«Страсті по Собору»

V Всеукраїнський Помісний собор Української Автокефальної Православної Церкви коментує Наталія Михайлівна Шевчук, голова Фонду пам’яті Митрополита Мефодія, Перший помічник Митрополита Мефодія

Не буду приховувати: Собор мене не лише розчарував. Він мене засмутив. Парадокс, але я не побачила на Соборі справжньої соборності. Це не був всеукраїнській за своїм характером та ідеологією Собор. Скоріше, його можна було би назвати розширеним зібранням Львівської єпархії. Митрополит Макарій давно зарекомендував себе сильним регіональним лідером. Але Предстоятель Церкви не може бути «регіональним лідером». Він має бути вищим від інтересів своєї єпархії, свого регіону. Дуже характерна деталь: Митрополит Макарій не запропонував Соборові спільно помолитися за спокій спочилих Предстоятелів УАПЦ: Святіших Патріархів Мстислава та Димитрія, Блаженнішого Митрополита Мефодія. Я розумію, що Митрополит Макарій до певної міри був опонентом Блаженнішого Митрополита Мефодія. Але Собор — це якраз і є церковний механізм, який покликаний долати суперечності. І коли на Соборі, який проводиться за три місяці після смерті владики Мефодія не лунає молитва за його спочинок — це ганьба, це вирок нашій церковності.

Блаженніший Митрополит Мефодій лишив духовний заповіт. Серед іншого там була висловлена доволі цікава пропозиція — не обирати більше Голову Церкви, а обрати Голову Синоду. У чому відмінність? Владика Мефодій взяв за основу досвід Православної Церкви в Греції. Там немає Предстоятеля Церкви у звичному нам сенсі слова. Натомість є синодальна форма управління та Глава Синоду. Таким чином Елладська Церква підкреслила свій зв’язок з Константинопольським патріархом, який сприймається усіма греками як духовний батько. На Помісному Соборі УАПЦ в черговий раз звернулася до Константинополю з проханням взяти нас у свій склад на правах Митрополії. Але розглянути пропозицію спочилого Предстоятеля УАПЦ єпископат не захотів. Чому? Гадаю, це магія посади Предстоятеля. Але чи так конче необхідно було обирати Предстоятеля УАПЦ? Чи багато у нас єпископів? В УПЦ МП їх біля 80. В УПЦ КП – біля 45. А в УАПЦ? Дев’ять. Тобто майже у дев’ять разів менше, ніж в УПЦ, і в п’ять разів менше, ніж в УПЦ КП. Що таке Архієрейський Собор, що складається з 9 єпископів? Це фактично аналог Синоду в УПЦ та УПЦ КП. То ж хіба не логічно було поступити «скромніше», тобто ввести синодальну систему управління? Я розумію, що я не ієрарх, що я — жінка… Але вибачте, хіба Церква — це власність дев’яти єпископів? Хіба УАПЦ не відрізняє від інших православних гілок в Україні саме традиція соборноправності?.. Я хочу підкреслити – мова йде лише про доцільність обговорення на Соборі пропозицій Заповіту. Їх можна було і відкинути. Їх можна було визнати такими, що не корисні сьогодні для УАПЦ. Але їх варто було обговорити…

Тепер про Звернення Собору до Президента України. Блаженніший Мефодій завжди вчив нас з шаною ставитися до держави. А тут — надзвичайно різке звернення. Звернення, де містяться звинувачення у «шантажу» та «погрозах» з боку Кабміну та Адміністрації Президента. І це приймається на другий день роботи Собору, коли значна частина, мало не половина, делегатів Собору вже роз’їхалася… Звісно, держава не має тиснути на Церкву. Це — аксіома. Але, й Церква не має морального права спілкуватися з державою у такому, прости Господи, хамському тоні… Я — вірянка УАПЦ. Мені дуже болить історія та сьогодення нашої Церкви. Але я також і громадянка української держави. І мені боляче, коли принижують гідність моєї держави. Невже ми не можемо навчитися вести себе цивілізовано? Невже не можна було скласти церковні документи зважено, без емоцій, грамотно, без образ?

