродиякона Іоасафа на ієромонаха і перевів з Братського монастиря в Києво-Софіївський архієрейський дім. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії. Виконуючи обов’язки екзаменатора, він доклав багато зусиль для виправлення моральних недоліків приходського духовенства. Посада в Консисторії була прекрасною школою для організаторських здібностей святителя Іоасафа. В цей час він добре вивчив потреби священнослужителів, достоїнства та недоліки єпархії. Тут ясно визначилась все сторонність ділових якостей Іоасафа, яка поєднувалась з великими внутрішніми подвигами. Він швидко піднімався по ліствиці духовної досконалості про що свідчить його твір « Боротьба семи чеснот з з сімома гріхами смертними».
24 червня 1737 року ієромонах Іоасаф був призначений настоятелем Свято-Преображенського Мгарського монастиря з возведенням в сан ігумена. В своєму монастирі всі сили ігумен покладав на благоустрій обителі, яка колись була оплотом православ’я у боротьбі з унією. В монастирі знаходились мощі святителя Афанасія, патріарха Константинопольського, Лубенського чудотворця. Кілька разів патріарх Афанасія являвся ігумену Іоасафу, засвідчуючи своє покровительство.
В 1744 році митрополит Рафаїл возві ігумена Іоасафа в сан архімандрита. В кінц того ж року він був викликаний до Москви і невдовзі розпорядженням Священного Синоду призначений намісником Свято-Троїце –Сергієвої Лаври. В обителі преподобного Сергія він так само віддано виконував послухи Церкви ( у ті роки потрібно було докласти багато зусиль для відновлення монастиря після пожежі).
2 червня 1748 року в Петропавлівському соборі Петербурга архімандрит Іоасаф був хіротонізований на єпископа Білгородського. Посівши архієрейську кафедру, святитель Іоасаф строго слідкував за благочестям і станом храмів, за правильністю звершення Богослужіння і особливо за моральністю пастви. Велику увагу святитель приділяв освіті духовенства, правильному дотриманню ними уставу і церковних традицій. Як і раніше святитель Іоасаф всі сили віддавав архіпастирському служінню, не шкодуючи свого здоров’я. Своєму келійнику Стефану, напередодні переставлення, святитель заборонив домагатись священного сану і попередив, і попередив, що у випадку непослуху його чекає дочасна кончина. Іншому келійнику, Василію, святитель вказав, що він буде дияконом, а сану священика ніколи не досягне. І це передбачення пізніше сповнилось. 10 грудня 1754 року святитель упокоївся. Прославлення святого Іоасафа, єпископа Білгородського в лику святих відбулось 4 вересня 1911 року.

Святі мученики Мина, Єрмоген та Євграф
Святі мученики Мина, Єрмоген та Євграф постраждали за віру в Христа при імператорі Максиміні( 305-313 рр.).
Святий Мина був посланий імператором з Афін в Александрію для приборкання смут, що виникали між християнами та язичниками. Володіючи даром красномовства, Мина відкрито став проповідувати християнську іру і навернув до Христа багатьох язичників. Дізнавшись про це, Максимін направив в Александрію єпарха Єрмогена для суду над святим, а також наказав очистити місто від християн. Єрмоген, хоча і був язичником, але вирізнявся благочестям. Вражений довготерпінням святого Мини при катуваннях і його чудесним зціленням після страшних знущань, він сам увірував в Істинного бога. Тоді Максимін сам прибув в Александрію. Але ні вражаюча стійкість при катуваннях, яким були піддані святі Мина і Єрмоген, ані чудеса явлені тими днями Богом в місті, не пом’якшили серця імператора, але навпаки ожорсточили його. Імператор власноруч порубав святого Євграфа, секретаря святого Мини, а святим мученикам Мині та Єрмогену наказав відрубати голови.
Мощі святих мучеників, кинуті в залізному ящику в море, пізніше були знайдені і перенесені до Константинополя. Імператор Юстиніан побудував храм на честь святого мученика Мини Александрійського. Святий Йосиф Піснеписець склав канон на честь святих мучеників.
Блаженний Іоанн і його батьки: блаженний Стефан і блаженна Ангеліна ( ХV ст.)
Життя сербського правителя Стефана Бранковича і його сім’ї було сповнене бід і негараздів. Після захоплення Сербії турками в 1457 році середній син тодішнього правителя Сербії Стефан, який вирізнявся лагідним норовом і прекрасним знанням священного Писання, вирушив до столиці Туреччини вслід за сестрою, яка була віддана султану Мураду за жінку. Однак дізнавшись, що турки з фанатичною жорстокістю спалили Милешевський монастир, блаженний Стефан став на захист Сербії від завойовників. Коли ж він одружився на Ангеліні, дочці албанського князя, турки погрожували блаженному Стефану та його сім’ї розправою. З дружиною і трьома дітьми він змушений був переховуватись спочатку, в Албанії, а потім в Італії, де блаженний Стефан і упокоївся.
Блаженна Ангеліна перенесла нетлінні останки чоловіка в Купиново. Правителем Сербії в кінці ХVстоліття став син праведних Стефана і Ангеліни, блаженний Іоанн. Нетлінні мощі праведного Іоанна і його батьків пізніше прославились багатьма знаменнями.

