16 червня пам'ять мчч. Лукиліана, Клавдія, Іпатія, Павла, Дионисія і Павли, діви

Святі мученики Лукиліан, отроки Клавдій, Іпатій, Павло і Дионисій і Павла діва.
Лукиліан був язичницьким жерцем при римському імператорі Авреліані (270-275). У старості він переконався в помилковості язичницької релігії, всією душею навернувся до віри в Христа-Спасителя і охрестився.
Під впливом його проповіді багато язичників стали навертатися до християнства. Тоді юдеї за розповсюдження віри в розіп'ятого ними Христа донесли на Лукиліана градоначальнику Нікомидії Сільванії. Той став примушувати старця повернутися до ідолослужіння. За відмову святому Лукиліану розтрощили щелепи, били палицями і повісили вниз головою, а потім вкинули в темницю, де він зустрів чотирьох юнаків-сповідників Христових - Клавдія, Іпатія, Павла і Дионисія. Святий Лукиліан переконував їх твердо стояти за віру, не боятися мук і смерті. Через деякий час всі вони були приведені на судилище і кинуті в розжарену піч, але раптово пролився дощ угасив полум'я, і святі мученики залишилися неушкодженими. Правитель засудив, їх до смертної кари, відправивши для виконання вироку до Візантії. Святі отроки були усічені мечем, а святий мученик Лукиліан численними цвяхами прибитий до хреста.
Свідком подвигу святих мучеників була свята діва Павла, що присвятила себе служінню тим, хто страждали за віру в Христа. Вона доставляла їжу в'язням-християнам, омивала їх рани, приносила ліки і ховала тіла мучеників. Після кончини святого Лукиліана і чотирьох отроків вона повернулася в Нікомидію і продовжувала своє святе служіння. Свята діва була схоплена і кинута в піч, проте силою Божою залишилася неушкодженою. Тоді вони відіслали її до Візантії, де свята мучениця була усічена мечем.