Нарешті, незрозумілою лишається для мене і позиція нового Предстоятеля стосовно об’єднання з Київським патріархатом. Вчора Митрополит Макарій заявляв, що немає більшого прибічника єдності з патріархом Філаретом, ніж він. Сьогодні на Соборі прийняті вельми жорсткі заяви стосовно Київського патріархату. Нащо ж тоді було свого часу звинувачувати спочилого Митрополита Мефодія в тому, що він «блокує» діалог з УПЦ КП? Нехай мені пробачить Митрополит Макарій, але я чекала і чекаю від нього, як від Предстоятеля, значно більшої послідовності. Не треба думати, що ми живемо у країні «третього світу». Наш економічний стан, м’яко кажучи, невеселий. Але наші священики, наші вірні — живуть у нових умовах. Вони дивляться телебачення, беруть інформацію з Інтернету. А що вони там бачить, що читають? Вчора владика Макарій був «за», а сьогодні, по суті, «проти». А що має казати священик людям? Що за два місяці все змінилося? Місяць впав на землю? Патріарх Філарет з янгола Української Церкви перетворився на демона? Непослідовність Предстоятеля — велика проблема для священства та пастви.

Незрозумілою лишається і позиція нового церковного керівництва стосовно діалогу з УПЦ. Митрополит Макарій заявив, що йому зробили пропозицію зустрітися з Митрополитом Онуфрієм. Він також заявив, що піде на цю зустріч для того, щоб переконувати владику Онуфрія відійти від Москви. Вибачте, але у мене виникає питання — а чи стежить владика Макарій за подіями в УПЦ? Чи знає, що Митрополит Онуфрій постійно говорить: УПЦ не може відійти від Москви! Церковна дипломатія несумісна з популістськими заявами. Зрозуміло, що Митрополит Онуфрій не збирається наразі відходити від Москви. З таким же успіхом можна було запропонувати «відійти від Москви» і патріарху Кирилу. Отже, треба робити якісь інші пропозиції. Які? Владика Євстратій заявив на Соборі, що у нього складається враження, що реальним опонентом для УАПЦ сьогодні є не Московський, а Київський патріархат… А тепер згадайте позицію спочилого Митрополита Мефодія, якого нинішній глава УАПЦ мало не звинувачував у «москофільстві». Зрозуміло, що потрібний діалог і з Київським патріархатом, і з УПЦ. Але церковний діалог не може вестися у популістському стилі. А стиль заяв владики Макарія, на жаль, дещо нагадує сьогодні патріотичний популізм лідера “Радикальної партії” Олега Ляшка… Зрозуміло, що владика Макарій щира та емоційна людина. Але церковний керівник має також бути розважливим, бути аналітиком…

Я не маю власного аккаунту у фейсбуці. Але вчора друзі прочитали мені таку репліку одного релігійного експерта. «Мені УАПЦ нагадує стару діву, а УПЦ КП — полковника у розквіті сил. Ясно, що шлюб можливий. Але все більше питань, чи треба це УПЦ КП?» Я не перебуваю у «фан-секторі» патріарха Філарета. Але мені соромно, коли мою Церкву називають «старою дівою». Мені боляче, коли імідж Церкви стрімко падає.

Підсумовуючи, я хочу сказати наступне. Митрополит Макарій лише робить перші кроки на своєму шляху як Предстоятеля. І ми не маємо морального права покладати на нього повноту відповідальністі за сучасний стан Церкви. Але він має зрозуміти, що час «персональних проектів» у Церкві минув. Нам не потрібна Церква «вождистського» типу. Суспільство вимагає прозорості та відповідальності.

Наостанок, скажу й кілька слів на виправдання владики Макарія. Усі очікували, що Церкву очолить владика Андрій. Це — найстарший за хіротонією та авторитетний ієрарх УАПЦ. Але з якихось міркувань владика Андрій наполегливо відмовився від Предстоятельства. В цих умовах і був обраний Митрополит Макарій. А, отже, дай Боже, сил новому Предстоятелю УАПЦ бути гідним своєї високої посади і адекватно ставитися до критики на свою адресу, як з боку суспільства, так і з середини УАПЦ.

За матеріалами religion.in.ua