24 грудня пам'ять прп. Никона Сухого, Києво-Печерського

Преподобний Никон Сухий, Києво-Печерський
Преподобний Никон Сухий, син багатих і знатних батьків, залишив все заради Христа і прийняв чернецтво в Києво-Печерському монастирі. В 1096 році при нашесті хана Боняка він разом з іншими ченцями був взятий в полон. Очікуючи багатого викупу, половець жорстоко поводився з преподобним Никоном. Коли святий відмовився від викупу, хазяїн став мучити його голодом, залишав літом на жарі, а зимою на морозі. Але преподобний за все дякував Богу і сказав одного разу мучителю, що Господь, за молитвами преподобних Антонія і Феодосія, поверне його в монастир, як про це передбачив преподобний Євстратій, що явився йому перед цим. Половець підрізав преподобному Никону сухожилля ніг і поставив посилену охорону. Але на третій день в шостий час, несподівано святий в’язень став невидимим, сторожа тільки чула слова: « Хваліте господа з небес». Так він був перенесений до Успенської церкви на Божественну літургію. Братія оточила його і стала розпитувати, як він потрапив сюди. Преподобний Никон хотів приховати чудо. Але братія ублагала його розповісти правду. Преподобний бажав продовжити свої подвиги в монастирі не знімаючи ланцюгів, але ігумен сказав йому: Якщо б Господь хотів, щоб ти залишився зв’язаним, Він би не вивів тебе з полонку». Через багато років колишній хазяїн преподобного Никона прийшов до Києво-Печерського монастиря і впізнав свого колишнього в’язня, що висох від голоду та ран. Він увірував, прийняв Хрещення та прийнявши постриг, став послушником преподобного Никона. Упокоївся преподобний Никон на початку ХІІ століття і був похований в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.

25 грудня пам'ять свт. Спиридона чудотворця, єп. Триміфунтського. Сщмч. Олесандра, єп.. Єрусалимського

Святитель Спиридон чудотворець, єпископ Триміфунтський
Святитель Спиридон Триміфунтський народився в кінці ІІІ століття на острові Кіпр. Про життя збереглося мало даних. Відомо що він був пастухом, мав дружину і дітей. Все свої кошти він віддавав на потреби ближніх і подорожніх, за це Господь нагородив його даром чудо творення: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів. Після смерті дружини, в царювання імператора Константина Великого ( 306-337 рр.), його руко поклали на єпископа Кіпрського міста Триміфунта. В сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, поєднавши пастирське служіння з ділами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон в 325 році брав участь в діяннях І Вселенського Собору. На Соборі святитель посперечався з грецьким філософом, який захищав аріанську єресь. Проста мова святителя Спиридона показала всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою: « Слухай, філософе, що я буду говорити тобі: ми віруємо, що Всемогутній Бог з нічого сотворив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину і весь видимий і невидимий світ. Слово це є Син Божий, Котрий зійшов заради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, викупивши Своїми стражданнями первородний гріх, воскресив разом з Собою людський рід. Ми віруємо, що він Єдиносущний і Рівночесний з Отцем, і віруємо цьому без усяких лукавих вигадок, бо таїну цю осягнути людським розумом не можливо». Результатом бесіди стало те, що, що противник християнства став його ревним захисником і прийняв Святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: « Поки суперечка зі мною велася за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своєю майстерністю сперечатись відражав усе, що мені надавалось. Але коли замість доказів від розуму, з уст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази стали безсилими проти неї, оскільки людина не може противитись Богу. Якщо хто-небудь з вас може мислити так само, як я, то нехай увірує в Христа і разом зі мною нехай послідує за цим старцем, устами якого говорив Сам Бог». На цьому ж Соборі святитель Спиридон явив проти аріан наглядний доказ Єдиності у Святій Тройці. Він взяв у руки цеглину і стиснув її; вмить вийшов з неї вверх вогонь, вода потекла до низу, а глина залишилась в руках у чудотворця. « Це три стихії, а плінфа( цеглина) одна, - сказав тоді святитель Спиридон, - так і в Пресвятої тройці – Три Особи, а Божество Єдине».
Святитель з великою любов’ю піклувався за свою паству. За його молитвою засуха перемінювалась на рясний животворчий дощ, а безперервні дощі припинялися, зцілялися хворі, виганялись демони. Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках, просячи заступництва святого. Помолившись він повернув младенця до життя. Мати вражена радістю, впала бездиханною. Але молитва угодника Божого повернула життя і матері. Якось, поспішаючи спасти свого друга, на якого навели наклеп і засудили на смерть, святитель був зупинений на шляху струмком, що несподівано розлився через повінь. Святий наказав потоку: « Зупинись! Так наказує тобі Владика всього світу, щоб я міг перейти і муж був спасенний, через котого я поспішаю». Воля святителя була виконана, і він благополучно перейшов на інший берег. Суддя, попереджений про чудо яке сталося, з пошаною зустрів святого Спиридона і відпустив його друга.
Відомий з житія святителя ще такий випадок. Якось він зайшов в порожню церкву, наказав запалити лампади та свічки і почав Богослужіння. Виголосивши : « Мир всім», він і диякон почули у відповідь з верху множество голосів, що виголошували « І духові твоєму». Хор цей був великий солодкоголосий . На кожній ектенії хор цей співав «Господи помилуй». Почувши спів, який лунав з церкви до храму поспішили лди, що знаходились поблизу. Але коли вони увійшли в храм то побачили тільки єпископа з невеликою кількістю церковних служителів, і не чули вже більше небесного співу, що дуже їх здивувало.
Все житіє святителя вражає дивовижною простотою і силою чудо творення,яка дарована була йому від господа. За словом святителя прокидались мертві, приборкувались стихії, сокрушались ідоли. Коли в Александрії Патріахом був скликаний Собор заради сокрушення ідолів і капищ, за молитвами отців Собору впали всі ідоли, окрім одного , найбільш шанованого. Патріарху у видінні було відкрито, що ідол цей залишився для того, щоб його сокрушив Спиридон Триміфунтський. Викликаний Собором святитель сів на корабель, і в той момент, коли корабель пристав до берега і святитель ступив на землю, ідол в Александрії з усіма жертовниками розлетівся в порох, чим сповістив Патріарху і всім єпископам про наближення святителя Спиридона.
У праведності і святості прожив святитель Спиридон земне життя і з молитвою віддав душу свою Богу (+ біля 348 року).
В історії Церкви святитель Спиридон вшановується разом зі святителем Миколаєм, архієпископом Мирлікійським. Його ім’я як особливо шанованого Святого постійно згадується під час Водосвятного молебню. Мощі святого Спиридона до нинішнього часу залишаються невичерпним джерелом зцілень.

Священномученик Олександр, єпископ Єрусалимський
Священномученик Олександр був учеником великого учителя Церкви і письменника, пресвітера Климента Александрійського ( + біля 217 р.) На початку ІІІ століття він був обраний на єпископа Флавії Кападокійської. При Септимії Севері ( 193-211 рр.) святитель був вкинутий до темниці і провів там три роки. Після звільнення з темниці він вирушив до Єрусалиму на поклоніння святим місцям, і за одкровенням з вище, був там обраний співправителем похилого літами Патріарха Наркиса ( в 212 р). Це – надзвичайно рідкісний випадок в практиці древньої Церкви. В цьому сані він керував Єрусалимською Церквою 38 років, багато потрудившись в християнському просвіченні. Ним була зібрана в Єрусалимі велика бібліотека творінь християнських письменників. Упокоївся в темниці під час гонінь імператора Декія.

26 грудня пам'ять мчч. Євстратія, Авксентія, Євгенія, Мардарія та Ореста. Прп. Мардарія, затворника Києво-Печерського

Святі п’ятичисельні мученики Євстратій, Авксентій, Євгеній, Мардарій та Орест
Ці святі мученики постраждали за Христа при імператорі Діоклетіані ( 284-305 рр.) в Севастії, у Вірменії. Серед перших християн, які прийняли тоді муки, був пресвітер Аравійської церкви мученик Авксентій, вкинутий до темниці. Бачачи непохитність християн, градоправитель Саталіона, благородний воєнноначальник святий Євстратій, котрий будучи таємним християнином, зважився на відкрите сповідання віри, за що був підданий катуванням: його били, надівали залізні чоботи, палили вогнем. Після цих жорстоких мук його спалили, а мученику Авксентію відрубали голову. Побачивши їхню мученицьку смерть, святий Мардарій, котрий був з простого народу, також сповідав свою віру і був повішений вниз головою. Перед кончиною він виголосив молитву: « Владико Господи Боже, Отче Вседержителю…», яка читається в кінці 3-ої години і на полуношниці. Мученику Євгенію вирвали язик, відрубали руки і ноги і відсікли голову мечем. Молодий воїн святий Орест сповідав себе християнином і за це представ перед судом. Він був засуджений до спалення на розпеченому залізному ложі, куди зійшов укріплюваний молитвою святого Євстратія. Передсмертна молитва святого Євстратія ( « Величаючи, величаю Тебе, Господи…») читається на суботній полуношниці. Пам'ять святих п’ятичисельних мучеників по особливому вшановується Православною Церквою.

Преподобний Мардарій, затворник Києво-Печерський
Преподобний Мардарій, подвизався в Дальніх печерах в ХІІІ столітті. Вирізнявся серед інших ченців як великий посник і молитвеник. В келії він не мав нічого, крім одягу, який носив щодня. Завершив своє подвижницьке і святе житіє преподобний Мардарій в затворі. Його нетлінні мощі до нашого часу зберігаються в Дальніх печерах Києво-Печерської обителі.

27 грудня пам'ять мчч. Фирса, Левкія і Калиника

Святі мученики Фирс, Левкій і Калиник
Святі мученики Фирс, Левкій і Калиник постраждали за Христа при імператорі Декію ( 249-251 рр.) в Кесарії Вифинійській. Святий Левкій, що докорив правителя Кумврикія за несправедливе переслідування християн, після катувань був усічений мечем. Святий Фирс, засуджений на найжорстокіші катування і муки, переніс їх неушкоджено і за Божим промислом упокоївся. Язичницький жрець Калиник, бачачи мужність і чудеса святого Фирса, увірував в Христа і сміливо сповідав істинну віру, за що і був усічений мечем.
Святі мученики Филимон, Аполоній, Аріан і Феотих
Постраждали за Христа в Єгипті, у місті Анттіної, при імператорі Діоклетіані ( 284-305 рр.) Святий Аріан до свого навернення до віри Христової був гонителем християн, у тому числі мучеників Аполонія і Филимона. Спочаткук мученик Аполоній, ублагав музиканта-язичника Филимона переодягнутись в його одяг і принести замість нього жертву ідолам. Але несподівано святий Филимон сповідав себе перед язичниками християнином. Святий Аполоній розкаявся і також сповідав Христа. Після тортур обоє мучеників були страчені. Їхній мучитель Аріан, зцілив своє поранене око порохом, взятим з могили Филимона, розкаявся, навернувся в християнську віру і охрестився зі всім домом і своїми охоронцями. За любов до Христа вони добровільно пішли на муки і були віддані на смерть. Серед охоронців старшим був мученик Феотих, згадуваний разом з іншими святими.

28 грудня пам'ять всіх святих Кримської землі. Сщмч. Єлевферія, матері його мц. Амфії та мч. Корива, єпарха

Собор Кримських святих
До числа Божих угодників та чудотворців, які своїм праведним житієм подвигами і чудесами освятили Крим належать такі святі: Апостол Андрій Первозванний, рівноапостольні Кирило і Мефодій, учителі Слов’янські, святий рівноапостольний, великий князь Володимир, свята преподобномучениця Параскева, священномученик Климент Папа Римський, Священномученики, єпископи Херсонеські Агафодор, Василій , Євгеній, Єлпидій, Єферій, Єфрем і Капітон, святитель Мартин, сповідник, папа Римський, святитель Стефан, сповідник, архієпископ Сурожський, святитель Сава, архієпископ Сурожський, святитель Лука ( Войно-Ясинецький) архієпископ Сімферопольський і Кримький. Ці, та багато інших богоугодників землі Кримької прославили Кримьку землю, стали небесними покровителями і заступниками цієї землі. Хоча вони жили в різний час, але були єдиними по духу. Святі Кримської землі показують нам, що спастися можна в різний час і в різних умовах життя, тому що Христос вчора, сьогодні і повіки той же. Святкування спільної пам’яті Всіх святих землі Кримської було встановлено у 1988 році, у рік ювілею тисячоліття Хрещення Русі.
Подвижники Православного Криму внесли велику лепту для розповсюдження благої звістки Євангелія Царства по всьому світі, проповідуючи Христа Розіп’ятого і Воскреслого. Їхні священні імена записані золотими літерами в історії Святої Церкви Христової.
Всі святі землі Кримської моліть Бога за нас!

Священномученик Єлевферій, мати його мучениця Анфія і мученик Корив єпарх.
Святий Єлевферій, син знатного римського громадянина, був вихований в християнському благочесті своєю матір’ю. Чесноти його були настільки великими, що в двадцятилітньому віці він був уже поставлений на єпископа Ілірійського. При імператорі Адріані ( ІІ ст.) святому Єлевферію за сміливу проповідь про Христа після страшних мук було відрубано голову. Постраждав святий Єлевферій разом зі своєю матір’ю – мученицею Амфією в місті Римі. Єпарх Корив, який мучив святого Єлевферія, сам увірував в Христа і також був страчений.

29 грудня пам'ять прор. Аггея. Мч. Марина. Блж. Цариці Феофанії. Свт. Миколая Хрисоверга, Патріарха Константинопольського

Святий пророк Аггей
Святий пророк Аггей є десятим з 12-ти малих пророків. Він був з коліна Левіїного і пророкував при перському царі Дарію Гистаспі ( за 500 років до Різдва Христового). Після повернення іудеїв з Вавилонського полону він переконував народо добудувати другий Єрусалимський храм і сповіщав, що в цьому храмі належить « Слову Безначальному в останні часи явитися».

Мученик Марин
Мученик Марин постраждав в Римі приблизно в 283 році( за іншими даними в 217-218 рр.). Коли Святий Марин відмовився принести жертву ідолам, то після жорстоких мук йому відрубали голову.

Блаженна цариця Феофанія
Блаженна цариця феофанія була першою дружиною імператора Лева VI Мудрого ( 886-911 рр.). Була разом з чоловіком, тоді ще наслідником престолу кинута до темниці на три роки. Отримавши звільнення, провадила життя в молитві і пості. Лагідність, милосердя і сердечне сокрушення про гріхи прославили її ім’я серед співгромадян. Упокоїлась св.. Феофанія в 893 або 894 році.

Святитель Миколай, Хрисоверг, Патріарх Константинопольський
Святитель Миколай II Хрисоверг (+ 995/996), Патріарх Константинопольский керував Константинопольською Церковою між 983/984 і 995/996 роками.
В 988 році на прохання св. рівноапостольного князя Володимира він послав до нього духовну місію на чолі зі святителем Михаїлом Київским для охрещення Руси. Він також рукопоклав на пресвітера прп. Симеона Нового Богослова коли той був обраний ігуменом монастиря на честь мученика Маманта в Константинополі.
Під час його предстоятельства сталося дивне откровення архангела Гавриїла в Кареї на Афоні, коли він наставив монаха славити Матір Божу молитвою "Достойно є". Посланник накреслив молитву на черепиці, яка стала м’якою як віск под його рукою. Після цього чуда черепиця була привезена до патріарха Миколая в Константинополь.
Миколай Хрисоверг був великим і шанованим ієрархом і з миром відійшов до Царства Небесного.

30 грудня пам'ять прор. Даниїла і трьох отроків Ананії, Азарії та Мисаїла

Святий пророк Даниїл і три святі отроки Ананія, Азарія та Мисаїл.
За 600 років до Різдва Христового Єрусалим був завойований царем вавилонським; храм, побудований Соломоном, був зруйнований, а багато народу ізраїльського відведено в полон. Серед полонених знаходились знатні юнаки Даниїл, Ананія, Азарія та Мисаїл. Вавилонський цар Навуходоносор дав вказівку навчити їх халдейської премудрості, виховати в розкоші, при своєму дворі. Але вони, зберігаючи заповіді своєї віри, відмовлялись від розкоші і провадили строгий образ життя ; харчувалися отроки тільки овочами та водою. Господь дарував їм мудрість, а святому Даниїлу дар прозорливості і тлумачення снів. Святий пророк Даниїл свято зберігав віру в Єдиного Бога і уповаючи на Його всесильну поміч, мудрістю своєю перевершив всіх халдейських звіздарів і волхвів і був наближений до царя Навуходоносора. Одного разу Навуходоносор побачив дивний сон, що вразив його, але, прокинувшись, він забув видіння. Вавилонські мудреці виявились безсилими дізнатись, що приснилось цареві. Тоді святий пророк Даниїл прославив перед всіма силу істинного Бога, Який відкрив йому не тільки зміст сну, але й його пророче значення. Після цього Даниїл був возведений царем в сан начальника Вавилону. Незабаром цар Навуходоносор звелів звести своє зображення – величезну статую, якій наказав віддавати почесті як богу. За відмову це зробити три отрока – Ананія, Азарія та Мисаїл – були вкинуті в палаючу піч. Полум’я піднімалось над піччю на 49 ліктів, обпалюючи халдеїв, що знаходились поряд, а святі отроки ходили посеред полум’я возносячи молитву Господу і оспівуючи Його ( Дан. 3. 26-90). Ангел Господній, з’явившись охолодив полум’я, і отроки залишились неушкодженими. Цар побачивши це звелів їм вийти і навернувся до істинного Бога. При царі Валтасарі святий Даниїл розтлумачив таємничий надпис ( «Мене, Такел, Фарес»), що з’явилася на стіні палацу під час бенкету. Вона провіщала падіння Вавилонського царства. При перському царі Дарії святий Даниїл через наклепи ворогів був вкинутий в рів з голодними левами, але вони не торкнулись його і він залишився неушкодженим. Цар Дарій зрадв за Даниїла і звелів у всьому своєму царстві поклонятися Богу Даниїловому, « тому що Він є Бог Живий і Присносушний, і царство Його не скрушиме, і владичиство Його безкінечне». Святий пророк Даниїл дуже сумував за свій народ,що терпів справедливе покарання за множество гріхів та беззаконь, за переступ заповідей Закону Божого – тяжкий Вавилонський полон і розорення Єрусалиму: « Прихили, Боже мій, вухо Твоє і почуй, відкрий очі Твої і споглянь на спустошення наші і на місто, на якому наречене ім’я Твоє; бо ми приносимо моління наші перед Тобою, уповаючи не на праведність нашу, але на Твоє велике милосердя» ( Дан. 9, 18). Святому пророку, який праведним життям і молитвою омивав беззаконня свого народу, була відкрита доля народу Ізраїля і доля всього світу.
При тлумаченні сну царя Навуходоносора пророк Даниїл сповістив про царства, які будуть змінювати один одного і велич останнього Царства – Царства Господа нашого Ісуса Христа ( Дан. 2, 44). Пророче видіння про сімдесят седмиць ( Дан. 9,24-27) звістило світові знамення Першого і Другого пришестя Господа Ісуса Христа і пов’язаних з ними подій ( Дан. 12.1-12). Святий Даниїл клопотався за свій народ перед преємником Дарія – царем Киром, який дуже його цінував, і оголосив полоненим свободу. Сам же Даниїл і його друзі Ананія, Азарія і Мисаїл дожили до глибокої старості і упокоїлись в полоні. А за свідченням святителя Кирила Александрійського святим Ананії, Азарії і Мисаїлу відрубали голову за наказом перського царя Камбиза.

Преподобний Даниїл сповідник, в схимі Стефан
Преподобний Даниїл був іспанським вельможею, начальником острова Ніверта. Зневажаючи мирську славу, він прийняв в Римі чернецтво і вирушив до святих місць в Константинополь і Єрусалим, де прийняв схиму. За відмову прийняти іслам загинув від сарацинів у Єгипті мученицькою смертю. Це сталося в Х столітті.

31 грудня, пам'ять мчч. Севастіана та воїнів його: Никострата скарбника, жінки його Зої, Касторія, Транквилліана, пресвітера та інших з ними

Святий мученик Севастіан
Святий мученик Севастіан народився в місті Нарбоні (галія), а освіту отримав в Медіолані. При імператорах-співправителях Діоклетіані та Максиміані ( 284-305 рр.) він займав посаду начальника охорони палацу. Святий Севастіан користувався авторитетом і любов’ю у воїнів та придворних, тому що був чоловіком хоробрим, сповненим премудрості, праведним в словах, справедливим в суді, передбачливим в пораді, вірним на службі і у всіх дорученнях. Будучи сам таємним християнином, святий багато допмпгав браттям повірі. Вкинуті до темниці браття-християни Маркелін та Марк, які спочатку твердо сповідували віру, під впливом слізних умовлянь своїх батьків-язичників ( батька Транквилліана і матері Маркії), жінок і дітей похитнулися у своєму намірі постраждати за Христа. Святий Севастіан прийшов до царського скарбника, у домі якого утримувались в заточенні Маркелін і Марк, і виголосив натхненну проповідь
«Відважні воїни Христові! Не кидайте знамень ваших перемог заради жіночих сліз і не давайте послаблення скинутому під ваші ноги ворогу, щоб він, отримавши знову силу, не почав з вами боротьбу. Піднесіть же над земними пристрастями славну хоругву вашого подвигу. Якби ті, кого ви бачили плачучими, знали, що є друге життя – безсмертне і без болісне, в якому царює безперестанна радість, то обов’язково б забажали увійти в нього з вами і, зневаживши тимчасове життя , старались би отримати вічне. Хто не хоче бути служителем вічного життя, той і це тимчасове життя погубить марно».
Святий Севастіан переконав братів іти на мученицький подвиг. Його промова вразила всіх присутніх. Вони побачили, що лице святого сяє як в ангела, сім Ангелів, які з’явились зодягнули його в світлу одіж, а Прекрасний Юнак благословив проповідника ісказав: « Ти завжди будеш зі Мною». Жінка царського скарбника Никострата, Зоя, що 6 років тому втратила дар мови, припала до ніг святого Севастіана і знаками просила зцілити її. Святий осінив жінку хресним знаменням, - вона в туж мить заговорила і прославила Господа Ісуса Христа і сказала, що бачила Ангела з розкритою книгою, з якої святий Севастіан читав свою проповідь. Тоді всі присутні увірували в Спасителя світу. Никострат зняв кайдани з Маркеліана та Марка і запропонував їм втікти, але браття відмовились.
Марк сказав: «Нехай терзають наші тіла різними муками; вони можуть вбити тіло, але душу, воюючу за віру, перемогти не всилах». Никострат і його дружина просили Хрещення. Святий Севастіан порадив Никострату влаштувати так, щоб Хрещення звершилось над якомога більшою кількістю людей. Тоді Никострат попросив начальника тюрем Риму, Клавдія, прислати до нього в дім всіх в’язнів. Бесідуючи з ув’язненими, Севастіан переконався, що всі вони достойні прийняти Хрещення, і призвав пресвітера Полікарпа, котрий приготував їх до Таїнства огнласительним словом, наказав їм поститись призначивши звершення таїнства на вечір.
В цей час Клавдій сповістив Никострата, що його викликає римський єпарх Агрестій Хроматій для роз’яснення з якої причини в його домі зібрані в’язні. Никострат розповів Клавдію про зцілення своєї жінки, і той привів до святого Севастіана своїх синів, Симфоріана та Фелікса. Ввечері священик Полікарп охрестив Транквилліна, його рідних і друзів, Никострата і його сім’ю, Клавдія і його синів, а також 16 засуджених в’язнів. Всього новоохрещених було 64 чоловік.
Поставши перед єпархом Хроматієм, Никострат Розповів йому, як святий Севастіан навернув їх в християнство і багатьох зцілив від хвороб. Слова Никострата перконали єпарха. Він прикликав до себе святого Севастіана і пресвітера Полікарпа, просвітився від них і увірував у Христа. Разом з Хроматієм прийняли святе Хрещення його син Тивуртій і всі домашні. Кількість ново просвічених зросла до 1400 чоловік. За порадою християн Хроматій залишив посаду єпарха. В цей час єпископом Риму був Гай ( пізніше папа Римський, з 283 по296 рік;). Святитель благословив Хроматія, щоб він поїхав зі свого помістя на півдні Італії разом з пресвітером Полікарпом. Християни, які не в силі були йти на муки, поїхали з ними. Священик Полікарп був посланий для утвердження новонавернених у вірі і звершення таїнств. Син Хроматія, Тивуртій, бажав прийняти мучеництво і залишився в Римі біля святому Севастіані. Залишились також висвячений святителем Гайєм в сан пресвітера Транквиллін, висвячені на дияконів Маркелін і Марк, Никострат, його дружина Зоя і брат Касторій, Клавдій, син його Симфоріан та брат Вікторин. Вони зібрались в палаці імператора в таємного християнина, сановника Кастула, та незабаром для них настав час постраждати за Христа.
Першою язичники схопили святу Зою, що молилась біля гробниці святого апостола Петра. На суді вона мужньо сповідала віру в Христа і спочила , повішена за волосся над гниючими відходами; тіло її було кинуте в річку Тибр. Святих Никострата, Касторія, Клавдія, Вікторина і Симфоріана схопили на березі річки, коли вони відшуковували тіла мучеників. Їх привели до єпарха, і святі відмовились виконати його повеління – принести жертву ідолам. Тоді святим мученикам прив’язали каміння на шию і втопили у морі. Святого Тивуртія видав лжехристиянин Торкват. Не домігшись відречення від Христа, суддя звелів поставити юного Тивуртія на розпечене вугілля, але Господь зберіг його: Тевуртій ходив по розпеченому вугіллю, не відчуваючи жару. Мучителі відрубали Тевуртію голову. Невідомий християнинипоховав його.
Торкват видав також святих дияконів Маркеліна і Марка та сановника Кавстула. Після знущань Кастула вкинули в рів і живого засипали землею, а Маркеліну та Марку пригвоздили ноги до пня. Вони простояли цілу ніч на молитві, а вранці їх прокололи списами.
Останнім був взятий на муки святий Севастіан. Його допитував особисто імператор Діоклетіан і, переконавшись у непохитності святого мученика, наказав відвести його за місто, прив’язати до дерева і проколоти стрілами. Дружина сановника Кастула, Ірина, пришла вночі, щоб поховати святого Севастіана, але знайшла його живим і перенесла в свій дім. Святий Севастіан незабаром вилікувався від ран. Християни переконували його піти з Риму, але він відмовився. Підійшовши до язичницького храму, святий побачив імператорів, що йшли туди і публічно викрив їх у нечесті. Діоклетіан наказав відвести святого мученика на іподром і стратити. Святого Севастіана вбили, а тіло його кинули в яму зі сміттям. Святий мученик у сонному видінні з’явився зхристиянці Лукині і звелів їй взяти тіло і поховати катакомбах. Благочестива християнка з честю поховала тіло святого.

Святитель Модест, архієпископ Єрусалимський
Святитель Модест народився в Севастії Кападокійській ( Мала Азія) в християнській сім’ї. З юних літ він відчув прив’язаність до суворого чернечого життя. Святий Модест прийняв чернечий постриг. Пізніше він був настоятелем обителі святого Феодосія Великого ( заснована в VI столітті) в Палестині. В той час на Сирію і Палестину ( 614 р.) напали війська перського царя Хозроя і, і об’єднавшись з іудеями, перебили 90 тисяч християн і зруйнували християнські храми. Єрусалимський Патріарх Захарія і багато християн разом з Хрестом Господнім були взяті в полон. Святому Модесту було доручено тимчасово керувати Єрусалимською Церквою на посаді місцеблюстителя патріаршої кафедри.
Святий Модест за допомогою Александрійського Патріарха Іоанна Милостивого відбудував зруйновані християнські святині, в тому числі храм Гробу Господнього. Він з честю поховав останки вбитих ченців з обителі святого Сави Освяченого. Через 14 років повернувся із полону з Хрестом Патріарх Захарія. Після його упокоєння святий Модест був поставлений на Патріарха Єрусалимського. Святитель Модест упокоївся маючи 97 років в 634році.